Питання відповідальності за співпрацю з російською окупаційної владою є дуже актуальним. Особливо на визволених територіях громадськість чекає рішучих дій від правоохоронців. Ми вже намагалися розібратися, які саме дії на практиці можуть кваліфікуватися як зрада, чи підпадають під це визначення представники різних професій, які були вимушені працювати на окупованих територіях, які обставини пом’якшують або погіршують цей процес.
До недавнього часу ці розмірковування носили суто теоретичний характер, але визволення українським військом від російських окупантів значних територій на Харківському і Херсонському напрямках, дозволяє розглянути ці питанні вже на реальних прикладах.
Видання «The Wall Street journal» опубліковано на своїх шпальтах приклади співпраці з російською окупаційною владою, які мали місце у визволенній громаді селища Шевченкове, що на Харківщини.
У статті йдеться про те, що розташоване приблизно за 35 миль від російського кордону, Шевченкове, яке нараховувало близько 20 тисяч мешканців, опинилося під контролем російських військ вже 24 лютого. За шість місяців російського окупації багато місцевих жителів повірили, що Москва, з її вражаючою військовою могутністю, залишиться тут назавжди і почали співпрацювати з російською владою.
Коли внаслідок вересневого контрнаступу ЗСУ, селище знову опинилися під контролем України, питання визначення колабораціонізму виявилось доволі складним, адже багато місцевих мешканців так чи інакше контактували із окупаційною адміністрацією.
Приймаючи це до уваги, українська влада каже, що дотримується зваженого підходу. «Ми працюємо не так, як росіяни. Ми не тримаємо людей у катівнях», – зазначив начальник слідчого управління ГУ Нацполіції України в Харківській області Сергій Болвінов. «Недостатньо того, що хтось прийшов до нас і вказав пальцем на когось іншого, щоб сказати: «Це колабораціоніст». Ми повинні проводити розслідування згідно із законом і шукати надійні докази, які витримають у суді».
За його словами, за перший місяць після того, як українські війська повернули окуповані частини Харкова, правоохоронні органи відкрили загалом 132 кримінальні провадження, офіційно повідомлено про підозру 21 особі, ще чотирьом пред’явлено обвинувачення та направлено до суду.
Слідчий СБУ в Харкові додав, що затримати всіх, хто так чи інакше співпрацював з росіянами, неможливо через величезну кількість людей, які порушили український закон, щоб вижити. «У нас у кожному селі розповідають, що в своєму селі всі чинили опір, а в наступному селі повно колабораціоністів», — сказав слідчий, зазначає видання.
У виданні коротко дано опис декілька ситуацій, де головним критеріям визначення колабораціонізму є мотив співпраці з російськими загарбниками – заради виживання або свідома зрада.
Приклад 1.
Валерій Приходько
За України: селищний голова.
За Росії: У перші дні після окупації зумів утримати прапор України на будівлі селищної ради. Відмовився надати російським солдатам житло (ті зайняли порожні будинки). З приходом нових солдатів та «служб безпеки», які почали полювати на нелояльних службовців, утік на територію України.
Рішення: той, хто вижив.
Приклад 2.
Надія Шелух
За України: секретар селищної ради
За Росії: Залишилася працювати, стежачи за інфраструктурою та всіма службами селища. Відвідувала всі планерки нової влади під триколором, видала наказ відкрити школи та дитячі садки. Від російських виплат відмовлялася, зуміла зберегти українські книги, українську мову у шкільній програмі та не допустити заміни символіки будівель на російську.
Рішення: колоборанта, звільнено з припиненням усіх виплат, але не засуджено.
Приклад 3.
Сергій Ковшар
За України: лейтенант поліції у відставці.
За Росії: Вступив до лав місцевих «сил безпеки», його бачили у складі патрулів і на блокпостах. Зняв із дому пам'ятну дошку власному синові, який загинув за Україну на Донбасі у 2015 році. Але передавав розвіддані ЗСУ. Із приходом України пам'ятну дошку повернув.
Рішення: виправданий як той, хто вижив.
Приклад 4.
Ольга Кохан
За України: старша медична сестра місцевої лікарні.
За Росії: Продовжувала працювати, лікувала як місцевих мирних жителів, так і російських солдатів. Останні мали не бойові поранення: «напивалися, стріляли собі в ноги, довбали». Гальмувала перехід на російську медичну систему.
Рішення: вижила, зберегла роботу (як і її підлеглі).
Приклад 5.
Андрій Стрижко
За України: місцевий фермер, який розводив коней (за іншими даними – коваль).
За Росії: зайняв посаду голови російської окупаційної адміністрації. Був частиною «руського міру» ще до його приходу: ходив у козацькій папасі, вивішував радянський прапор. Ставши головою адміністрації, показово зірвав українську символіку з центрального флагштока та простежив за знесенням пам'ятника українським ветеранам Донбасу.
Рішення: колоборант, втік з останніми солдатами до РФ.
Як бачимо із цього матеріалу, кожен окремий приклад співпраці з російською окупаційною адміністрацією вимагає ретельного вивчення. Враховуючи, що вже зараз таких прикладів сотні, якщо не тисячі, то займе процес фільтрації він не один рік.
Тэги: