Минулого тижня стало відомо, що в Одесі планують створити Меморіал борцям за Україну, і першим на ній буле встановлене погруддя Героя України Віталія Скакуна. Віталій загинув у перший день великої війни на Херсонщині – він підірвав разом із собою автомобільний міст Генічеськ – Арабатська стрілка, щоб зупинити окупантів.
ПЕРШЕ ПОГРУДДЯ НА АЛЕЇ ГЕРОЇВ В ОДЕСІ
Новину про започаткування алеї Героїв в Одесі повідомив 28 квітня нардеп Олексій Гончаренко.
«З'явилась інформація про те, що Одеса відмовилася встановлювати погруддя Героя України Віталія Скакуна, який підірвав разом із собою Генічеський міст на початку повномасштабного вторгнення.
Це неправда. Комісія підтримала таке рішення. Тобто схвалила встановлення погруддя. Але запропонувала погруддям Віталія Скакуна почати велику алею героїв у місті Одеса, замість пропонованого місця в парку Перемоги», - написав Гончаренко у своєму телеграм-каналі.
Його повідомлення стало відповіддю на допис офіцера ЗСУ, колишнього заступника голови Нацполіції В’ячеслава Аброськіна. На своїй сторінці у фейсбуці він написав, що історико-топонімічна комісія при виконкомі Одеської міськради відмовила у встановленні погруддя Віталія Скакуна на Алеї ВМС України – парк Перемоги. За його словами, проєкт рішення щодо встановлення погруддя Героя України Віталія Скакуна, сапера 137-ї ОБМП 35-ї бригади ім. М. Остроградського з’явився за клопотанням командувача ВМС ЗСУ Олексія Неїжпапи.
Аброськін додав, що саме погруддя Героя вже виготовлене. Його зробили з білого мармуру, за кошти волонтерів та небайдужих простих людей, за ескізом капітана морської піхоти Олександра Канібора.
Погруддя Віталія Скакуна, фото зі сторінки В’ячеслава Аброськіна
Після повідомлення Аброськіна ситуація швидко набула резонансу в суспільстві. Тож 29 квітня публічне пояснення надав директор Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міськради Іван Ліптуга. Він спростував інформацію про відмову в увіковіченні пам’яті Героя України Віталія Скакуна та повідомив, що комісія запропонувала розглянути для цього не парк Перемоги, а інше місце.
«Одним із пріоритетних варіантів є встановлення погруддя в парку «Слави і волі», біля будівлі обласної ради. Там створюється Меморіал борцям за Україну, тому комісія вважає доцільним розміщення погруддя Героя Віталія Скакуна саме там. Наразі проводяться консультації із громадськістю, архітекторами та експертами», – зазначив Іван Ліптуга.
ІМ’Я ГЕРОЯ ВШАНУВАЛИ НЕ ЛИШЕ В УКРАЇНІ
Пам'ять про подвиг 25-річного Віталія Скакуна вшановують по всій Україні, називаючи його іменем вулиці. Днями вулиця Віталія Скакуна з’явилася і в Херсонській громаді – це нова назва колишньої вулиці 1 травня в Антонівському старостаті.
Раніше вулиці Віталія Скакуна з’явилися в процесі перейменування в його рідному місті Бережани на Тернопільщині, а також у містах Мукачево Закарпатської області, Костянтинівка Донецької області та в Києві.
На школі, яку закінчив Віталій та де працює його мама, а також на Вищому професійному училищі № 20 міста Львова, де навчався Герой, відкрили меморіальні дошки в пам’ять про нього та його подвиг.
Одна з меморіальних дошок в пам’ять про Героя. Фото: armyinform.com.ua
У рідних Бережанах Віталію Скакуну присвоїли звання «Почесний громадянин міста».
Вшанували пам'ять Героя і за кордоном. Так, польське місто Лешно, де Віталій рік працював зварювальником на виробництві, визнало його почесним громадянином. А в Празі, столиці Чехії, з’явився міст імені Віталія Скакуна.
І найголовніше – 26 лютого 2022 року Віталію Скакуну посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
.jpg)
Міст імені Віталія Скакуна в Празі. Фото: Вікіпедія
«РОЗВЕРНУВСЯ, ПОСМІХНУВСЯ І ПОБІГ ДАЛІ. А СЕКУНД ЗА 5 ПРОЛУНАВ ВИБУХ»
Віталій Скакун служив в інженерно-саперному підрозділі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.
Про подвиг молодого військового, який ціною власного життя зупинив колону російських окупантів на Херсонщині, розповіли виданню АрміяInform мама Героя Орися Олексіївна та його побратим.
«Розмовляли ми із сином востаннє увечері 23 лютого. Я зателефонувала йому з Італії десь о дев’ятій вечора, виявилося – розбудила, адже Віталій якраз змінився з наряду. Сумний був. Сказав: «скоро почнеться». На мою спробу заспокоїти його та слова, що, мовляв, Захід не залишить Україну, він відповів так: «Мамо, зараз нам ніхто не допоможе, маємо відбиватися самі», – розповіла мама.
А о п’ятій ранку 24 лютого Орися Олексіївна дізналася, що почалася справжня велика війна. Одразу ж набрала сина – поза зоною…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я залишався на підриві мосту»: військовий ЗСУ розповів подробиці вторгнення росіян на Херсонщину
Віталій Скакун загинув у віці 25 років. Фото: armyinform.com.ua
«Ми тоді вже чекали, що щось має бути, і сиділи, як то кажуть, на речах –спали на баулах. 24-го нас підняли о четвертій годині ночі, сказали, що почалося, і ми з Батончиком (Батон – позивний Віталія, – ред.) поїхали на позицію, мінувати Генічеський автомобільний міст», – розповів побратим і вірний друг Віталія Олександр Ткач.
Він додав, що в Генічеськ їхній підрозділ перекинули на початку січня. Тоді командування вже знало про можливий наступ ворога, і між саперами були заздалегідь розподілені позиції – хто й що має підривати в разі наступу.
«Вибухівки було багато… КрАЗами привезли. Ми її заклали, розтягнули котушки «полівки», підготували до підриву. То був світанок – година шоста чи сьома…» – згадує Олександр.
На мосту друзі були удвох. Підготувавши все, вони відійшли на безпечну відстань, 500 метрів, та чекали наказу. Невдовзі радіостанція озвалася голосом командира: «Міст підірвати!».
«Натиснули – і нічого не вийшло. Я потім довго думав, як так могло статися… Напевно, машини, які на той час ще їхали мостом, зачепили «полівку», – зі смутком каже військовий.
Часу на роздуми не було – танкова колона ворога стрімко просувалася Херсонщиною з Криму. І до мосту, який з’єднує Арабатську стрілку з Генічеськом, залишалося не більше 5 кілометрів. І тоді матрос Віталій Скакун прийняв рішення: повертатися на міст і підривати його на місці. Він знав, що йде туди, звідки не повернеться…
«Батон мені ще перед цим сказав, що, якщо щось піде не так, мовляв, ти йди, а я повернуся і підірву міст і себе. Та тоді я розцінив це як жарт, не більше…» – гірко пригадує Олександр.
Розуміючи, наскільки важливе стратегічне значення має двосмуговий автомобільний міст Генічеськ – Арабатська стрілка й чим загрожує величезна колона техніки ворога, якщо його не підірвати, Віталій Скакун прийняв єдине, на його переконання, можливе в тій ситуації рішення: загинути, та не пропустити рашистів, тобто здійснити підрив безпосередньо на місці.
«На той час ми підійшли вже майже під самий міст – були метрів за 30 від нього. Доповіли командирові, що не виходить, і отримали наказ відходити. Та Віталік кинув мені: «Саня, відходь, я все зроблю!», узяв капеемку (КПМ – конденсаторна підривна машинка, – ред.) і побіг до мосту. Ще розвернувся до мене, посміхнувся й побіг далі. А секунд за 5 пролунав вибух…» – каже військовий.
Вибух був надзвичайної сили. Орися Олексіївна каже, хлопці під час поховання Віталія 2 березня розповідали їй, що вибухівки було стільки, що цілком вистачило би, аби підірвати три дев’ятиповерхівки…
Однак конструкція мосту витримала – обвалився лише проліт на одній зі смуг. Але для важкої техніки це стало проблемою.
Олександр, розповідаючи про ступінь руйнації, каже, що цікавився, шукав у відкритих джерелах, і дійшов висновку, що навіть 10 місяців після вибуху та загибелі Віталія важка техніка пересуватися Генічеським мостом не могла. А тоді в танкової колони окупантів шансів не було зовсім.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Україна пропустила армію РФ з Криму в лютому 2022 року
Такий вигляд підірваний Віталієм Скакуном Генічеський міст мав на початку липня 2022 року. Фото: Фейсбук/Генічеськ і генічани
Стрімкий бліцкриг ворога на півдні України було сповільнено, а українське командування, завдяки подвигу сапера-матроса Віталія Скакуна, виграло певний час для передислокування підрозділів та організації оборони.
Труну для поховання привезли закритою. Мама запитала, чи є в ній бодай щось від Віталія, на що отримала відповідь: «Там є земля, на якій він загинув».
«Звісно, я цілком адекватна жінка, і я розумію, що після такого вибуху там навряд чи щось могло залишитися від мого сина. Це – біль, який не передати словами… Я знаю, що він загинув, але ж… Я ж не бачила його тіла! Для мене він продовжує жити, навчатися, працювати, служити… Це не пояснити й не осягнути…
Я прийняла рішення повернутися до України. Я маю бути біля нього… Коли все закінчиться, я поїду туди, до Генічеська, і шукатиму бодай щось, що залишилося від мого сина. Мало ж залишитися хоч щось!» – каже пані Орися.
Тэги: