У суботу напередодні Великодня внаслідок російського обстрілу спортивний лікар із Херсона Володимир Дудка втратив родину. Про це 15 квітня повідомила Херсонська обласна асоціація футболу на сторінці в соцмережі.
«З глибоким сумом повідомляємо, що наш футбольний товариш, спортивний лікар, фізіотерапевт, який працював у таких футбольних клубах, як МФК «Кристал» Херсон, «Таврія» Сімферополь, «Енергія» Нова Каховка та інших - Володимир Дудка, сьогодні втратив свою родину.
Під час чергового ворожого обстрілу, напередодні Великодня, російська артилерія вдарила по Таврійському мікрорайоні міста біля освітнього закладу. Його дружина та донька трагічно загинули, отримавши травми, несумісні з життям.
Весь колектив Херсонської обласної асоціації футболу висловлює найщиріші співчуття Володимиру, родичам, близьким та друзям загиблих.
Відчуваємо скорботу разом із вами.
Вічна і світла пам’ять…» - ідеться в повідомленні.
Про найбільшу трагедію в його житті, час, проведений в окупації, та найближчі плани чоловік розповів профільному виданню «Чемпіон».
До війни Володимир Дудка працював спортивним лікарем та фізіотерапевтом у футбольних клубах «Кристал» (Херсон), «Таврія» (Сімферополь), «Енергія» (Нова Каховка). Родина Дудки гідно пережила російську окупацію. Трагедія сталася в суботу напередодні Великодня, коли ворожа артилерія вдарила по Таврійському мікрорайону Херсона. Осколками від снаряда вбило 48-річну Ірину та 27-річну Марину – дружину та доньку Володимира.
- Пане Володимире, як ви дізналися про трагедію?
- Дружина і дочка працювали в приватному медичному салоні. Донька – майстром, дружина – адміністратором. Разом ходили на роботу. Я пишався ними. Марина отримала вищу медичну освіту. Спочатку працювала терапевтом у місцевій дитячо-спортивній школі. Потім закінчила курси, стала косметологом. Ще до початку війни перейшла працювати в приватну клініку. Була провідним спеціалістом у своїй галузі. 26 червня їй мало б виповнитися 28 років.
Разом із дружиною поверталися з роботи, зайшли в магазин. Я набрав Іру о 14:06. Дружина відповіла, що вони вже вийшли з магазину і йдуть додому. За 5 хвилин почався артобстріл. Міни пролітали з характерним свистом, скло деренчало. Я почав набирати Іру. У відповідь – гудки. Дружина завжди відповідає мені на третій гудок. Навіть якщо в цей час з кимось розмовляла. Така у нас була домовленість. А тут не бере слухавку. Почав набирати доньку – у неї телефон поза зоною. Знаю, що такого не буває – з Мариною завжди павербанк.
Почав божеволіти. Відразу одягнуся. Набирав їх по черзі 8 або 9 разів. Після чого слухавку взяла жінка. Вона сказала: «Пробачте, але ваших дівчат більше немає».
- Це сталося вже поруч із вашим будинком?
- За 150 метрів. Біля дому в нас дві школи – 24-та та 41-ша. Між ними прохід. Поруч садочок. Вони були на перехресті шкіл і садочка. Куди цілили росіяни? У школу чи в дитячий садок? Снаряд потрапив в дерево, осколки – прямо в Іру та Марину. Доньці осколки вдарили в голову та стегнову артерію. Дружині – прямо в серце. Крові було дуже багато. Це трапилося о 14:15.
Із цим важко змиритися. І це важче – жити. Після похоронів доньки й дружини вирішив іти в ЗСУ. Ненавиджу цих російських тварин! Щоб вони всі згоріли! Хочу потрапити в артилерію, буду працювати за спеціальністю – медиком.
- Похорон у середу?
- Так, о 9 ранку. У похоронному комплексі на вулиці Молодіжній. Подружки дружини та доньки приїдуть зі всієї України. Дружина паралельно працювала швачкою. Дуже добре шила. Це були справжні шедеври. На виставках такого не бачив. Спеціалізувалася на верхньому жіночому одязі.
Теща сьогодні пішла за квітами, щоб покласти на місце загибелі. Попросила темні кольори. З неї грошей не взяли. Усе місто знає про нашу трагедію. Багато хто допомагає. Один із керівників Херсонської обласної асоціації футболу Олексій Кручер це робить традиційно. Ми ще до війни родиною кожен рік відпочивали на морі на його оздоровчій базі. Безкоштовно. Зараз допомагає збирати гроші.
- На момент початку війни ви вже звільнилися з «Таврії». Де працювали?
- З «Таврії» довелося піти, тому що не склалися стосунки з керівництвом, а конкретно з Едуардом Репілевським, який після окупації став колаборантом. Я завжди знав, що це шахрай з 90-х. Я звільнився за два-три місяці до початку війни, став працювати завідуючим медичною лабораторією. Ми працювали навіть в окупації. На українські гроші. Жодного російського рубля в руках не тримав.
- Що було найважчим під час окупації для вас?
- Дивитися на їхній козлячий триколор і лозунги «Росія тут назавжди». У мене вся родина проукраїнська. На роботі були спроби натиснути на нас, щоб ми взяли російські паспорти. Мовляв, без російського паспорта не зможете працювати. Я б цього, звісно, ніколи не зробив би. Але дружина з донькою, коли дізналися про таку пропозицію, сказали, що виженуть мене з дому, якщо я погоджусь.
- Окупаційна влада пропонувала вам роботу у футболі?
- Був дзвінок із Москви. Жінка повідомила, що замість «Кристала» буде створений клуб «Фрегат» і мене запрошують на роботу. Мовляв, нам потрібен ваш досвід. Я сказав, що мене пропозиція не цікавить, маю роботу. Жінка у відповідь почала розповідати що, «на цьому ми розмову з вами не закінчуємо». Що вона мала на увазі, можна тільки здогадуватися. На «профілактику» мене не викликали. Профілактика – це на підвал. Не дають не їсти, не пити, не спати. Тобто роблять спроби зламати психологічно, щоб погодився працювати на окупаційний уряд.
- Це була єдина пропозиція?
- Ні, ще телефонував Сергій Шевченко, який до війни очолював «Таврію» та «Миколаїв». Пропонував зарплатню в 100 тисяч рублів на місяць. З ним ми знайомі з 1995 року, тож не став його відразу посилати. Коректно сказав, що маю роботу. Але дуже здивувався, коли він зателефонував мені десь три місяці тому та знов запропонував роботу. Уже в Криму. Він зараз десь у Саках. Чудово звучить. І в буквальному, і в переносному сенсі.
- Звільнення Херсона ЗСУ – один з яскравих спогадів під час війни?
- Нас звільнили 11 листопада. А 13 листопада мені виповнилося 50 років. Тож ЗСУ зробили чудовий подарунок на мій день народження. Труднощів було дуже багато. Три місяці в нас не було світла та тепла. Але краще так, ніж під окупацією тварин.
Усі фото: Facebook/Херсонська обласна асоціація футболу
Тэги: