Повномасштабна війна внесла корективи у життя кожного з нас, і наші стосунки з коханими – не виключення. “Гривна” вирішила розповісти історії двох пар і те, як вони вчаться адаптуватися до нової реальності.
Кожен зараз переживає складний час, а підтримка, яку ми відчуваємо від наших партнерів, – тут грає ключову роль, адже є певним рятувальним колом у складні хвилини.
Проте, постійне напруження та стрес загострює не лише наші емоції, почуття, але, на жаль, і проблеми. І тут для багатьох додається ще один виклик – відстань, оскільки багато українських пар та сімей вже третій рік вимушені будувати та підтримувати стосунки не тільки на два міста, а деколи й на дві країни. Ця проблема актуальна не тільки для військових, а й цивільних.
І часто всі ці фактори стають причиною для розлучень. За даними Опендатабот, за минулий рік в Україні було зареєстровано 186 051 шлюбів, що на 16% менше, ніж у перший рік повномасштабної війни. Натомість, кількість розлучень зросла до 24 108, проти 17 893 у перший рік війни.
“Гривна” поспілкувалася з двома жінками з Одеси, які, до речі, родом з Херсонщини. Вони розповіли про свої стосунки з чоловіками.
Одна з пар – молоде подружжя, інша – у шлюбі вже довгий час, 17 років. Їхні історії – різні, але є те, що об`єднує – вони вчаться боротися зі складнощами стосунків під час війни, а також намагаються бути опорою для своїх коханих, як би складно це не було.
“Я допомогла йому зібрати речі і відправила на війну ...”
Юлія Бабій у шлюбі з чоловіком Андрієм вже 17 років. До повномасштабної війни розлучалися максимум на вихідні, нині ж радіють коротким зустрічам раз на три-чотири місяці, деколи це лише один день. Її чоловік – військовослужбовець, нині обороняє небо Миколаївщини від російських атак. На війну пішов на другий тиждень.
Юлія говорить, що рішення чоловіка сприйняла дуже важко.
“Плакала і боялася за його життя, і як мені залишатися з дітьми під час війни. Але він сказав, що йде воювати, бо не хоче, аби наша сім’я жила під Росією. Я його, як чоловіка, розуміла, що він повинен захищати мене, дітей, країну. Тому ми сіли поговорили і я ... допомогла йому зібрати речі і відправила на війну”, – згадує Юлія.
Заспокоєння від поганих думок жінка знаходить у піклуванні про дітей, роботі та хобі. Так і відволікається на певний час. Але, зазначає, що все це лише такий собі самообман.
“Все одно я часто плачу, засмучуюсь, дуже за нього переживаю, коли він не виходить на зв’язок. Мені дуже складно, адже розумію, де він знаходиться. Звикла, що ми один одного підтримуємо, все життя разом, а зараз я залишилася одна. Це тяжко, морально дуже тяжко. Ти розумієш: це не якесь відрядження, твій чоловік знаходиться у небезпеці. Ми також не виїхали і по-своєму в небезпеці. Під час тривог я взагалі відчуваю себе безпомічною, адже у нас двоє дітей”, – ділиться вона.
Водночас Юлія говорить, що їхні стосунки за цей час стали ніжнішими, тепер більше цінують те, що було. І, головне, зрозуміли, як вони один одного доповнювали і як цього не вистачає зараз.
У пари двоє дітей, дівчата, для яких розлука з батьком – це теж складне випробування. Як, власне, і для батька, який бачить, як ростуть власні діти по фотографіях та відеодзвінках.
“Діти перший рік війни періодично щовечора плакали. Зараз вже потроху починають звикати, що так, що тато далеко. Молодша донька інколи, якщо бачить, що в парку діти гуляють з татами і мамами, а ми гуляємо тільки з мамою, буває, що починає плакати. Старша трішки легше сприймає чи, можливо, більше тримає в собі. Чоловіку також дуже прикро, що він не бачить, як ростуть діти, тільки по фотографіях”.
Юлія говорить, що попри все, насамперед, завжди намагається підтримати і всіма силами підбадьорити чоловіка, адже на фронті ситуації – різні:
“Буває, що чоловік телефонує і я по голосу відчуваю, що він засмучений, але, зрозуміло, що не все може мені сказати. Тому для мене на сьогодні важливо, аби він відчував підтримку, що його тут чекають, люблять і що він все це робить не дарма”.
“Стосунки під час війни – це емоційні гойдалки”
Яна Діжкова (ім’я та прізвище змінено за проханням дівчини) у шлюбі з чоловіком лише рік, а загалом разом вже близько 9 років.
Дівчина розповідає, що стосунки на початку війни були дуже напруженими, оскільки, за її словами, для хлопця на першому місці була служба (він військовий). На цьому фоні часто сварилися та мали непорозуміння, оскільки вона залишалася одна, не відчувала достатньої уваги та підтримки.
Певне переосмислення, говорить Яна, прийшло лише тоді, коли вона сама пішла служити:
“Останні пів року у нас все стабілізувалося. Ми звикли до того, що ми військовослужбовці, що у нас служба. Розуміємо, що у нас є обов’язки і один перед одним і перед державою”.
Дівчина зазначає, що війна дала переосмислили й те, що деякі сварки взагалі не мають ніякого значення. Тому зараз у конфліктних ситуаціях намагаються якнайшвидше примиритися. А раніше, говорить Яна, з чоловіком сварилися дуже часто:
“Під час війни розумієш, що у будь-який момент цієї людини може не стати. І це пришвидшує наші з ним примирення. Якщо до війни ми посварилися і могли не говорити декілька днів, сердитися, то зараз сідаємо і говоримо, вирішуємо ситуацію і конфлікт. Тобто, ми намагаємося менше часу витрачати на образи і сварки”.
Стосунки під час війни вона називає так званими гойдалками, оскільки певні ситуації, стрес та напруження, зовнішні фактори та події впливають на емоційний стан обох партнерів:
“Стосунки під час війни – це емоційні гойдалки: коли сьогодні “все – розходимося”, а завтра – любиш і не можеш без нього, тут тобі не вистачає чоловіка, а тут – ти на нього злишся. Щодня ти відчуваєш великий спектр емоцій і ці емоційні гойдалки дуже впливають як на жінку, так і на чоловіка”.
Зараз, під час війни, багато пар та сімей живуть окремо, підтримуючи стосунки на відстані. І, звісно, через це можуть виникати певні непорозуміння. Парам, які часто мають конфлікти, дівчина рекомендує все ж знаходити можливість якнайшвидше примиритися.
“Краще обговорити ситуацію та знайти компроміс. Наприклад, розуміти, що, коли чоловік їде у відрядження, то він там не курорті буде, він там працюватиме. Навіть, якщо він не воює, а, наприклад, в тилу, він все одно дуже багато справ робить і має навантаження. Дівчині я б порадила спробувати поставити себе на місце чоловіка, бо для нього це також важко, навіть, якщо він цього не показує, а чоловіку – цінувати свою дружину: так, тобі важко на війні, але їй в тилу також важко”.
Війна кожного з нас за ці роки зробила сильнішим, і в найскладніші часи ми шукаємо підтримку в рідних, коханих та близьких. Саме вони є тим джерелом, звідки ми черпаємо ці сили, які не дають зламатися.
І, мабуть, найголовніше, чому нас вчить війна, – це цінувати один одного!
ЧИТЕЙТЕ ТАКОЖ: Історія молодої родини захисника Українця: він загинув у бою під Херсоном, його вагітна дружина опинилася в окупації
Фото: ілюстративне, Kai Pfaffenbach/Reuters
Тэги: