Чиновники всіх рівнів через ЗМІ та соцмережі не припиняють закликати жителів тимчасово окупованих територій Херсонської та Запорізької областей самостійно евакуюватися будь-якими доступними шляхами, навіть і через Крим. За словами міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук, це пришвидшить деокупацію захоплених регіонів.
Видання Евакуація.City підготувало добірку розповідей і порад людей, які виїхали з Херсонської області через Крим.
КОРИСНІ ПОРАДИ ТА ПОСИЛАННЯ
Виїхати з Херсонщини через Крим і росію можна як своїм транспортом, так і з перевізниками.
Люди, які евакуювалися цим шляхом, радять перед дорогою:
- почистити гаджети: телефон, ноутбук, фотоапарат. Видалити «Дію», контакти, галерею, новинні чати тощо;
- видалити все, що стосується політики й війни, але кілька фото та месенджер залишити, щоб не викликати підозр «чистим» гаджетом.
Найпоширеніший маршрут для евакуації херсонців – через Крим у росію, а звідти – у Грузію чи Прибалтійські країни (Латвія, Литва, Естонія).
Якщо ви опинилися в росії без документів чи грошей і потребуєте допомоги, пишіть у чат-бот @helpingtoleave_bot.
Верещук також закликала людей скористатися для виїзду через Крим виданими окупантами «фейковими» документами. Українська влада за це не каратиме.
Коли приїхали в інші країни, зверніться в будь-яке українське консульство або знайдіть можливість зателефонувати Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
- номери телефонів гарячої лінії: 1548 та 1648.
Навіть без жодних документів українців впустять усі країни. За потреби, ваші документи передадуть в консульство країни перебування.
З ХЕРСОНА ДО ПОЛЬЩІ ЧЕРЕЗ КРИМ ПЕРЕВІЗНИКАМИ
Світлана Василенко евакуювалася разом з 10-річним онуком з Херсона до Польщі в перші тижні війни. Її дорога через Крим, росію і Грузію – це 4 доби, тисяча доларів з людини, і понад 100 таблеток валер’янки. У Херсоні в неї залишився чоловік. Каже, якби не онук, то сама залишалася б там, але пройшла цей шлях заради дитини. Далі пряма мова Світлани Василенко.
***
Ми живемо в Херсоні. Недалеко від Чорнобаївки й від об’їзної дороги на Миколаїв. Перші 4 дні війни було дуже страшно, постійні бомбардування. В онука через нерви почався висип по тілу, аж ранами побралося. Ми вирішили зі старшою донькою, що треба виїжджати.
Я їхала з онуком, дочка з сином і її подруга з двома дітьми. Перевізників знайшли в групі у Вайбері. З документів брали з собою закордонні паспорти. Сумки невеликі: їжа, вода, найелементарніші речі. Багато не брали, тому що в цих бусиках незручно з речами.
На блокпостах у нас перевіряли документи, телефони. Там валялося багато розбитих телефонів. Перед дорогою нам сказали видалити «Дію», видалити всі фотографії, видалити все, щоб вони нічого не побачили. Дуже страшно було їхати, за Херсоном на обочинах було стільки розбитої техніки...
Ближче до Криму вже було спокійніше. Ми не знали, що казати на кордоні. Нам спочатку радили: скажіть, що ви їдете в росію в гості. Потім казали: не кажіть так, тому що вас не випустять з росії. Як завжди, всіх лякали. Ми сказали, що їдемо в Білорусію, щоб було таке, ні туди ні сюди.
Маршрут із Херсона до Польщі через Крим, росію, Грузію.
У Криму нас зустріла племінниця жінки, з якою ми їхали, зняла нам квартиру на одну ніч. Ми переночували там і навіть нікуди не виходили, у квартирі посиділи. А зранку знов на таксі до точки збору, з якої везли на Грузію.
Чому вирішили їхати через Грузію? На той момент усі їхали в Польщу через Латвію, там треба було понад добу стояти на кордоні. А в Грузії ще не було такого ажіотажу, туди ще не їхало стільки народу, тому ми вибрали цю дорогу.
Через територію росії ми їхали вночі, два чи три рази зупинялися, уже було темно. Хлопці-водії сказали нікому нічого не говорити, ні куди їдемо, ні звідки.
Загалом ми поміняли 4 бусики: одним доїхали до Криму, там пересіли на інший до Сімферополя, із Сімферополя до Владикавказа, і потім звідти до Грузії. Дуже важко було їхати, автобуси не облаштовані для далеких маршрутів.
На кордоні росії і Грузії мене взагалі нічого не питали, чоловіків дуже затримували. Старших за 60 недовго допитували й пропускали. А тих, що до 30 років, довго допитували, мабуть, по 2 години. Подругу доньки теж російська сторона допитувала хвилин 20. І її, і дітей. Питали, де тато, що робить, як заробляє гроші, чого їдете, звідки їдете, хто залишився вдома.
Грузинська сторона пропустила буквально за 5 хвилин, нічого не питали. У Грузії в Тбілісі нас зустрів знайомий. Ми приїхали в 9 вечора. На ранок квитки до Польщі були дуже дорогі, 520 доларів з людини, а через 3 дні були по 280 доларів, ми купили дешевші. Цей знайомий допоміг нам орендувати готель, показав трохи Грузію.
У Грузії на літак до Варшави сіли, ніхто на контролі й посадці жодного питання не ставив. Ми коли їхали, то в Грузії ще не було центрів допомоги українцям. Бачу по групі перевізників у Вайбері, що зараз там допомагають, дають де переночувати безплатно.
Зараз живу в Польщі в доньки. Якщо в тебе немає грошей, то ти нікуди не поїдеш, це дуже дорого. Нам на одного дорослого обійшлося десь 1000 доларів, на дитину десь 800. Це повністю з ночівлею, дорогою, харчуванням.
З МЕЛІТОПОЛЯ ДО ТУРЕЧЧИНИ ЧЕРЕЗ КРИМ ВЛАСНОЮ АВТІВКОЮ
Олександр з Мелітополя планував евакуюватися через Запоріжжя, але коли не стало зв’язку, цей шлях став небезпечним. Через відсутність актуальної інформації про зелені коридори вирішив виїхати через Крим до Туреччини. Далі пряма мова Олександра.
***
Спочатку Крим як напрямок виїзду взагалі не розглядав, тому що там нібито забирали документи. Я не знаю, чи це правда. Потім почали говорити, що все нормально, усіх без проблем пускають. За два тижні перед нами виїхав мій знайомий, я з ним постійно спілкуюся і точно знав, що це робочий кейс.
Ми їхали вчотирьох машиною мого друга, з його дружиною та дитиною. Речей взяли по мінімуму. Поїхали машиною, тому що в нас був такий варіант, а перевізниками їхати дуже дорого. Знаю що прямі рейси в Латвію або Грузію без пересадок коштують від 400 до 700 доларів.
Тим більше перевізники везуть через Сімферополь, туди не дуже хотілося їхати, було неприємно, ми хотіли максимально швидко проїхати окупований півострів і росію.
Евакуація з Мелітополя в Туреччину через Крим та росію.
З Мелітополя ми виїхали зранку, в Крим потрапили близько 19 вечора. Там одразу біля кордону є селище, в якому живуть наші знайомі, ми зупинилися в них. Потім за день доїхали до Владикавказа, перед ним заночували в мотелі дорогою. На третій день пройшли кордон, заїхали в Грузію і доїхали аж до Батумі. Там провели кілька днів, ремонтували машину, тому що в нас заклинило колодку. Далі за дві дні доїхали через Стамбул до міста Давутлар у Туреччині.
Ми мало з ким спілкувалися дорогою. У Криму зупинялися в знайомих, у мотелі в росії хазяйка буквально два слова сказала нам, бо це було вночі, вона сама з трудом російською говорила, в неї був сильний акцент.
Допити були на в’їзді в Крим і виїзді з росії. Питали у двох випадках приблизно те саме: як ти ставишся до війни, чи бачив нацистів, чи маєш татуювання, чи служив, де живеш, ким працюєш. Як анкета якась.
І постійно перевіряли телефон. Якщо на виїзді з росії він дивився при мені на телефон, то коли до Криму заїжджали, телефон забирають, тебе ведуть в огороджену парканами територію і ти чекаєш, поки його повернуть.
Допит в Криму був коротший, 10-15 хвилин, потім ще чекали на телефон, на все ми витратили годину, але це нам пощастило. З нами були люди, які дуже довго чекали на телефон: і по 4 години, і по 7 годин.
На всі запитання я відповідав правду. Звичайно, там ніхто сорочку не рвав на собі і не кричав «Слава Україні», але говорив як є. Питали, як ставишся до того, що відбувається, говорив що негативно. Питали, чи є мародерство серед росіян, відповідав що так. Питали, чи видаляв щось з телефона, сказав що так, видалив новинні чати. Вони реагували здивовано, але в цілому спокійно.
На виїзді з росії все було повільно, довго, ніби вони працювати не хочуть. Ми приїхали о 9 годині, почалася якась перезмінка, о 10 тільки почали пускати всіх, потім допит. У Грузії теж перевіряли документи, там була черга до кабінету, ми близько години чекали, поки нас приймуть, мене коротко питали, хто я, ким працюю, куди їду і навіщо, сфотографували паспорт і кудись відправили. Сказали вийти почекати хвилин 10, потім дали якийсь листочок. До російського кордону ми приїхали о 9 ранку, а з грузинського виїхали близько 15 години.
Крім того, дорогою нас зупиняли тричі. Один раз коли ми заїжджали на новий міст в Криму. Там у нас взяли відбитки пальців. Для чого це робили, було незрозуміло, сказали так треба. Ще біля Північної Осетії перевіряли документи. Коли зупиняли на постах, ми не знали, що від них чекати – чи вони просто перевірять документи, чи щось інше зроблять. Пройшло все нормально, але морально було важко.
Ми їхали давніше, тому ця інформація може бути не актуальна. Дівчина, яка їхала 10 травня, писала мені, що на кордоні з Кримом вони стояли 14 годин, а допити були довгі й жорсткі.
Тэги: