Херсон деокупований, але там небезпечно. Після звільнення міста російські військові закріпилися на лівому березі Дніпра, а це буквально кілька сотень метрів від Херсону. Щодня влада повідомляє про російські обстріли і руйнування. Одні з тих, хто забезпечує місто життям і допомагає нужденним, – це місцеві волонтери. Про них – у матеріалі проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.
Ця історія розпочнеться зі знайомства з херсонським волонтером Ігорем Чорним. Він займається евакуацією цивільного населення та роздачею гумдопомоги: від продуктових наборів до медпрепаратів.
«Люди здебільшого не хочуть евакуйовуватися. Але коли починається нарощування обстрілів або до них додому прилітає – тоді вони вже звертаються по допомогу. Тобто люди до останнього вірять у те, що все буде добре і їхній будинок омине», – прокоментував в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії волонтер із Херсона Ігор Чорний.
Волонтер Ігор Чорний (праворуч) із колегами евакуює жінку в Херсоні. Фото: Facebook/Ігор Чорний
Евакуювати здебільшого доводиться літніх та людей з інвалідністю. Але, окрім непристосованого для таких завдань автомобіля та звичайних нош, у волонтерів більше нічого немає. Тому зазвичай усе навантаження лягає на сильні руки та міцні плечі волонтерів.
На одну з евакуацій ми вирушили разом з Ігорем. Доїжджаючи за потрібною адресою, ми побачили, як люди з речами на вулиці вже чекали на волонтерів. Це були дві жінки та двоє чоловіків, один – на інвалідному візку. Люди зважилися на евакуацію, розповідають, лише після того, як їхні будинки потрапили під російський обстріл.
«Бачите, що з моїм будинком зробили? Даху практично взагалі немає. На щастя, коли це сталось, тут нікого не було, а я була в сусідньому будинку. Це був жах, це був просто жах. Такий був потужний вибух, що у всіх сусідів вікна повилітали», – розповіла жителька Херсона Тетяна Щербак.
Тетяна Щербак. Фото: krymr.org
До війни Тетяна працювала в Херсонському училищі культури концертмейстером.
«Коли росіяни захопили місто, я одразу покинула роботу. Я сказала, що ніяким колаборантом я не буду. Після того я вже рік не брала інструмент до рук (баян – ред.). Підійду, подивлюся і все. Я не можу грати, коли хлопці гинуть», – зазначила жінка.
Наслідки прильоту міни в будинок Тетяни Щербак. Фото: krymr.org
Волонтери евакуюють людей спочатку на вокзал, а звідти потягом до Хмельницької та Івано-Франківської областей. На залізничному вокзалі правоохоронці перевіряють у всіх документи, пробивають їх по своїх базах і проводять короткі бесіди. Сусіди Тетяни Щербак, Ольга з чоловіком В'ячеславом, евакуюються до Хмельницького. Де житимуть, ще не знають, покладаються на волонтерську допомогу.
«Ми – малозабезпечені. І ми не знаємо, куди нас поселять. Але нам не страшно, мені здається, що наші люди, українці, дуже добрі. Ми б також якби до нас приїхали, то прийняли б, нагодували б, одяг дали б і спати вклали б. Навіть на підлозі полягали б, хоч ми й бідно живемо», – пояснила в розмові Ольга Лужнікова, жителька Херсона.
Ольга Лужнікова. Фото: krymr.org
«У ПІДРЯСНИКУ, ЯК В БРОНЕЖИЛЕТІ»
Російські війська увійшли до Херсона 1 березня 2022-го. Уже буквально за кілька тижнів місто відчуло дефіцит продуктів та медпрепаратів. Олег Дегусаров – один із тих, хто примудрявся їздити через лінію фронту в обидва боки. Сам він – херсонець, але початок війни застав його в Європі.
«24 лютого я був на роботі в місті Гьод, це під Будапештом. Вийшов на роботу, дізнався, що почалася війна. Того ж дня з кількома друзями вирішили повертатися до України. 28 лютого я забрав свій паспорт з консульства, бо він був у мене втрачений, забрав свій паспорт і того ж таки 28-го вже о п’ятій вечора я був у Чопі, в Україні», – пригадав волонтер Олег Дегусаров.
Олег Дегусаров, волонтер з Херсона. Фото: krymr.org
Спочатку Олег був у Львові й там допомагав людям, що масово приїжджали із зони бойових дій. А вже 13 березня Олег із друзями зумів заїхати до Херсона дорогою через селище Станіслав. Паралельно з роботою в Європі хлопець навчався в духовній семінарії, усвідомивши, що цим можна скористатися для перетину лінії фронту, почав евакуйовувати людей та завозити гумдопомогу.
«На війні всі методи хороші, я так вважаю. До того ж, я – не самозванець якийсь, у мене є всі документи про те, що я дійсно навчаюся на третьому курсі духовної семінарії. Тобто наступний рік буде останнім, випускний буде. Знаєте, коли людина виходить у підряснику, вони дивляться на неї, як на священика, типу: «Ну добре, проїжджай». У цьому плані я почувався впевненіше, немов у бронежилеті», – каже Олег Дегусаров.
Волонтер Олег Дегусаров під час евакуації. Фото: Instagram
Олег зізнається, що для успішного перетину російських блокпостів військовим доводилося робити подарунки.
«Бувало, що просили турнікети, але зрозуміло, що я турнікети їм привезти не міг. Просили алкоголь – от це якраз і цигарки я їм щоразу привозив. Алкоголь і цигарки – це твоє зелене світло на блокпосту. Особливо в російських військових, адже в них не дуже все добре із забезпеченням. Та й узагалі для безпечного проїзду я завжди брав блок цигарок, якихось міцних, червоних, і якусь пляшку коньяку чи якогось самогону», – пояснив Олег Дегусаров.
Ігор Чорний, навпаки, перед повномасштабним вторгненням хотів виїхати до Європи, але 24 лютого внесло свої корективи. Ігор із друзями самоорганізувалися і почали збирати продукти, готувати їжу та роздавати це все нужденним. Згадує, що гумдопомогу водії завозили невеликими партіями під виглядом особистих посилок. Та найважче було доставляти медпрепарати, особливо чутливі до умов утримання.
Ігор Чорний виносить на руках жінку під час евакуації. Фото: Facebook/Ігор Чорний
«Бувало таке, що на блокпостах росіяни змушували водіїв вивантажувати всю гумдопомогу просто неба. Багато продуктів чи ліків псувалися, перебуваючи під прямими сонячними променями. Вони – що хотіли, те й забирали, а те, що лишалося, водії завантажували назад і їхали далі. Ліки теж забирали, але здебільшого такі, які вони розцінювали, що можуть мати наркотичний ефект – знеболювальні», – розповів волонтер Ігор Чорний.
Україна деокупувала Херсон 11 листопада 2022 року. Відступивши на лівий берег Дніпра, російські війська тепер щодня обстрілюють місто з мінометів, танків та артилерії. Нині в місті працюють деякі магазини, заправки, аптеки та служби порятунку. Виробництва, підприємства чи кафе-ресторани зачинені. Переважно серед жителів, що залишилися, – люди пенсійного віку.
Силами волонтерів та військової адміністрації по всьому місту створені пункти видачі гуманітарної допомоги. Тут безкоштовно можна отримати продуктові набори, одяг, засоби гігієни та медпрепарати.
Черга за продовольчою гумдопомогою в одному з волонтерських пунктів. Фото: krymr.org
В одному з таких пунктів ми познайомилися з Альоною Костенко. У минулому вона була перукарем, а тепер – волонтерка широкого профілю: і людей похилого віку доглядає, і ліки видає. Всю окупацію пережила, не виїжджаючи з Херсона. Олену вірно охороняє собака на прізвисько Діссі.
Альона Костенко, волонтерка центру «Склотара». Фото: krymr.org
«Коли ми були окуповані, вона в нас покусала «орка». Ми були в машині, у нас вимагали документи, і в момент коли військовий засунув свою руку в авто – вона його вкусила за палець, ще й так конкретно. Я думала, що нас через це застрелять, але все нормально, все обійшлося», – розповіла Альона Костенко, волонтерка волонтерського центру «Склотара».
Собака Альони Костенко на прізвисько Діссі. Фото: krymr.org
ОБСТРІЛИ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПУНКТІВ
Люди кажуть, що російські війська обстрілюють цивільні об’єкти без розбору. Досить часто страждають і волонтерські центри. Цей, у народі відомий як «Склотара», теж не виняток.
Ірина Дерев'янко. Фото: krymr.org
«А це в нас прилетіло 9 січня, пробило стелю, впало на підлогу. Це відбулось вночі, і добре, що тут нікого не було і ніхто не постраждав. Ми помітили тільки зранку, як зайшли – побачили, що тут все посічено уламками і вікна вибиті», – розповіла керівниця волонтерського центру «Склотара» Ірина Дерев'янко.
Наслідки прильоту міни в приміщення волонтерського пункту. Фото: krymr.org
Також українська влада повідомила про російський обстріл 15 грудня 2022-го офісу Червоного Хреста. Тоді постраждали 9 людей.
«Після того, як на центральному офісі загинула наша волонтерка – ми відмовилися від масових роздач. Стояло кілька сотень людей і прилетіло якраз під час роздачі хліба. Після цього в наш офіс прилітало ще двічі. Тобто цілили саме в наш офіс. Відтоді масові видачі, знаєте, як кажуть, «килимові», коли люди стоять у черзі, ми припинили. Тепер ми працюємо тільки зі списками», – зазначила Наталія Шатілова, волонтерка Херсонської обласної організації Товариства Червоного Хреста в Україні.
Наталія Шатілова. Фото: Facebook
ЧОГО ПОТРЕБУЮТЬ ХЕРСОНЦІ?
Організувати щоденну роздачу хліба та гарячої їжі без скупчення іншим волонтерам поки що теж не вдається. На кожному з таких пунктів у довгу чергу постійно вишиковуються сотні херсонців. Люди жаліються, що йдуть за гумдопомогою через відсутність роботи й безгрошів’я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гроші від Червоного Хреста: чому в Херсоні проблеми з виплатами
«Грошенят зараз мало у народу, ніде їх взяти. Ще й ці «орки» (російські військові – ред.) нехороші, то корпус хірургічний зруйнували, то автостанцію, то сервісний центр – погані вони люди. Коли вже викурять їх із цих Олешок, дадуть літаки і на них бавовну кинуть», – прокоментувала Валентина Даник, жителька Херсона.
Валентина Даник. Фото: krymr.org
«Безгрошів’я в людей, роботи немає в людей. Чому люди збираються в такі купки, юрмляться? Бо немає роботи. Кожен намагається якось виживати», – додає херсонка Олена Васильєва.
Олена Васильєва. Фото: krymr.org
Волонтери зізнаються: іноді під час таких роздач трапляються інциденти та спекуляції. Щоб уникнути подібних випадків – волонтери створили спільну електронну базу, і тепер бачать – хто, коли, скільки й чого отримував. А поодинокі випадки зловживання допомогою намагаються не брати близько до серця.
«Бувало таке, що хотілося просто плюнути на це все, забрати сім’ю і поїхати з Херсона, займатися своїми справами. Але коли допомагаєш якійсь бабусі і ти дійсно бачиш її непідробну вдячність – це просто нереальне щастя. Це знову піднімає твій дух», – зазначив волонтер Ігор Чорний.
Ігор Чорний. Фото: krymr.org
Найбільше місцеві волонтери бояться російського реваншу. Адже повторно залишитися в окупації та допомагати людям уже не зможуть. Зараз щодня і без вихідних працюють над тим, щоб у місто повернулося нормальне життя.
Тэги: