«Вийшов із будинку і вдарився лобом у танкове дуло». Історія родини фермерів з-під Білозерки

«Вийшов із будинку і вдарився лобом у танкове дуло». Історія родини фермерів з-під Білозерки
Автор: Світлана Білоус, suspilne.media 20 Февр. 2023 09:00

Олена та Василь 10 років тому переїхали за кілька кілометрів від Білозерки, де господарювали на власній фермі. До початку війни Олена поїхала працювати за кордон, Василь залишався на господарстві. З початком війни чоловік допомагав українським військовим – збирав інформацію про скупчення російських військ. Своєю історією родина поділилася із «Суспільним», далі – пряма мова (імена героїв змінені за їхнім проханням з міркувань безпеки).

Як жили до початку війни

Свій будинок ми залишили дорослим дітям і внукам. Самі ж понад 10 років жили на фермі за кілька кілометрів від Білозерки. Для власних потреб держали птицю, кізок. Також з нами жили багато котів і собак. Місця на фермі було достатньо: гектар території, а також приміщення для тварин і пасовище. До нас приходили й загублені або покинуті тварини. Одного разу навіть коза прийшла – її хтось неподалік викинув напівживу. Була думка створити притулок для них, хоча неофіційно він і так існував. Ми дуже любили своїх тварин. Навіть гуси, качки й кури в нас жили тільки для яєць.

А потім прийшла війна. І наше господарство опинилося на лінії фронту.

Про війну та окупацію

Перші кілька днів у районі Білозерки було тихо. А потім територію довкола господарства почали обстрілювати з танків із боку Комишан. Ночами довкола господарства крутилися БМП з двома броньовиками. А вдень вже відкрито почали їздити російські військові, погрожуючи розстрілом усім, кого побачать у полі. Мені доводилося ризикувати, адже я мав ходити до Білозерки, щоб мати зв'язок з українськими військовими.

Уночі на територію господарства заїхала величезна кількість російських танків, ракетні установки та інша техніка.

За кілька днів до мене приїхали військові, перевірили документи в мене та мого робітника, який допомагав годувати тварин.

Було дуже темно, ніде нічого не світиться, тільки гуде та якісь тіні рухаються. А довкола ведеться обстріл, щоб люди сиділи по домівках і нічого не бачили. Я хотів роздивитися ближче, що там відбувається, вийшов із будинку під навіс за порогом і вдарився лобом у танкове дуло.

Вранці до мене зайшов офіцер і сказав, що ми їх не цікавимо й можемо продовжувати займатися своєю роботою, а вони будуть займатися своєю. У моєму робочому цеху облаштували собі житло, а на території поруч розташували техніку та зробили паливний склад, де заправляли свої танки. Туди нас не пускали, звісно. Але із солдатами ми трохи спілкувалися.

Я їм говорив, що їх тут ніхто не чекав, що це не їхня земля. Вони відповідали, що їм обіцяли операцію на 3-4 дні та про 5 мільйонів рублів за це. Показували мені свою парадну форму, яку возили із собою в танках. А через кілька днів я почав помічати, що солдати уникають спілкування зі мною, і зрозумів, що я під підозрою. Тим більше, що мій робітник родом із Росії, я прихистив його, щоб за господарством був догляд, коли я виходжу у справах. Але довіряти йому не міг, а він, вірогідно, підозрював, що я не радий росіянам. Той танкіст, із яким я розмовляв, прямо сказав, що мені краще піти звідси. Тож я прийняв рішення покинути ферму. Йшов лісосмугами, хоча це вже було небезпечно. Адже всі підходи мінували, рили лінії укріплення.

Дорогою я наткнувся на автоматника, але пощастило – він кивнув головою, дозволяючи пройти.

Довгий час я переховувався на різних квартирах, які мені залишили приглядати знайомі. У двох місцях росіяни проводили обшуки, але мене не застали. Увесь цей час я як міг допомагав українським бійцям, адже добре знав територію. Це також рятувало, допомагаючи уникати «зустрічей» зі спецслужбами РФ, які підозрювали мене, цілком виправдано, у протидії окупаційному режиму. Потім почали дзвонити різні люди: робітник, який не розповідав про дійсний стан речей на фермі, або інші знайомі, які під різними приводами просили приїхати додому. Я зрозумів, що на мене оголосили справжнє полювання.

Я не хотів їхати, бо розумів важливість своєї допомоги українським військовим. А згодом побачив ознаки того, що росіяни збираються тікати з Херсона.

Про рішення поїхати

Тож до самого звільнення міста я залишався там.

Приблизно через тиждень після звільнення Херсона, коли з міста почали випускати після першочергових фільтраційних заходів, я поїхав на своє господарство. Військові провели стежками, які вже встигли розмінувати.

Те, що я побачив на місці свого житла, яке дісталося в спадок від батька та де жив багато років, просто шокувало. Будинок був спалений до бетонних стін, з явними ознаками навмисного підпалу. Машину вкрали. Земля у дворі спотворена: вирви та купи, а від колодязя та обкладеної цеглою ями на подвір'ї навіть сліду не залишилося. Лише покинута пошкоджена російська техніка та снаряди, які не встигли використати.

Коли йшов із ферми, у господарстві лишалися 30 кіз, зокрема й новонароджені козенята, і сотня голів птиці. Тепер же знайшов 5 молодих кіз, які здичавіли. Решта тварин і птиця пішли під ніж росіян.

Згоріло все, що я мав, – до ґудзика. А головне, що на попіл перетворилися всі наші документи та родинні фотографії.

Що Херсон росіяни будуть нищити бомбуванням, я розумів одразу. У місті мене більше нічого не тримало, тож я взяв у машину кішку, яка прибилася під час війни, та поїхав у Кривий Ріг. Там пішов до військкомату, але мені сказали, що 62-річний чоловік до служби вже не придатний.

Тому після відновлення документів вирішив прийняти пропозицію про роботу за кордоном. Але бюрократична машина виявилася неповороткою, і задумане не вдалося.

Єдине добре – над головою не літають снаряди.

***

Зараз Василь перебуває в німецькому таборі для біженців – п'ятому за якийсь тиждень. Це величезне приміщення, перегороджене на «кімнати». З меблів лише двоярусні ліжка – ні тумбочки, ні стільця. Речі тримають в сумках під ліжком або в ногах на ліжку.

Знімок на обкладинці: розбита техніка російських військ. Фото анонімно надав фермер із Херсонщини

Приєднуйтеся до нас:

Битва за південь. Генштаб оприлюднив хронологію звільнення правобережної Херсонщини

Колаборанти Новоолександрівського ліцею Нижньосірогозької громади похизувалися «здобутками» на росТВ

Херсонські підлітки, яких окупанти вивезли в Крим, таємно зафільмували своє життя в полоні

Погрози, підвал, побиття… Хто та як знущається над українськими дітьми, вивезеними до Криму «на відпочинок»