Ми живі, але це була найстрашніша ніч в моєму житті. Принаймі я на це сподіваюсь. Що більше такої не буде.
Останні 12 годин майже безперервного гупання...То хоча б видихати давали.
Я все думаю, як передати словами ті звуки? Як у буквах відобразити жах, відчай, сум, безсилля від "шуршиння", свисту, завивання, відлуння...
Ракети сипляться наче дощ...
Розсип вогників у небі. Красиво...Попадали на вулиці, подвір'я, дороги. Безпощадно "злизують" будинки. Тепер Дніпровці знають що таке "фосфорні"...Це коли горить вогник розміром з літрову банку, а при намаганні збити полум'я ногою, він перетворюється на метровий стовб "шкварчащого" вогню...
Що за…?
Ще раз ногою намагаєшся збити...І воно перетворюється на велике полум'я, ростом з тебе і силою Геракла. Стихія, яка шаленіє і набирає обертів. Чим більше ти впадаєш у паніку і відчай, тим сильніша та тварюка.
Навіщо ногою збивати? Не питайте. Це на рівні рефлексів - спасти житло!
Немає мабуть того, чим не пригощали ще жителів вище перерахованих селищ і міста.
Гради, "фосфорні", міномети, "касетні" і чортзна скільки ще різної херні прилітає...
Навіщо мені, жіночці, знати ото всю військову "термінологію"? Тим паче у XXI сторіччі...
Скоро доба, як "поливають", "полірують", "утюжат" без передиху Дніпровське...
Може оскаженіли? Може здуріли? Може то засіб такий утилізації зброї у них? Через утилізацію населення і будинків?!
А будинки вони ж як люди. Мають душі.
А зараз дивляться пустими "глазницами" розбитих вікон...Багато "поранених", з дірками у тілі-стінах. В деяких - "кришу знесло" явно не від щастя. У інших "голова" димить - можливо догоряє надія прийняти своїх власників у обійми рідних стін. Поодинокі - з розбитими "фейсами"-фасадами...
На вулицях все більше кинутих собак. Булка хліба, розчинилася у їх шлунках за секунду. А заплакані очі кожного пса дивилися із надією отримати ще. Очі, від яких душа стигне.
Трупік кішки, як символ сьогодення, майже всох на узбіччі...
В загорожі бігають чиїсь кинуті на призволяще утки. Прямо по тілам своїх же побратимів. Не зрозуміло, чи то від голоду скосило їх, чи від осколків.
Чиясь "хозяйська" рука закрила у день від'їзду овчара у гаражі. І забула попросити про піклування за нього...
Многостраждальний склад з численними "підпалинами"...Знову димить.
Місцевий бар "відкрив" свої величезні вікна у результаті чергового вибуху.
Місцеві "безсмертні" пригощаються грапою, коньяком місцевого виробництва, заходячи прямо крізь відсутнє скло.
"Безсмертні", бо залишилися жити у селі тільки такі. А беруть "горячительні напої", бо без "сто грамів", як показало життя, тут навряд чи можна дружити із власною "кукухою". Психіка дає збої.
Навіть та, що з ВІРОЮ під куполами - не вциліла! Церква!
Бо нічого святого немає у тих, хто "пускає" ракети. Заповіді "...не убий" - не має послух. Якщо є між тих людей "віруючі", то вони залишили собі лише зовнішні ритуали, сенс яких - втрачається..
Вже більше місяця місцеві живуть буквально як у крилатому вислові першого президента "...між крапельками". Але ті крапельки - смертельні!
Остання доба...то пік!
Когда #Херсон был оккупирован, я точно понимал что родители не смогут выехать из-за состояния здоровья. Тем более так как выезжали мы (лето, жар, неделю в очереди, допросы/расспросы…), но после деоккупации это все возможно. Но нет…
Меня много друзей просило чтоб я, переговорил с их ролителями насчёт выезда из Херсона. Выезд в другой город или страну, к детям. Но родители ни в какую, говорили куда ехать??? Мы уже старенькие, тут наши соседи, магазины, больницы, там тоже бомбят…и ещё 1000 причин.
Я считаю что выезжать нужно, в тех обстоятельствах в которых сейчас наш город. Обезопасить своё здоровье и немного вдохнуть в себя более спокойной жизни. Представить что это не выезд, а «отпуск», например, и через несколько недель вернетесь!
Я даже не о своих родителях, а о многих жителях города, у которых есть возможность это осуществить.
Интенсивность обстрелов Херсона возросла кратно. Вокруг рвутся снаряды. Ночь почти бессонная.
Интернет давно уж только мобильный и то контачит лишь на "чердаке". Это наши "братья" россияне устроили нам такую жизнь, а точнее несут нам смерть. А вот "бандеровцы" из Винницы сегодня доставили нам очередной гуманитарный груз. Много картошки)
В’їзд і в‘иїзд з/на окуповану Херсонщину через Василівку/Запоріжжя закритий. Не пускають нікого.
Російські окупанти на своїх блокпостах кажуть, що для проїзду потрібні якісь нові спецпропуска. Але хто їх видає, коли почнуть пропускати - жодної інформації росіяни не надають.
Подзвонили сусіди. Орки поцілили по "военному объекту" - дитячому садочку
Тепер немає садочка і вікон в нашому будинку.
Наш район старого острова орки гатять постійно.
Дякую друзям що не побоялись і під обстрілами поїхали забивати вікна.
Так сталось, що все своє свідоме життя я займався будівництвом! Спочатку батьки будували свій будиночок в селі, потім ми переїхали в місто, і тато з мамою будувались знову. А потім прийшов час і я почав будувати житло для власної сім’ї і продовжую це робити останні 30 років.
І знаючи як важко, навіть суто фізично, щось будувати, я завжди болісно сприймав будь-яке руйнування. А сьогодні я бачу тисячі зруйнованих, знівечених будинків, фермерських господарств, виробничих потужностей, і в мене крається серце, неначе моєму тілу завдано ці численні рани.
Я не можу усвідомити: як так могло статись, що до мого дому прийшли люди, мову яких я розумію, які називають себе моїми «братами», і знищують, зруйновують все те, на що я витратив свої фізичні, моральні і матеріальні ресурси. Інколи мені здається, що в мене вже не залишилось тих сил, щоб все розпочати знову. А інколи мене охоплює така злість, яка мобілізує останні резерви мого організму, і я кричу: «Не дочекаєтесь!».
Я знайду в собі нові сили, бо відчуваю підтримку своєї великої сім’ї, своїх дітей, своїх онуків, моїх вірних друзів і колег. Ми все відбудуємо, зробимо кращім, високим і духовним. Адже ми на своїй землі і вона надає нам сил. Вірю в перемогу, вірю в Україну і ЗСУ!