У середу, 3 липня на фронті загинув Василь Паламарчук – атовець, юрист і військовий письменник з Олешків. Певний час його обов’язком було повідомляти родинам побратимів звістку про загибель – робити так званий стук у двері...
Про втрату повідомили на сторінці Олешківської територіальної громади в соцмережі.
«Сьогодні на східному напрямку під час виконання бойового завдання загинув наш земляк, військовий, письменник Василь Паламарчук – коханий чоловік та люблячий батько трьох дітей», – ідеться в дописі.
Фото: фейсбук/Олешківська територіальна громада
Василь Паламарчук, позивний Адвокат, був командиром роти вогневої підтримки 206-го окремого батальйону територіальної оборони.
ВІЙСЬКОВІ ДОКУМЕНТИ ЗАКОПАВ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ
У 2014-2015 роках він брав участь в АТО, а після демобілізації повернувся в Олешки, де займався адвокатською діяльністю – до 24 лютого 2022 року.
У численних інтерв’ю Василь розповідав, що повномасштабне вторгнення зустрів у рідному місті, хоча як військовий розумів, що Росія готується напасти. Він залишив родину в Олешках, а сам човном переправився в Херсон.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Як живуть і як виживають – не розумію»: вісті з окупованих Олешків
«Я поїхав до військкомату в Олешках, це на лівому березі Херсонщини, формувати комендантську роту. Через 6 годин ми вже потрапили в оточення. Далі вибиралися човном через плавні на правий берег. Браконьєр, який нас вивозив, поставив умови, що всі військові документи ми закопуємо на березі. Інакше залишаємося з окупантами.
Потім вже почався пошук військових частин, які б взяли нас без документів воювати. Шукали в Херсоні, потім в Миколаєві, далі в Білій Церкві. І нарешті, завдяки горизонтальним зв'язкам, вдалося потрапити в 206 об ТрО розвідником-кулеметником в Києві. Так я почав свій новий бойовий шлях», – так Адвокат згадував своє 24 лютого, ідеться на сторінці 206-го батальйону ТрО.
Про ці два фото в лютого цього року сам Василь так розповідав на своїй сторінці у фейсбуці:
«На першому фото – чувак, який вискочив з оточення, перетнувши на човні Дніпро, проїхав з Херсона до Києва і вже 4 дні з кулеметом шарився по околицях столиці в напрямку Ірпеня. А на другому – дядько, який впродовж 2-х років якось примудрився вижити й виконувати задачі, що нарізають на різних напрямках».
«ЗА ТРИ ДНІ ДО ВИЗВОЛЕННЯ ХЕРСОНА НАС ВИВЕЛИ НА РОТАЦІЮ»
У складі свого батальйону Василь Паламарчук входив у Бучу та Ірпінь. Потім була Херсонщина – Василь брав участь у боях біля Олександрівки та Правдиного. Однак за три дні до визволення Херсона батальйон вивели на ротацію.
«Херсон визволили 11 листопада 2022 року, а нас вивели на ротацію 9 листопада. Це було сумно. Хотілося бути причетними до визволення. Але наступного дня після визволення ми з колегами зібралися в СЗЧ – самовільно залишили частину. Тому що побувати в Херсоні, який тільки-но звільнили, ми мусили.
Ми вночі 700 кілометрів проїхали в один бік, проїхалися по Херсону, поставили там свій прапор, потім повернулися. І зранку на шикуванні ніхто не помітив, що ми вночі 1400 кілометрів відмахали. Ті емоції вартували того», – розповів захисник місяць тому в ефірі «Українського радіо. Львів», пише «Суспільне».
Також Адвокат брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках.
ІСТОРІЇ З ОКОПІВ ПРО СПРАВЖНЮ ВІЙНУ
Василь Паламарчук є автором книги «Військовий непотріб», в якій він виклав свій досвід служби під час антитерористичної операції у 2014-2015 роках. Книга була надрукована у 2019 році.
«Зараз я пишу короткі розповіді та викладаю їх на своїй сторінці у фейсбук. Інколи веселі, інколи сумні. Колись, коли буде час і натхнення, то обов'язково народиться ще одна книга», – розповідав письменник.
В одному з дописів на своїй сторінці він поділився короткою щемливою історією «Стук у двері». Певний час одним із обов’язків військовослужбовця було повідомляти родинам побратимів звістку про загибель – саме про це його розповідь.
Василь Паламарчук – у календарі «Письменники на захисті України. 2024», спецпроєкті, присвяченому українським письменникам, які служать у лавах ЗСУ. Календар містить 53 тижні з фотографіями письменників
СТУК У ДВЕРІ
В Ізраїлі, коли гине солдат, його родину сповіщає людина, яка ніколи не дзвонить, вона стукає у двері. Так у них повелося з тих часів, коли в дверях не було дзвінків. І цього стуку бояться найбільше в світі.
У моєму підрозділі про загибель бійця сповіщав я. Так повелося. Мій телефон є в багатьох жінок наших хлопців. Вони мені телефонують, якщо щось хочуть довідатися. Якщо мені треба – я спочатку пишу смс, що з чоловіком все добре і я буду дзвонити, тільки потім я їм телефоную. Одного разу я так не зробив – у жінки мого побратима ледве серце не стало від того, що я просто подзвонив.
Вчора у нас був бій. Були поранені, яких ми вивезли, і є ті, хто загинув. Вони ще там лежать, їх ще треба забрати. При спробі туди пройти ми втратили ще людей, і їх теж треба забрати. І ми підемо по них. Але це не так страшно, як дзвонити рідним і сповіщати їх.
Спочатку ти сподіваєшся на диво, чекаєш, що може це помилка, чіпляєшся за крихітну надію, бо так вже було, і людина, яку вважали загиблою, була живою. І тому я відтягую момент дзвінка. Потім дивлюся на годинник і сам собі шукаю виправдання, що на ніч дзвонити не буду, бо вже пізно і близькі сплять. Але я знаю, що там ніхто не спить, бо їхні чоловіки вже добу не виходять на зв'язок.
Цей пост я написав до того, як подзвонив, але викладу після того, як зроблю дзвінки.
Можна ще багато чого написати, але це зараз відходить на другий план. Мені зараз потрібно зробити «Стук у двері», а потім вже йти за своїми хлопцями. Вони повинні повернутися додому, на щиті...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’яті Олександра Меньшова: нова книга та спогади про героїчного херсонського письменника
Фото зі сторінки Василя Паламарчука у фейсбуці, головна світлина: фотоколаж «Гривни»
Тэги: