«Повним ходом йде переоформлення майна на російські документи. Де господарів немає, прибирають до рук землі, будинки. Приїздять російські переселенці», – це фраза з розповіді жительки окупованих Олешків про те, як сьогодні живе місто та взагалі лівобережна Херсонщина.
Чергову розповідь про життя на окупованій частині Херсонської області опублікувала наша землячка та відома журналістка СТБ Тетяна Висоцька в рубриці #ХерсонськіГолоси, яку вона веде на своїй сторінці у Facebook від початку великої війни.
До речі, напередодні Дня Конституції пані Тетяна отримала грамоту Верховної Ради від спілки журналістів України.
«Я є у складі Херсонської облорганізації НСЖУ, і, логічно, що ця нагорода – за цикл #ХерсонськіГолоси», – повідомила Тетяна Висоцька.
Нова розповідь у циклі – це зібрані воєдино крихти інформації з лівобережної Херсонщини. Їх збирала жителька Олешків, яка виїхала з міста, але має там своїх інформаторів. Її ім’я, звісно, не зазначається з міркувань безпеки.
«Світ має знати: яке воно – виживання в окупації та в прифронтовій зоні», – наголошує Тетяна Висоцька.
Отже, далі – про нинішнє життя в Олешках і не тільки.
***
Сьогодні в Херсонському хабі зустріла двох вчительок із Олешків. Також – жіночку з Каланчацького району. Чоловік у неї залишився там. Розповідає, що повним ходом йде переоформлення майна на російські документи. Де господарів немає, прибирають до рук землі, будинки. Приїздять російські переселенці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 255 квартир і будинків: окупаційна влада хоче привласнити майно жителів Херсонщини – перелік адрес
Багато людей тепер бідкаються з документами на встановлення родинних зв’язків, бо хтось із родини залишився в окупації і стереже майно. А шлюб не зареєстрований.
Жіночка з Каланчака розповіла, що окупанти проклали капітальну асфальтовану трасу до Скадовська.
Зв'язок український та інтернет, російський тільки зв'язок, майже не працює.
Беруть російську пенсію, яку видають у Скадовську. Це небезпечно та затратно – їздити в Скадовськ. Паспорт знайомі не беруть, тримаються.
Загалом не взяли паспорти невелика купка земляків. Без паспорта не полікуватися. Дітям у школу – обов'язково, бо посадять на підвал. Але в Олешках школи не працюють. Це на більш безпечних територіях.
Українську пенсію перестали платити, бо бабуся отримувала пенсію на пошті. Немає банківської картки. З горем пополам зробили верифікацію особи для України. Але ж картку, навіть віртуальну, зробити важко, бо поганий інтернет.
Розповідали, що одна жінка отримала сертифікат на житло, купила щось в Криму, продала й виїхала до Німеччини (ну наші люди!). Але в Німеччині якимось чином дізналися про продаж житла «в Росії» і видворили її з країни.
А інший володар сертифікованої квартири не зміг виїхати за кордон – сказали, що 5 років не можна виїжджати. Він повернувся в Олешки.
Житловий сертифікат, як я розумію, це аналог грошей. Нашим (чи вже не нашим) людям видають їх, ріелтори шукають житло, яке знайти нелегко. У Криму й Краснодарському краї вже реалізували житловий фонд, навіть поганої якості, і звісно, за завищеними цінами. Я думала, що треба відмовитися від свого житла, бо не в усіх земляків воно зруйноване чи затоплене. Але – ні. Такої інформації немає.
Наразі знаю про літню пару, яка живе на сьомому поверсі в будинку над річкою. Води немає. Чоловік лежачий. Діти в Москві давно. Як живуть і як виживають – не розумію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лист з окупованих Олешок: «Я мрію про гарячу ванну – звичайну, банальну гарячу ванну, щоб нарешті зігріти свою змерзлу душу...»
Зв'язок поганий, український. Інтернет ловлять на локаціях. Моя сусідка вилазить на горище за інтернетом.
Нещодавно вивезли маломобільну сусідку безкоштовно російські волонтери в Чехію (як я розумію, кошти на це кимось збираються, або закордонні інвестори). Знаю декілька прикладів безкоштовного вивозу. Натомість і в перевізників ціна є: 500 доларів з людини. Знайомий виїхав із дружиною за добу.
Великий базар розбомблений, там мало людей буває. Нині невеличкий базар в іншому місці.
Місцеві не ходять з телефонами. Нічого не знімають. Бо телефони перевіряються руснею, і можна на підвал загриміти.
На моїй вулиці літають дрони, як мухи: і наші, і ворожі – близько до Дніпра. Росіяни поводяться, як у себе вдома. Бояться дронів. Описали таку картину: наш дрон вразив окупантів – один 200-й, один поранений. Живий затягнув пораненого в під'їзд. А 200-го розірвали голодні бродячі собаки в центрі міста.
Кажуть, що вони своїх 200-х не забирають.
Головна світлина: РБК
Тэги: