Про мужніх захисників України, які, зокрема, боронять нашу землю на Херсонському напрямку, розповідають журналісти видання «АрміяInform».
«Інколи мету ворожих обстрілів на Херсонщині вже важко зрозуміти»
Командир бойової машини БМ-21 «Град» окремої мотопіхотної бригади Ігор на позивний Ворон у свої 26 років професійною майстерністю не поступається бувалим воїнам. Його служба розпочалася ще у 2016 році в артдивізіоні, пізніше він звільнився, потім підписав черговий контракт, який відслужив у цій же бригаді, потім була дворічна перерва. Але військова форма не встигла вкритися пилом – 25 лютого, після початку широкомасштабного вторгнення рашистів, Ворон був у своїй частині з документами, готовий нищити російських окупантів.
– Перші дні широкомасштабної війни суттєво вплинули на її подальший хід. На початку війни, коли ворог намагався просунутися в бік Миколаєва, наші воїни постійними залпами «Градів» зупиняли та повністю розбивали російські колони артилерією, зокрема РСЗВ. Унаслідок завданих українськими бійцями потужних уражень було відбито всі ворожі атаки, – розповідає Ворон.
За його словами, ситуація наразі на Херсонському напрямку дещо спростилася в порівнянні з тим, як було на початку. Утім, ворога інколи важко зрозуміти. Таке відчуття, ніби в нього немає якоїсь конкретної цілі – б’є абикуди.
– Удень ще більш-менш спокійно. Але як тільки настають сутінки або під покровом ночі, окупанти просто починають стріляти навмання, куди прийдеться, здебільшого по цивільному населенню. Вони думають, що ми в цей час відпочиваємо або розслаблені, але даремно, ми напоготові цілодобово, – запевняє військовий.
Нині Ігор продовжує боротися із загарбниками на півдні України та вірить, що все буде добре, адже вдома на нього чекає родина. На його глибоке переконання, захищати Україну зараз від російських окупантів є справою кожного, хто гідний вважати себе справжнім чоловіком.
«Рашистських танків помітно меншає, коли ми працюємо з нашою "Стугною"»
Василь командує одним із відділень протитанкового підрозділу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Його бойове ім’я – Борода.
Військову службу він почав ще у 2016 році, служив строкову в 9-му полку спеціального призначення «Гепард» Національної гвардії України, а ще за його плечима – два роки служби в поліції. Зрештою широкомасштабне російське вторгнення розставило все по своїх місцях, і сьогодні захисник у лавах ЗСУ вже сьомий місяць очолює один із підрозділів. Спочатку на Донецькому, а нині на Херсонському напрямку разом із побратимами 24/7 нищить російську нечисть.
– Навесні, коли були на Донеччині, разом з іншими підрозділами зірвали наступ росіян на Великій Новосілці, так би мовити, «дали рашистам пілюлєй». Тепер ось працюємо на Херсонському напрямку, – розповідає Борода.
За його словами, найголовніше для командира підрозділу – це зберегти життя людей, а також ухвалювати рішення, які гарантуватимуть безпеку для особового складу.
– Я усвідомлюю, що кожен наш виїзд межує зі смертельною небезпекою і може стати останнім. Тому важливо працювати злагоджено, як єдиний механізм. Окрім цього, швидко та влучно завдавати удару по ворогу, – додає військовий.
Під час одного з боїв Василь дістав наскрізне кульове поранення. Ворожа куля травмувала хребет та тазові кістки.
– Мені лікарі казали, що навіть ходити не зможу, але я «видряпався», – зазначає Борода.
Лікувався в військово-медичному закладі, пройшов реабілітацію та повернувся до рідного підрозділу, і знову вир війни захопив його.
– Якось увечері на лінії розмежування я робив розвідку місцевості й виявив, що міст через канал заміновано. Наступного дня вранці я помітив, що на іншій стороні каналу зосередилася тактична група з трьох танків. Довго не барилися. До того ж, коли працює наша «Стугна», танків помітно меншає, а інші забираються геть. Так і сталося цього разу – один «мінуснули», решта втекли, а наші сили, не вагаючись, зайняли ворожі позиції, – усміхається Борода.
Найбільше запам’ятався випадок, коли разом із побратимами помітили та спопелили російські танки, а потім навіть здобули невеликий трофей.
– То було 21 квітня, приїхали на позицію у посадку, один із напарників пішов перевірити обстановку, а я з місця спостерігав у бінокль. Дивлюся – там три танки, які ми нещодавно знищили, а неподалік від них три чолов’яги якісь повзають. «Наші» чи «не наші» спочатку видно не було, ну ми і пішли, так би мовити, привітатися. Коли ми зрозуміли, що то росіяни, вони також нас помітили. Тікали вони надто швидко, щоб їх можна було наздогнати. Та й не важко їм було бігти. Вони одразу кинули свій рюкзак, підписаний «138-ма окрема гвардійська мотострілкова бригада СВ РФ». А в ньому – флешки, телефони, російські рублі, армійські жетони з написом «ВС России» і що найголовніше – розвіддані, – згадує військовий.
Нині Василь разом зі своїм взводом продовжує успішно виконувати бойові завдання на півдні України, зменшуючи чисельність парку бронемашин ворога та популяцію російських окупантів.
А після Перемоги України Борода хоче якнайшвидше повернутися до дружини та дітей, бо зізнається, що дуже вже скучив.
– А ще хочу випити вина в українському Криму та прокатати своїх хлопців з українським прапором на машинці по червоній площі, – додає військовий.
Анна Кравченко, Дмитро Завтонов
Тэги: