Чергові свідчення про знущання росіян над полоненими українцями в Херсоні під час окупації публікує бельгійська газета De Standaard. У номері за 29 листопада вийшов репортаж під назвою «Не чекав такого жаху», в якому херсонець на ім’я Василь розповів про 75 днів полону та катувань.
Далі – переклад статті, здійснений членом Ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси, медіа-експертом Сергієм Чернявським.
Перша шпальта бельгійського видання De Standaard за 29 листопада 2022 р. з анонсом публікації
У Херсоні вже знайшли чотири будинки, де росіяни катували ув'язнених.
«Мене били електрошоком через день», – каже боєць опору, який провів у в'язниці 75 днів.
Кров усе ще на стіні. За кілька футів від нього залізними штирями до бетонної підлоги прибитий стілець.
«Вони били ув'язненого, який сидів на стільці, ціпками, і кров забризкала там стіну», – розповів прокурор Херсона Олексій Кудь.
На іншому кінці кімнати тверді чорні крапки вказують на місця ударів гумовими палицями слідчих об стіну. Російські окупанти влаштували в Херсоні тортури в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), у будівлі, де до вторгнення утримувалися підозрювані в попередньому ув'язненні.
«Ми знайшли електричні дроти, протигази та наручники. На допитах росіяни змушували заарештованих українців відчувати, що вони задихнуться під протигазами або використали воду для посилення електрошоку».
Група, яка розслідує російські військові злочини в Херсоні, наразі виявила чотири місця, де катували мирних жителів. ІТТ – один із них. Наскільки нам відомо на сьогоднішній день, там закатували 43 жертви.
«Їхні тортури починалися, як тільки вони потрапили в полон. Восьмеро з них помістили в камеру, розраховану на двох-трьох людей. Місця було так мало, що їм доводилося спати позмінно. Ще до того, як почався перший допит, вони вже одурманіли», – каже прокурор.
Сторінка у газеті De Standaard з публікацією про катівню в Херсоні
Людина, яку ми називаємо Василем, перебувала в руках росіян 75 днів. Говорити він хоче лише анонімно, бо його товариші з партизанами перебувають у російському полоні в Криму. Ми познайомилися з ним після того, як за нас заступився надійний житель Херсона. Його показання неможливо перевірити незалежними джерелами.
Василь брав участь у збройному опорі, і росіяни вистежили його групу. Коли одного партизана взяли в полон, Василь боявся, що він буде наступним. Він переїжджав з одного місця на інше та постійно змінював телефони. У його третій притулок вторглися росіяни.
«Я досі не знаю, як вони мене знайшли, – каже він. – Вони взяли зарядний кабель від смартфона, повісили його як петлю на шию і сильно потягли. Я мало не задихнувся».
Вони відвезли його до поліцейської дільниці й почали допитувати.
«Мені довелося сісти на стілець, який був прив'язаний до підлоги, а на руки, вуха, носа наділи залізні канцелярські скріпки, якими зазвичай скріплюють папери... До цього приєднали електричний кабель. У мене були судоми по всьому тілу, кожен нерв смикався, відчував нестерпний біль, – каже Василь. – Найболючішим був електрошок по руках».
Василь (який хоче залишитися анонімом) перед звільненням з полону мусив записати зізнання: «Так, я став нацистом»
Російські слідчі били його. Вони мали гнучкі гумові трубки, якими били його по руках, плечах і спині.
«Коли мене знову допитували наступного дня або післязавтра, вони били по місцях, які все ще були сині та сирі».
Кожний день Василя катували. Щоразу він отримував кілька розрядів у 110 вольт через своє тіло.
«У мене було відчуття, що допити тривали лише пів години, але співкамерники розповідали мені, що іноді я залишався в камері тортур понад шість годин. Я намагався обдурити слідчих. Я сказав їм, що я не справжній партизан, а лише збирав розвіддані, щоби передати їх українським спецслужбам за великі гроші».
Він робив спроби збити росіян з пантелику. Розповів, що його мати була росіянкою та читала російські вірші. Його слідчі були в масках, але Василь чув, як вони говорять російською мовою. Ніде він не міг почути акцент, який він асоціював із меншинами. Він сказав, що вони були етнічними росіянами.
Після тортур ув'язненого повернули до камери. В ІТТ, куди нас привів прокурор, ми побачили холодний бетон, залізні столи. Стіни рясніють російськими текстами: гімном, текстами з Біблії, «Хай живе Росія». Тут дуже брудно. Як і в інших місцях, де росіяни зупинялися на деякий час, вони залишають по собі страшний безлад. Зламаний одяг, зіпсовані книги, пластмасові капці…
Більшість часу Василь перебував у камері один. Кілька квадратних метрів з ліжком та столом. Раз на день його годували, зазвичай давали макарони або консерви, по одному пакетику чаю раз на п'ять днів.
«Якось протягом шести днів мені не давали ніякої їжі, лише воду. Я намагався не пити некип'ячену воду, бо вона була дуже погана. Спочатку в мене був пронос, і мене не пускали до туалету. У мене була лише сумка...»
За 75 днів полону Василь схуд на 20 кг. Його камера була між двома камерами тортур.
«Я чув, як решта полонених кричали. Це будило мене вночі».
Він розповідає, як начальник росіян увійшов вранці до будівлі, вдарив черевиком по залізних дверях камери і вигукнув: «О, який чудовий ранок, що починається з тортур. Мені подобається цей запах. Ласкаво просимо до російської імперії».
«Було видно, що людину надихнув фільм «Апокаліпсис сьогодні», в якому командувач армії вигукує, що йому подобається запах напалму вранці», –зауважує Василь.
Тэги: