Три місяці як Херсон вільний! Це щастя! Навіть якщо ворог поряд та руйнує наше життя, наше місто. Але є віра, що будемо вільними і будемо жити!
Я дуже боялася військових. Серйозно, мені було важко переналаштуватися.
Кожного разу коли бачила людину зі зброєю - здригалася.
До визволення в Херсоні дійсно було страшно. В магазинах, на вулицях, ми всюди стикалися з «ними».
Я одразу ж опускала очі і боялася дивитися, трясло лише від того, що вони стоять поруч, в одній черзі з тобою.
На блок-постах робила вигляд, що я невидимка, їхню увагу більше привертав Влад. До речі, через бороду (вочевидь це їх тригер був)
Навіть після виїзду на вільну Україну часто доводилося себе заспокоювати перед стоп-контролем, що це наші і все добре.
Днями в Херсоні зустрілися з нашими хлопцями в магазині - за звичкою опускаю очі, наважуюся підняти, а він мені посміхається.
І взагалі, вони круті! Мала змогу переконатися у цьому на зйомках.
Як боротися зі стресом? Колись я піду до психолога, ляжу на диванчик і говоритиму, поки не засну=)
А поки - це теорія про різні вчинки, які як ляпас сам собі, щоб ти прийшов до тями.
А ще теорія вчинків, які, можливо, на перший погляд, нелогічні.
Замість старих, вибитих росіянами дверей, мені от просто зараз поставила нові. Так, обстріли і це так собі інвестиція. Але один раз я постояла в коридорі, щоб зайти у квартиру, коли не змогла сама відчинити перекошені трохи двері, і зрозуміла:наш дім - це як нірка для звіра, куди ти можеш не лише швидко забігти, але й так само швидко вискочити за потреби.
Коли стрес, ми змінюємося. Я ціную кожну мить, навіть цю. Поки є двері, за якими ми можемо сховатися чи вийти назовні - все норм.
Але колись я обов'язково пройду терапію...
Три місяці тому я стояла посеред магазину в чужому місті та ревіла. Але то були сльози щастя.
Бо мій Херсон звільнили.
Ворог не зміг змиритись з тим, що херсонці не полюбили триколор і не схотіли жити в середньовіччі. Тому щодня гатить по будинкам, лікарням, школам, дитячим садочкам.
Мої незламні люди! Я вас подумки обіймаю і намагаюсь робити все, щоб хоч трохи підтримати.
Я знаю, що скоро повернусь додому.
Красивий і майже порожній залізнодорожний вокзал тепер — ворота евакуації у відносно небезпечні місця. Цей охайний шматочок цивілізації обігрівається кількома буржуйками. До газети, якою їх розпалюють, придивилася вже на світлині вдома) "росія здєсь..." НІКОЛИ ЗНОВУ.
Весь «руський мір» — суцільний фейк і брехня. Ось ще одне підтвердження.
Зрадник Сальдо заявив, що будівництво «урядового кварталу» який росіяни анонсували на Арабатській Стрілці — завершено.
Цей «квартал» у фантазіях окупантів має стати центром нового міста, яке в свою чергу буде новим центром області.
Але насправді Сальдо сфотографувався на фоні недобудованої будівлі клініки Козявкіна на Арабатській Стрілці.
Тобто віджали українську клініку Козявкіна — і це називається завершили будівництво нового «урядового кварталу»?
На третьому поверсі зруйнованої школи в Олександрівці, зняв картину, яка нагадала мені півника з Бородянки.
Парти та стільці вистояли і наче чекають, коли почнеться урок!
Мужчина средних лет рассказывает. – Вчера раздавал дома со своей мобилки интернет. Так тянуло 5 гаджетов. Сын по зуму уроки делал, соседи пришли по телеге с Польшей разговаривали, жена в ютубе и я еще. И так бодренько. А что – вышки те же самые, а народу в городе нет. Так что я кабельный интернет даже не стану восстанавливать.
Херсонка розповідає. - Вже давно не можу нормально спати. Ще з часів окупації. А зараз так тим паче. До бахів, звісно, якось пристосовуєшся, але коли тихо - тривожно стає. Все чекаєш, коли почнуть гатити. Думаєш, зараз тільки засну, і почнеться. Так і сиджу в передчутті чогось іноді до третьої години ночі. А потім і сон пропадає. Так пару ночей, і на третю так відключаюся, що коли реально гатять - нічого не чую до ранку. Такі безсонні ночі у Херсоні.
Тэги: