Чудові люди на волі, вдома!
Чудовий день!
Ситуація з "референдумом" така. Херсонці розповідають, що по квартирам ходять тьотки з ізбіркома. Мешканців попереджають: 23 сидіти вдома. Будуть ходити поквартирно, щоб всі проголосували. Ходити будуть з військовими.
Люди в шоці: нічого з цим рускім міром мати не хочуть, з расєю навєк -це жах для них.
Пойти на референдум и проголосовать "против" - не вариант! Юридически это будет считаться участием в незаконном референдуме.
Считать голоса никто не будет, но картинку явки создадите.
Сьогодні зайшла в АТБ по довоєнні спогади. Сподобались піалки. Потримала в руках і поклала на місце. Згадала, що дому в мене немає. Він є, але мене з нього виїли руські загарбники. Отакі піалки, друзі.
Жахи окупації.
В Тягінці сталася страшна подія. Окупанти зарізали чоловіка, перерізали горло.
Коли виявили це люди, зайшовши в житло, відразу приїхала окупаційна поліція. Почали опитувати людей. Але, як тільки побачили напис на дзеркалі, бігом стали стирати, щоб менше свідків це побачило.
Син вбитого був священиком, на не зайнятій ворогом території на півночі області. Займався гуманітаркою, возив з Кривого Рогу.
Ворожий Камаз був знищений ще на початку березня у Херсоні. Тіла російських солдатів розкидало по дорозі та узбіччю. Лежали ці шматочки довгенько, аж через тиждень росіяни згребли їх совковими лопатами у мішки, але забули одну ногу у сапозі. Лежала вона там ще три тижні, аж поки не стала обідом для голодного дворового пса. Мда...розкидало росіян по світу... А скільки ще розкидає...
Все ж таки як своєчасно Польща та країни Балтії заборонили в’їзд для росіян із шенгенськими туристичним візами. Уявіть собі, скільки б сьогодні z-«туристів» кинулося б в ЄС. Те, що зараз відбувається на кордоні з Фінляндією, спостерігалось ще більш масово б на всіх пунктах пропуску.
Ось чому корисно діяти на випередження.
Протести блін у них. В цілому Мордорі Московії, де живуть мільйони затримали щось 300 з гаком людей та і все. В Екатерінбургу 40. Інші мабуть пішли додому спати і думати куди ж переїхати тепер від такої несправедливості. Де були їх протести раніше? Боже яке кончене все те болотняне. Вони ж не блефують.
Не про хороших рускіх, а про нас.
Учора на вулиці російських міст вийшли протестувати люди. Сьогодні читаю тролінг, читаю, а чого вони раніше не виходили проти війни, а зараз он в йшли проти мобілізації.
Думаю, ми маємо або взагалі не коментувати, або хоча б не писати про "жалюгідність" учасників акцій. Ті, хто вийшли, переконана, загалом проти війни, але вони розуміли, що в тому патріотичному угарі російському їх не підтримають. Думаю, в них була надія, що мобілізація сподвигне вийти на вулицю тих, хто боїться говорити вголос, що він проти війни. Але ніт, бо це росія. Їх атмосфера, грунт отруйні. Вони отруєні нафтою, імперією, пропагандою. Більшість втрачена для цивілізації.
І це свідчить про те, що ті, хто вийшов на вулиці, кого пов'язали - не лише перші, може, це останні взагалі, хто здатен на вчинки на росії.
«Если ты молодой мужчина в россии, твои перспективы теперь таковы:
1. Тебя мобилизуют на фронт, на фронте тебя убьют.
2. Ты уклонишься от мобилизации, тебя посадят, из колонии тебя вывезут на фронт, на фронте тебя убьют.»
Понятие прекрасная жизнь у каждого человека разное. Для кого-то, наверное, это горы денег, дорогие тачки и т.д... Для меня после полугода окупации - это значит не видеть рожи русни, не дышать их смрадом, свободно передвигаться по улице, свободно слушать Украинскую музыку, ходить с Украинской символикой. Мой ребенок перестал дергаться от каждого громкого звука и перестал бояться выходить на улицу. И пусть мы живем втроем в однушке, а заработаных денег едва ли хватает на жизнь, но после полугода окупации это - ПРЕКРАСНО! Если вы привыкли к роскоши, то у меня для вас плохие новости, здесь роскоши не будет, а только свобода и добрые люди.
У Василівці перед нами в колоні стояла покоцана шрапнеллю "копійка", ми ще дивувались, як у ній дверцята зачиняються. Її власники - з Маріуполя.
У чоловіка тіло - як у Франкенштейна, все в шрамах, на ногах відсутні пальці. Спочатку я боялася поглянути вниз, коли він проходив повз, лише зауважила його ходу - важку й повільну. А пізніше роззнайомилась із його дружиною, і вона розповіла, як на їхній будинок прилетіло, а в підвалі 16 осіб. І вони поховані заживо, бо над ними - кілька метрів землі. Їх якось знайшли і відкопали. Її чоловіка поранили, думала, не виживе, такі рани отримав. Ліків немає, і ледь не почалася гангрена.
.Його врятували азовці - кололи антибіотики і робили перев'язки. Виходили.
Вона ще згадувала, як на порозі її зруйнованого будинку чеченець вигукував: "Ета мой земля". А вона запитала: "А моя тоді де?". Кілька тижнів вони готували понівечений жигуль (брат дав, їхній автомобіль згорів) до дороги, рихтували дверцята, бо ж не закривалися. Їхали в світи. У Маріуполі зосталися руїни замість дому, але лишилася надія повернутися до них. Бо то їхня земля.
Четверте місце в опитуванні у генерала Залужного, і це під час війни... Діагноз! Країна невиліковно хвора.