• 
• 
• 
• 

32-річний Ерік, який працював звичайним сантехніком у містечку Куксгафен на півночі Німеччини, став добровольцем української армії. Виборювати свободу України у війні з російськими окупантами чоловік згодився не просто так. Наша країна не чужа йому ‒ адже в захопленому РФ Херсоні жили його рідні дідусь та бабуся.

Зворушливу історію зустрічі стареньких херсонців, які пережили російську окупацію, з онуком-визволителем опублікувала найтиражніша німецька щоденна газета BILD. Стаття має назву «Для бабусі та дідуся ‒ з Куксгафену на українській війні», її автори ‒ Себастіан Пренгель та Андре Кржиковський. Далі – адаптований переклад публікації, усі фото – з видання BILD.

***

Бабуся і дідусь героя-сантехніка нарешті в безпеці.

КУКСГАФЕН/ХЕРСОН. Коли росіяни увійшли в Херсон, 82-річні Юрій та Світлана К. потрапили в пастку в окупованому місті. Місяцями подружжя тремтіло перед путінськими поплічниками, ховалося в підвалах – і гадки не мало, хто воює на фронті, щоб їх визволити. Сантехнік-герой із Херсона!

32-річний Ерік Н. пішов на війну з Куксгафена, щоби врятувати бабусю та дідуся. Умілий майстер навіть не мав військової підготовки. Але це не мало значення! У Еріка була лише одна мета: поїхати до бабусі з дідусем у Херсон!

«Ніщо не може підготувати вас до війни. Якщо росіяни вас виявлять – знищать, вони розстрілюють усе, що бачать. Але я пообіцяв мамі: або привезу додому бабусю з дідусем, або мене поховають в Україні», – каже Ерік.

Нарешті в безпеці: Юрій та Світлана прибули в Куксгафен

У листопаді, після відступу росіян, Ерік нарешті обійняв бабусю і дідуся. Після кількох місяців невизначеності сім'я возз'єдналася. Але Юрій і Світлана хотіли залишитися вдома.

«Ми навіть не думали їхати з Херсона, – каже Юрій. – Патріотичні почуття після визволення були величезними. Ми думали: нарешті ми знову українці, більше ніколи звідси не поїдемо».

Але ситуація в місті з кожним днем ​​ставала все більш драматичною. У квартирі пенсіонерів не було ні світла, ні води, ні опалення.

«Невдовзі після звільнення почалося бомбардування, – розповідає журналістам BILD Світлана. – Уночі ми лягали спати під гуркіт артилерії, а вранці прокидалися від вибухів. Це було жахливо».

Ракета ледь не влучила в будинок дідуся і бабусі. Від вибуху вилетіли вікна, двері відчинилися. Вирішили виїжджати – так почалася виснажлива для літніх людей поїздка.

Ерік у повному бойовому спорядженні під час боїв на Херсонському напрямку

Старенькі вирушили через Одесу до Києва, далі до Польщі, а звідти – до Нижньої Саксонії. Їм доводилося багато відпочивати, поки нарешті через 10 днів вони дісталися Куксгафена. 60-у річницю свого весілля Юрій та Світлана відсвяткували з мамою Еріка в Німеччині. Тут їм не треба тремтіти ні від холоду, ні від путінських бомб. Вони в безпеці.

«Було важко, – каже Юрій. – Ми все своє життя залишили в Херсоні. І ми не знаємо, що від цього зостанеться, коли ми повернемося».

Але що б не сталося: «Ми цілком упевнені, що повернемося і все відбудуємо. Ми хочемо додому, наша Батьківщина – це Україна», – додає чоловік.

Бабуся та дідусь залишили не лише рідну землю – їхній онук Ерік теж зостався в Україні, він продовжує захищати землю свої предків. Він каже:

«Я буду воювати, поки росіяни не підуть».

На фото зверху: Ерік на радощах обіймає діда Юру

Тэги: