20 вересня в Івано-Франківську в просторі Промприлад.Реновація відкрилася мандрівна виставка «Окупована спадщина: кам’яні вишиванки Нової Каховки». До цього експозиція уже була презентована у Львові, Дрогобичі, а також у місті Ліпік (Хорватія), на «Днях європейської спадщини-2022».
Експозиція розповість про унікальні монументальні роботи художника-бойчукіста Григорія Довженка, які від 24 лютого перебувають під російською окупацією, пише kurs.if.ua.
«Кам’яні вишиванки – символ Нової Каховки. Українські орнаменти на будівлях, попри спротив радянської влади, у 50-х роках прикрасили одноманітну радянську забудову. Разом із колегами Довженко створив 80 унікальних різьблених панно, що змінили обличчя міста. Але влада знівелювала їх побілками. Після здобуття Україною незалежності архітектори та місцеві активісти почали відновлювати кам’яні елементи. Нині Херсонщина окупована, але херсонці намагаються доносити цю культуру в інших містах України через збережені фото», – цитує видання організаторів виставки.
Декоративні оздоби будинків Нової Каховки
Серед організаторів – Тетяна та Єлизавета Євсеєві, архітекторки з Нової Каховки. Саме вони займалися відновленням і популяризацією своєї ексклюзивної спадщини – орнаментальних панно на будинках, які вони назвали кам’яними вишиванками, пише zaxid.net.
Зараз, коли місто окуповане, архітекторки живуть у Львові. Саме тут за підтримки Бюро спадщини відбулася перша їхня виставка про окуповані кам’яні вишиванки Нової Каховки, яка далі помандрує містами України й Польщі.
Народні орнаменти в радянському місті
Коли режисер Олександр Довженко приїхав у Нову Каховку писати сценарій свого фільму «Поема про море», його вразила одноманітність міської забудови. Місто збудували в 1952 році для будівничих ГЕС за єдиним планом і концепцією міста-саду, яка передбачала низькоповерхову забудову й багато зелених насаджень з фруктовими садами.
Декоративні оздоби будинків Нової Каховки
Місто було зелене, а житлові будинки – однотипні й невиразні. Маючи авторитет, Довженко звернувся до керівників будівництва з пропозицією скерувати в нове місто митців з київської Академії архітектури для оздоблення фасадів будинків. Серед них був тезко режисера – художник Григорій Довженко, який взяв на себе все декоративне оздоблення забудови.
Він запатентував власний розчин міцної штукатурки, якою робили контрастні орнаментальні панно на кольорових фасадах. Майстри прикрасили кожен зі 180 існуючих на той час у Новій Каховці будинків, зробили близько 1500 квадратних метрів панно.
«Це все робилося в 1952-1954 роки – уже певна відлига, помер Сталін, і митці відчули цю свободу. Тому вдалося зробити це з українським насиченням, викластися творчо. Олександр Довженко працював не тільки над сценарієм, а й великою мірою над формуванням образу міста. Співпрацював зі всіма архітекторами, був ідейним співавтором Палацу культури. Вони пропрацювали концепцію оформлення низки майбутніх українських новозбудованих міст: після Каховки планували робити такими гарними й інші», – розповідає Єлизавета Євсеєва.
Після роботи бойчукістів будинки Нової Каховки стали кольоровими й унікальними
Григорій Довженко був послідовником монументаліста Михайла Бойчука, розстріляного за націоналізм. Він не спішив йти на компроміси з радянською владою. Якщо архітектори мусіли десь втулити комуністичну символіку, то Довженко у своїх майоліках, керамічних панно вплітав народні мотиви. Онука художника Клавдія Довженко називає його багаторічні орнаментальні пошуки «внутрішньою еміграцією» від соцреалізму.
Григорій Довженко вивчав мистецтво козацького бароко, вишивки, орнаменти Софії Київської, оздоблення церковних і житлових брам, народне і ужиткове мистецтво, орнаменталістику від азів. Він міг зробити так, щоб в одній лінії одразу відчувалася вся філософія українського орнаменту, пояснює архітекторка. Так, на будинках таврійських степів ми бачимо кетяги калини, виноградні лози, народні символи.
У літературі було дуже мало інформації про художників-бойчукістів, які працювали в Новій Каховці, і про самого Григорія Довженка. А він, по суті, єдиний із них, хто зміг хоч короткий час попрацювати на великих масштабах, монументально. Для більшості діяла фактична заборона на творчість, бо ж послідовники українського митця, розстріляного НКВС у 1937 році за «контрреволюційну діяльність».
«Бойчук починав свою діяльність в Європі і розумів, що на тлі тих усіх течій треба творити щось своє, національне. У мистецтві поєднав візантійські течії і народне мистецтво, іконопис. Художники несли народну наївність, яку поєднували з глибокими знаннями класичних технік – фресок, різьблення. У хаосі треба було викристалізувати суть, лаконічність, щоб можна було зрозуміти, що це українське, хоч і мусіли їх ховати за тракторами й колгоспниками. Ми бачимо, що це фактично ікона, але на ній зображений селянин. Проте все одно воно було впізнаване», – пояснює Єлизавета.
Бойчукісти хотіли за допомогою монументалізму втілити ідеальну модель гармонійного життя. Коли обидва Довженки зустрілися в Новій Каховці, вони відчували цей час як національне відродження, пропагували ідею, що мистецтво має бути з людиною щодня – у кожному предметі. У сценарії Олександра Довженка «Поеми про море» були оздоби новокаховських будинків, кадри будівництва міста. Але в кіно, яке знімали після смерті митця, це все викинули після цензури.
Радянська колективна свідомість не сприймала естетики новокаховських фасадних орнаментів, вважала її зайвою. У 1955 році вийшла постанова партії «Про усунення надмірностей у будівництві», бойчукістів засудили за розтрату ресурсів, заборонили продовжувати роботу.
Але орнаменти не збили: їх забілили, заштукатурили одним кольором. Контрастні орнаменти й кольорові будинки стали однотипними й безликими як «совєтська» буденність. За 70 років фасадні оздоби забілювалися багато разів і забувалися настільки, що навіть корінні мешканці цих будинків не помічали оздоб.
Кам’яні вишиванки як бренд міста
Архітекторка Тетяна Євсеєва заснувала в Новій Каховці Товариство охорони культурної спадщини. Спочатку роботу акцентували на статусі пам’ятки містобудування і залученості до створення міста Академії архітектури. Але це була вузька зацікавленість для фахівців. Проте коли новокаховчанки дізналися, що місто оздоблювали «бойчукісти», це вже стало більш цікаво людям. Так виникла ініціатива відродження і промоції орнаментів, які назвали «кам’яні вишиванки». Вони стали своєрідним брендом міста, що пов’язує його з мистецтвом «розстріляного відродження».
Спочатку оздоби будинків були яскраві і кольорові
Разом з популяризацією почали процес відновлення орнаментів. Коли панно відчищали від набілів, на будинках проявлялися виноградні грона, соняшники, колоски, фігури тварин, комашок. З’ясувалося, що орнаменти не повторювалися і мали тематичні прив’язки до мешканців чи профілю установи, яка там працювала. Наприклад, на будинку Дніпробуду була зображена ГЕС і гребля, на інституті – відкрита книга. Деякі фігури можна було роздивитися аж після повної розчистки.
Але паралельно з популяризацією спадщини почалася боротьба із місцевою владою. Мерія хотіла замінити центральну історичну забудову новими багатоповерхівками. До надання будинкам статусу пам’яток забудовник вже встиг зруйнувати чотири з них. Проте завдяки розумінню і сприянню обласного управління і профільного міністерства вдалося оформити статус пам’яток місцевого значення для найвизначніших споруд. Після цього активістки ініціювали внесення будинків Нової Каховки в національні пам’ятки, а колеги-фахівці вважають, що місто достойне бути і в спадщині ЮНЕСКО.
Всі оздоби в Новій Каховці замалювали одним кольором, щоб вони не привертали до себе уваги
Волонтерки працюють в архівах, бібліотеках, шукають документацію Дніпробуду. Внучка Довженка Клавдія надає речі митця, пов’язані з містом, щоденники, фото. У його записах віднайшли рецепт унікального розчину «вишиванок» та ескіз втраченої в пожежі оздоби із жар-птицею, єдиної з автографом автора.
Відновленням спадщини бойчукістів у Новій Каховці займалися волонтери
Те, що могло б стати брендом міста, влада не оцінила. Але розуміння є серед містян, особливо серед молоді, яка зацікавлена у відродженні Нової Каховки. Бо від початку це було місто молодих, яке перетворилося на місто пенсіонерів через радянську законсервованість. Студенти з Нової Каховки беруть тему кам’яних вишиванок для своїх наукових робіт. Єлизавета й Тетяна Євсеєві читають лекції в школах, розповідають дітям щораз нововиявлені цікаві факти. З'являються туристи: до війни в Новій Каховці в суботу й неділю проводили по 2-3 екскурсії на день.
Втрачений орнамент з автографом Григорія Довженка
Про місто й настрої
28 лютого Нова Каховка мала святкувати своє 70-річчя. У перший день війни, 24 лютого, її окупували російські військові, які досі тероризують містян. Тетяна і Єлизавета Євсеєві в безпеці, однак вони нічого не знають про подальшу долю багатьох своїх однодумців. Жевріє надія, що вони живі.
Хаос і безвладдя розв’язав руки тим, хто раніше був обмежений у своїх діях. Наприклад, той забудовник, з яким активісти багато років судилися через численні порушення, під час окупації розпочав будівництво в парку.
Один з останніх відновлених об’єктів у Новій Каховці
Ліза й Тетяна Євсеєві з подивом і захопленням згадують багатотисячні мітинги в Новій Каховці під синьо-жовтими прапорами з патріотичними гаслами у перші тижні війни. Та все ж тривожаться за тих патріотів, які не встигли виїхати з міста.
«Мій син, теж архітектор, зараз служить в ЗСУ. Він пішов у військкомат у перший день, а нам наказав покинути місто негайно. Але багато патріотів там залишилися – і атовці, і депутати, усі герої. І невідомо, що з ними. Багато пропадають, піддаються тортурам. Ми втратили зв’язок з нашими друзями й надіємося, що вони живі, в партизанах», – з болем каже Тетяна Євсеєва.
Декоративні оздоби будинків Нової Каховки
Щодо свого повернення додому новокаховська архітекторка не має сумніву. А поки у вимушеній еміграції займається популяризацією свого міста і його бренду. Завдяки підтримці львівського управління охорони історичного середовища, яке організувало у Львові проект «Окупована спадщина», зробили першу виставку про свої кам’яні вишиванки.
У ній використали матеріали фотографів, що знимкували Нову Каховку для туристичних проектів у мирні часи, архівні документи онуки художника Клавдії Довженко, яка також перебувала у Львові в перші місяці війни.
Єлизавета і Тетяна Євсеєві на виставці у Львові
Виставку супроводжує майстер-клас, де викладачка коледжу імені Труша Ольга Мамчур зі студентами демонструють авторську техніку Довженка різьблення на сирому тиньку.
«Мета цих виставок – показати, що це спадщина окупована. Не радянська, а українська культура на півдні, яку треба зберегти і врятувати. А головна ідея мандрівної виставки в тому, що місто йде за містянами. Ми хочемо привезти Нову Каховку в ті регіони, де живуть наші переселенці. Щоб вони відчували, об’єднувалися, підтримували один одного», – пояснює Тетяна Євсеєва.
«Ми відчуваємо затребуваність таких акцій зі всіх сторін. Мешканцям нашого міста так простіше розповісти, звідки вони, що Нова Каховка не є якоюсь білою плямою, а наше місто, українське. А країнам Європи хочемо показати, що це частина європейського мистецтва. Це шедеври, яких більше ніде у світі немає», - додає її донька.
Фото надані Єлизаветою Євсеєвою
Тэги: