Люди, котрі не знають, що зараз з їхніми рідними, яких викрали російські окупанти, або де поховані їхні тіла, перебувають у підвішеному стані, емоційно вони дуже виснажені. ООН називає психологічний стан таких людей формою тортур росіян над українцями. На прикладі історії жительки невеликого села Миролюбівка на Херсонщині Олени Ковалик про це розповідає провідне американське видання The Los Angeles Times.
Матеріал, опублікований The Los Angeles Times 24 лютого, має назву «В охопленій війною Україні жінка шукає свого чоловіка. Чи знайде вона його?» Видання розповідає історію 49-річної Олени Ковалик, жительки села Миролюбівка Нововоронцовської громади Бериславського району. Її чоловіка Олега російські окупанти викрали ще на початку квітня 2022 року. Спротив таких людей, як Олег Ковалик – цивільних українців, що постраждали від рук росіян, видання називає «донкіхотськими актами непокори могутній окупаційній армії».
Житель Миролюбівки Олег Ковалик зник 9 квітня 2022 року. Автор усіх фото в тексті Анна Цигима/latimes.com
Олена та Олег знайомі з дитинства, вони виросли в цьому степовому регіоні, виховали двох синів, керували сімейною фермою. Цього року виповниться 30 річниця їхнього весілля…
Після окупації Миролюбівки пара вирішила залишитися вдома, бо не хотіла залишати своє майно. Вони бачили, як російські окупанти встановлюють блокпости, патрулюють вулиці на бронетехніці, копають окопи, захоплюють порожні будинки.
Невдовзі загарбники прийшли й до Коваликів: озброєні військові неодноразово здійснювали набіги на їхній будинок, наполягаючи, що там захована зброя. Росіяни знали, що один із дорослих синів пари служив у лавах ЗСУ на Донбасі. Мати з батьком наполягли, щоб обидва сини виїхали ще на початку окупації.
Пам’ятник жителям Миролюбівки, які воювали в Другій світовій війні. Село зазнало значних руйнувань і під час вторгнення Росії в Україну у 2022 році
Одного разу, після того, як окупанти зірвали український прапор з будівлі сільради, Олег, дочекавшись слушної нагоди, знайшов викинуте жовто-блакитне полотно, приніс його додому й сховав у стіні будинку, заклеївши отвір. Дружині він сказав, щоб дістала прапор зі сховку та почепила його на місце після звільнення села – на випадок, якщо його самого тоді не буде поруч.
Після цього Олег став спостерігачем – він передавав українським військовим інформацію про пересування та діяльність росіян і їхніх поплічників.
9 квітня після обіду чоловік вийшов із дому й попрямував туди, де його мобільний телефон міг зловити сигнал. Додому він не повернувся.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 600 випадків насильницьких зникнень: адвокат фіксує воєнні злочини росіян на Херсонщині
Пошуки чоловіка Олена почала наступного ранку. Удвох із подругою вони пішли на сусіднє агропідприємство, відоме як ферма Валентина, куди, як їй здавалося, поїхав Олег. Але озброєні окупанти, які зустріли їх там, сказали, що теж шукають Олега.
Тим часом 78-річний батько Олега Степан Ковалик пішов до місцевого штабу росіян дізнатися про сина. Натомість його самого затримали. Росіяни накинули на голову старого мішок, побили його та відвезли в сусіднє село, де допитували кілька годин. Перед тим, як відвезти назад у Миролюбівку, окупанти сказали чоловіку: «Ваш син помер».
Олег Ковалик, одягнений у військову форму часів Другої світової війни, позує під час участі у місцевому клубі історичної реконструкції
Пізніше дружина та батько дізналися, що Олега схопили одразу, як він приїхав до ферми Валентина. Олена чекала та сподівалася, що чоловіка відпустять. Але час ішов, життя ставало все більш нестерпним – окупанти знову й знову поверталися до будинку Коваликів, шукали зброю та поводилися все більш жорстоко, коли не знаходили.
Після 16-го (!) такого рейду Олена вирішила, що залишатися вдома небезпечно. 29 квітня жінка залишила село й поїхала до Кривого Рогу.
Пізніше стало відомо, що в сусідньому селі Біляївка Новоолександрівської громади росіяни влаштували катівню в школі. Правозахисники вважають, що за час окупації там утримували щонайменше 20 українських полонених.
Школа в селі Біляївка та прилеглі до неї будівлі сильно постраждали у вересні 2022 року під час контрнаступу українських військ
У липні 2022 року Олену знайшли двоє колишніх в'язнів, яких росіяни утримували в Біляївській школі. Вони розповіли, що бачили Олега: окупанти привели його сюди 9 квітня, у той же день, коли схопили, та вкинули на другому поверсі в «камеру» – крихітну комору без вікон. Олег був весь мокрий, зі зв’язаними за спиною руками, у порваному одязі. Його спортивні штани були розрізані в області паху.
Росіяни зачинили двері, попередивши 12 інших чоловіків у коморі, щоб вони не розв’язували руки Олегу, інакше їх чекає подібна доля. Колишні в’язні розповіли, що Олег стогнав, благаючи води, і казав, що в нього горить ніс і рот. Від нього сильно пахло хімією. Очевидці підозрювали, що росіяни розпилили йому в обличчя вогнегасник – такий метод тортур був відомий зі свідчень з інших окупованих Росією регіонів.
В’язні крикнули охоронцям, що Олег помирає. Ті відповіли – якщо до ранку не помре, то приїде лікар. Але Олег не дожив до ранку…
Колишні в’язні розповіли, що вранці російські солдати наказали двом іншим полоненим запхати труп Олега у великий білий мішок з-під добрив та завантажити в російський бронетранспортер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У російському полоні – майже тисяча цивільних жителів Херсонщини, яких вдалося ідентифікувати
Олена повернулася додому наприкінці вересня 2022 року, через кілька тижнів після того, як ЗСУ звільнили Миролюбівку. Жінка була налаштована поспілкуватися з якомога більшою кількістю свідків, щоб знайти тіло чоловіка.
Плями крові на стіні кімнати без вікон у школі-тюрмі в Біляївці
Старий рукописний календар на класній дошці
Але це було не так просто. З-поміж в’язнів, які були в камері з Олегом, вижили не всі. Один повісився. Інший помер від серцевого нападу. Третій загинув під час обстрілу. Четвертий сказав їй, що не може говорити про те, що він бачив.
Олена Ковалик стоїть біля хитких дерев'яних нар імпровізованої в'язниці
Одне з приміщень колишньої школи-в'язниці
Олена звернулася до правоохоронців, щоб їй допомогли з пошуками тіла, але була розчарована відповіддю. Жінці порадили зайнятися не пошуками, а оформленням свідоцтва про смерть, щоб у подальшому отримати пільги вдови. Олена обурена цим, каже, що не гроші їй потрібні, а поховати чоловіка. Тепер це стало справою її життя.
Приблизно раз на тиждень Олена приїздить у Біляївку, щоб пройтися сільськими стежками – жінка шукає будь-які сліди, які могли б вказувати на місце поховання. Торік дізналася, що під час окупації в гаю за сусіднім селом закопали тіла. Але через тотальне замінування іти туди було б самогубством. Олена намагається залучити саперів, щоб розчистили гай, але поки що безуспішно.
Олена Ковалик проходить біля сільської школи в Біляївці, де російські солдати утримували її чоловіка Олега під час окупації у 2022 році
У вересні 2023 року Олена Ковалик побувала в Києві на суді стосовно військових злочинів Росії, там був присутній генпрокурор Андрій Костін. Жінка емоційно звернулася до нього з проханням про допомогу. Зараз у справі задіяна обласна прокуратура.
Певну допомогу жінка таки отримала після розголосу її пошуків – історія родини Коваликів привернула увагу волонтерів і громадських організацій. Організація під назвою On the Shield, яка спеціалізується на пошуку загиблих військових, залучила собак і провідників, щоб прочесати територію школи в Біляївці.
Іноземні неурядові організації теж намагаються допомогти Україні розробити систему та методику таких пошуків. Але завдання надскладне, оскільки зниклими безвісти вважається величезна кількість людей – щонайменше 30 тисяч, за офіційними даними.
ООН називає психологічний стан таких людей, як жителька Херсонщини Олена Ковалик, формою тортур російських окупантів. Люди, які не знають, що з їхніми викраденими рідними або де поховані їхні тіла, перебувають у підвішеному стані, емоційно вони дуже виснажені – і зарадити цьому важко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жителька Херсона, яку окупанти тримали в полоні, дала свідчення в Гаазі
Наразі в Олени є помічник: український цивільно-військовий офіцер зв’язку, приписаний до регіону. Сергій допомагає жінці в пошуках – вони прочісують стежки в пошуках білого мішка з-під добрив...
Олена розмовляє з українським цивільно-військовим офіцером зв’язку Сергієм у своєму будинку в Миролюбівці про пошуки тіла чоловіка
Олена Ковалик, зупинившись біля глибокої свердловини в Біляївці, гадає, чи не скинули окупанти туди тіло її чоловіка, а потім засипали сміттям і, можливо, мінами
Олена спілкувалася з багатьма жителями Біляївки. Вона просить їх усіх згадати окупацію, розповісти про будь-яке місце, де могло би бути скинуте тіло. Але для людей, які все ще намагаються оговтатися від власних жахіть того часу, такі спогади важкі.
«Іноді я запитую себе: якщо я знайду його, мені стане легше?» – каже Олена.
Зараз її чоловікові був би 51 рік. Олена плекає невелику надію, що Олег все-таки живий, що, можливо, ті в’язні помилилися. Кожного разу, коли по телебаченню показують полонених, яких повертають додому через обміни, жінка уважно вивчає обличчя.
«Я розумію, що чудес не буває. Але надія вмирає останньою», – тихо каже вона.
Пошкоджений будинок Коваликів – оселя потрапила під перехресний вогонь між російськими та українськими військами
Олена досі зберігає врятований Олегом прапор. Разом із синами вони дістали стяг зі стіни своєї напівзруйнованої оселі. Жінка каже, що пообіцяла своїм синам почепити його, як просив її чоловік, але тільки після того, як знайде його тіло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мене будуть судити, тому звикайте жити без мене» – історія полону сімейної пари з Чорнобаївки
Російські солдати залишили купи сміття під час відступу з Бериславщини у вересні 2022 року
Тэги: