Відомі випадки, коли під час окупації правобережної Херсонщини росіяни викрадали й утримували в катівнях жінок, аби таким чином дістатися їхніх чоловіків. Так сталося з жителькою Чорнобаївки Ольгою Строган. Окупанти тримали жінку в катівні на базі Херсонського ІТТ, поки її чоловік Олександр не здався в обмін на свободу своєї дружини.
Своєю історією Ольга Строган поділилася з виданням Центру прав людини Zmina. Її чоловік Олександр уже другий рік перебуває в полоні. Ні про його місце утримання, ні про фізичний стан рідним чоловіка наразі нічого не відомо.
Ольга Строган – 51-річна домогосподарка, її чоловік Олександр – далекобійник. Коли розпочалася війна, він приїхав до окупованої Чорнобаївки із Франції.
За словами Ольги, 10 серпня 2022 року росіяни прийшли до будинку батьків Олександра, тобто за місцем його реєстрації. Вони виламали двері, провели обшук та, залякуючи матір чоловіка, змусили її розповісти, де проживає син.
Того ж дня до будинку Олени та Олександра прийшли п’ятеро військових. Вони всі були в балаклавах, двоє були вдягнені в чорний камуфляж, а решта – у військову форму. Крім автоматів, вони тримали в руках кулемети. Ользі окупанти сказали, що “прийшли поспілкуватися з її чоловіком”. Жінка відповіла, що він поїхав до Херсона й коли повернеться, вона не знає. Але окупанти вирішили його почекати – вони пробули в будинку 5 годин. За цей час вони обшукали всі кімнати, горище, сарай, погріб та причеп-трейлер. Останній родина придбала для внуків, щоб влітку возити на море. Після двох “прильотів” він був посічений уламками та перетворився на решето.
Поки одні військові обшукували територію, інші розпитували Ольгу про неї, про роботу Олександра, про дітей, фінанси тощо. Жінка сказала, що живе за рахунок продажу овочів та фруктів (картоплі, винограду, черешні та вишні) з власного городу.
«Не дочекавшись Олександра, один з окупантів сказав: “Ти поїдеш з нами, поки твій чоловік не прийде за тобою. Одягни теплу шапку та теплий спортивний костюм. Візьми з собою всі необхідні речі”. Після почутого я в нього запитала: “Я що, там буду до зими сидіти?”. Вони з цього лише посміялися. Інші речі я зібрала в рюкзак. У цьому одязі мені було спекотно, але вони навіть не дозволили зняти шапку. Для чоловіка росіяни залишили на столі номер телефону», – пригадує жінка.
Крім Ольги, у будинку була її подруга, яка мала розповісти Олександру про затримання дружини.
На вулиці Ольга побачила два джипи без номерів – чорного та білого кольору. В один із них посадили жінку, по обидва боки від неї сіли двоє озброєних військових. Перед цим Ольгу змусили натягнути на обличчя до підборіддя теплу шапку.
Коли машина зупинилася біля невідомої будівлі, Ольга встигла побачити сірі ворота та прочитати табличку з адресою: Теплоенергетиків, 3. Вона не могла повірити в те, що її привезли до в’язниці.
Двоє військових взяли її попід руки та завели до невеликої камери. Там її протримали приблизно 40 хвилин. Попри спеку, Ользі заборонили знімати шапку, погрожуючи покаранням. Через стрес у неї почала сильно боліти спина. Тож вона не могла сидіти, а лише стояла або лежала.
«У мене забрали паспорт для “оформлення“. У приміщенні був комп’ютер, куди окупанти щось вносили. Коли вони помітили, що я все бачу, почали кричати: “Одягни шапку! Відвернись“», – каже жінка.
Після цього її повели на другий поверх. Через спеку в жінки запаморочилася голова, вона спіткнулась та впала. Росіяни почали на неї кричати, звинувачуючи в “розігруванні цирку”. Почали бити Ольгу по ногах носками чобіт. Потім вони підняли її попід руки та, штовхаючи, повели по коридору до іншої камери. На її питання, навіщо її сюди привезли, окупанти відповіли, що “сюди просто так ніхто не потрапляє”.
Жінку кинули до камери, розрахованої на двох осіб. У ній були два залізних ліжка, а також стіл та лавка, приварені до стіни та підлоги. Окрім Ольги, у камері знаходилося п’ятеро жінок віком близько 30 років. Через брак спальних місць більшість жінок лежали на підлозі на старих матрацах або під столом на покривалі. У загородженому стіною кутку стояв рукомийник та туалет.
«У камері через тісняву та спекотну погоду не було чим дихати. Я спала під столом, який стояв недалеко від туалету. В обід нас годували макаронами з мізерною кількістю тушонки, а ввечері давали просто чай. Лише двом жінкам з камери приносили передачі. Якщо вони хотіли, то ділилися з іншими», – каже вона.
Потрапивши до катівні, Ольга проговорила з іншими бранками цілу ніч. Вони розповіли, що їм забороняють голосно розмовляти, сміятися та співати. Якщо вони порушують ці правила, то наглядачі обшукують камеру, щоб зробити умови для них ще нестерпнішими. Дивитися у вікно також було заборонено, щоб ув’язнені не бачили, як привозять нових затриманих.
Як пригадує Ольга, до душу їх водили по троє і дозволяли там бути 2 хвилини. Цього часу вистачало лише для того, щоб намилитися. Із засобів особистої гігієни бранки мали лише зубну щітку, пасту, мило та рушник.
За словами Ольги, з їхньої камери на допити викликали лише одну жінку, яку так сильно били, що співкамерниці ледве могли її потім привести до тями.
Ольга провела в ІТТ лише одну ніч, але цього було достатньо, щоб зрозуміти, в яких жахливих умовах утримували жінок. Найбільше їм бракувало годинника та інформації. Жінки орієнтувалися за часом лише тоді, коли приносили їжу.
«Коли хтось новий потрапляв у камеру, усі одразу запитували про те, що відбувається ззовні. Я їм розповіла про війну та про те, як б’ються ЗСУ. Я також розповіла про те, як наші влучили в аеропорт у Саках. Вони так цьому зраділи. Ще я намагалася їх трохи відволікти, розповідаючи про своїх собак», – згадує жінка.
Де сьогодні перебуває Олександр Строган, його родині не відомо. Фото: zmina.info
Повернувшись додому, Олександр прочитав записку, яку залишили окупанти. А ввечері подруга Ольги розповіла йому, що відбулося. Наступного дня чоловік зателефонував окупантам і сказав, що готовий здатися в обмін на свободу дружини.
11 серпня Ользі віддали паспорт і телефон, посадили до машини й привезли додому. Побачивши Олександра, жінка кинулася до нього й почала питати, чому він її не забрав одразу. Але той був напідпитку, і ледве міг щось вимовити.
«Коли росіяни наказали йому збиратись, я віддала йому свій рюкзак, де були пігулки від головного болю та тиску. Також поклала туди зубну щітку. Олександр астматик, тому інгалятор з сальбутамолом він завжди носив з собою. Без нього він міг задихнутися. Після цього росіяни мене запитали: “Ну що, попрощалася з чоловіком? Ти його більше не побачиш. Ти знаєш, де його знайти”. Я тоді навіть не могла подумати, що вони це кажуть серйозно. Я його поцілувала і все», – з болем та сумом розповідає вона.
Окупанти взяли Олександра попід руки, затягли до машини та поїхали до Херсона.
Спочатку охоронці не дозволяли Ользі передавати чоловіку речі та продукти, але потім передумали. Передачі можна було приносити двічі на тиждень – у вівторок та п’ятницю з 6-ї до 7-ї години вечора.
Колишні бранці, з якими спілкувалася Ольга Строган, розповіли їй, що росіяни не все їм віддавали (наприклад, забирали собі піцу, ковбасу або тістечка). Після цього жінка почала передавати пошматовану їжу в непривабливій тарі (на брудні овочі та фрукти клала гнилі, щоб їх не забирали).
Під час окупації Ользі складно було дістатися Херсона – маршрутка туди ходила лише до третьої години дня. Тому жінка змушена була наймати таксі або їздити на велосипеді.
Пізніше вона дізналась від свідків, які перебували в одній камері з Олександром, що його жорстоко били та застосовували тортури, у тому числі електричний струм. Олександра не водили в душ та не виводили на прогулянку. Він мився з пластикової пляшки, яку клав на вікно, щоб хоч якось нагріти воду.
«Після деокупації міста під час слідчого експерименту я побачила в камері, де тримали Олександра, пляшку, яку йому передавала. Я думала, що коли туди зайду, знайду ще якісь речі, але там більше нічого не було», – додає жінка.
За словами Ольги, у Херсонському ІТТ Олександра тримали 2 місяці. Після цього його на декілька днів вивезли до Олешок, а звідти – до Каланчака, де він пробув з 29 жовтня 2022 року до 1 червня 2023 року. Разом з дев’ятьма іншими українцями його тримали в камері для тимчасово затриманих. Потім він зник, і рідні втратили з ним зв’язок. Вони дзвонили до “поліції” в Каланчаку, щоб дізнатися, чи він і досі там, але їм відповіли, що Олександра нібито відпустили.
15 травня 2023 року, за місяць до свого зникнення, чоловік надіслав Ользі записку з таким змістом: «Мене будуть судити. Термін ув’язнення буде великий, тому звикайте жити без мене».
Згодом Ольга дізналася, що поки росіяни перевозили Олександра з однієї в’язниці до іншої, вони загубили його справу. Тому вони вирішили його тримати в себе, поки не знайдуть її. Пізніше в так званому “слідчому комітеті Херсонської області” на запит Ольги відповіли, що вони відкрили кримінальне провадження щодо зникнення її чоловіка.
Після затримання Олександра росіяни декілька разів приїздили до його родини з обшуками або для “бесіди”. Перший “візит” відбувся 17 вересня 2022 року о 5-й ранку. До оселі приїхали військові у бронежилетах та з двома собаками – ягдтер’єром та вівчаркою. Коли вони вдерлися до будинку, то вівчарка Ріка (собака Строганів) почала на них гавкати. Тоді окупанти наказали Ользі кудись її прибрати.
«Ягдтер’єр бігав по оселі, а вівчарка була надворі. Помітивши нашу “сімку” (машину “Жигулі” сьомої моделі, – ред.), вони спробували її завести. Машина завелась, але у неї було спущене заднє колесо. Я їх запитала, що вони шукають, але вони нічого не відповіли. Натомість між собою про щось тихо порадилися і сказали: “Стійте спокійно”. На городі вони шукали зброю металошукачем. Нічого не знайшовши, сіли до машин і поїхали геть», – каже вона.
Вдруге росіяни приїхали до будинку Строганів 7 жовтня 2022 року. Жінка саме поверталась з херсонського ІТТ і помітила біля своєї оселі джип та п’ятьох людей у балаклавах. Оскільки у дворі були собаки, то зайти вони не могли. Підійшовши ближче, жінка запитала: “Ви щось хотіли?“. Вони відповіли: “Ні, ми вже їдемо. Тут просто інтернет добре ловить“. Тоді Ольга впізнала їхнього головного по очах, голосу й кросівках. Він тримав у руках телефон Олександра, який був фіолетового кольору.
Коли пізніше Ольга надсилала звернення до Координаційного штабу, Червоного Хреста й омбудсману, вони чомусь не надходили до адресата. Тоді вона попросила знайомого айтівця з’ясувати, що відбувається. Він їй пояснив, що її поштову скриньку та телефон зламали. Після цього він поставив двоетапний захист та змінив пароль.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремлівський суд відмовився переглядати вирок журналісту з Нової Каховки, якого викрали окупанти у 2022 році
На головній світлині: Ольга та Олександр Строгани з Чорнобаївки. Фото: zmina.info
Автор: Еліна Суліма, zmina.info
Тэги: