Житель Нової Каховки, який зараз у складі Сил територіальної оборони ЗСУ бере участь у бойових розпорядженнях у Донецькій, Запорізькій та Дніпропетровській областях, розповів Novakahovka.city про свої солдатські будні. Він небагатослівний, стриманий, але все ж таки розповів про те, що вважав за потрібне.
НА БЛОКПОСТІ БІЛЯ ЗАПОРІЖЖЯ
24-го лютого я і мої рідні прокинулись від вибухів. Я почав збирати свій військовий наплічник. Десь о 8-й годині у новинах з'явилися кадри колони в Каланчаку. Я сказав батькам, що вони везуть мене до частини в Новомосковську. Дав 20 хвилин на збори, сказав, якщо буде можливість, то повернуться. Мав план таким чином їх вивезти.
Приблизно о 9 ранку переїхали дамбу, встали на АЗС у селі Козацькому. І десь через пів години вже були чутні постріли на дамбі. Перед цим приїжджала наша арта причіпна, займала позиції на висотах біля Шилової Балки.
Ми поїхали на Запоріжжя, їхали довго, бо машина була не зовсім справна. Десь по обіді стало зрозуміло, що ми тепер біженці. Переночували в знайомих. На Новомосковськ я вже не ризикнув їхати машиною. Пішов до місцевого центру комплектування, тоді практично всіх відправляли до ТРО, ночував уже в батальйоні. 26 лютого зранку зі зброєю займав блокпост на в'їзді до Запоріжжя.
ПОБУДУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ ЗАНОВО
Події 24 лютого не були для мене несподіванкою. Але масштаб наступу передбачити було неможливо. І що кримський перешийок російські військові так швидко пройдуть, теж незрозуміло.
Хвилювався тільки за батьків, як вони доберуться до Львова (до Запоріжжя я їх вивіз 24-го) і чи безпечно буде в тому Львові? А у війську мене чекала звичайна військова робота.
З містом я одразу попрощався і всім казав побудувати своє життя заново. Родичі за хату переживають. А я їм кажу: «Якщо вціліє, то добре. Це не від нас уже залежить, ставити на паузу життя та жити в очікуванні теж не треба».
Майбутнє – це вже після перемоги, зараз тільки сьогодення.
ВИЇЗД НА ФРОНТ
У склад батальйону ТРО за бойовим розпорядженням потрапив десь наприкінці березня. Це на межі трьох областей: Донецької, Запорізької та Дніпропетровської.
Виїзд на фронт був схожий на переміщення циганського табору на цивільних авто, з людьми, озброєними тільки автоматами. Після виїзду нам підвозили волонтерське екіпірування, міжнародну допомогу (каски, «броніки»). Одяг уже був на початку літа. Мені було легше, бо був готовий до такого розвитку подій – потрапити в оперативний резерв 1-ї черги.
СТАБІЛЬНІ АРТ-ДУЕЛІ
У мене чергування тривають десь 8 годин на добу: то ніч, то день. Фронт стабільний – постійні артилерійські дуелі. Тож усе за графіком. Сну достатньо, живемо з хлопцями в хаті в селі, пару відер нагрів на грубі – от тобі й душ. Використовуємо звичайну «пралку». Воду підвозять. При тому колапсі, що зараз у країні, вважаю, у селі кращий доступ до звичайних побутових речей, ніж у місті.
Іноді хворіємо, навесні кашляв увесь батальйон. Серйозно так, але все на ногах перенесли. Відпочинок буває. Відволіктись є можливість, дякуючи Ілону (інтернету, – авт). Чи в місто з'їздити на Нову пошту. Каву попити, на людей подивитися.
Дуже дивуюся, як окремі люди дожили до свого віку. Не знають, як піч розтопити, як електрику підключити, як інструментом користуватися. І коли на початку їм роздали автомати, то я укриття будував, щоб захиститися спочатку від них, а вже потім від ворога. На деокупованих територіях ще не був.
СТАБІЛІЗУВАТИ ПСИХІКУ – ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНИХ
Зміни психіки невідворотні. Хтось стане товстошкірим, як я, хтось більш емоційний – застрелиться, хтось без цього адреналіну жити не зможе й буде воювати все життя. Повертати військових в мирне життя будемо довго, і не всіх повернемо. Це буде завдання для цивільних. Військові зайняті перемогою, а за морально-психологічний стан ставлять керувати в бригаді Надю Савченко.
Якою була людина, такою і залишається, тільки на фронті все вилазить назовні. Нічого не приховаєш, усі все бачать, які б маски ти не носив.
Наступний рік, 2023-й, буде роком розбудови економіки військового часу. Тому бажаю кожному українцю та українці знайти себе в ланцюгу, котрий веде до перемоги!
Тэги: