«Першою ми врятували мишку, яка вчепилася за кущ. Вона сиділа на гілочці посеред води, я забрала її і передала волонтерці. Миша була слабка, її ще довелося відгодувати».
Рік після катастрофи. Очевидці згадують про те, як пережили велику воду після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС, рятувалися самі та рятували братів наших менших. Історію порятунку тварин у хронологічному відліку публікує команда UAnimals.
5 червня 2023 року о 20:00 працівники гідрометцентру виміряли рівень води в Дніпрі: 532 см над нулем гідрологічного поста «Херсон». Це був нормальний для початку червня рівень води.
Приблизно через 6 годин окупаційні війська підірвали дамбу Каховської ГЕС. Села й міста, розташовані вниз по течії, почало затоплювати.
6 ЧЕРВНЯ
НАТАЛЯ З ОЛЕШКІВ:
Було пів на п’яту ранку. Чую, син із кимось розмовляє по телефону. А потім «гуп-гуп-гуп» – біжить. Я зрозуміла: щось сталося. «Мам, дзвонили з Херсона, кажуть, Каховську ГЕС підірвали». Господи!
Ми були вдома, в Олешках. Моєму татові було 94 роки. Він немобільний, тому ми не могли виїхати. Ніхто не вірив, що таке могло статися. Ми вирішили перебратися на другий поверх у будинок сусідів. Вони виїхали ще в 2022-му, а ми гляділи їхнього собаку – вівчарку Арчика. Тож ми туди все попереносили, демонтували татове ліжко. А його самого загорнули в простирадло, й ото син його як в мішку ніс, я підпирала. Так вибралися на другий поверх. І вода валила хай Бог милує як…
ОКСАНА З ХЕРСОНА:
О п’ятій ранку мені подзвонив син із Канади: «Що з вами, мам? Ми вже всі знаємо, що стався підрив». Спочатку вода прибувала потрошку. Ось по кісточки, тепер по коліна. Люди були в паніці й не хотіли йти зі своїх домівок. Ніхто не вірив, що води буде аж по дахи.
Оксана Синенко – медична працівниця, волонтерка та зоозахисниця, живе в Херсоні
8:00 – 660 см над 0 поста
ГАННА З МИКОЛАЄВА:
Пам’ятаю як зараз той ранок. Я фітнес-тренерка, мені іноді телефонують навіть серед ночі. Тож я тоді вирішила відпочити й вимкнула телефон. Прокидаюся – мільйон дзвінків. Що таке? Телефонує мій знайомий волонтер з Херсона: «Аню, почалося підтоплення». Ми виїхали до Херсона.
Ганна Куркуріна – паверліфтерка, зооволонтерка, живе в Миколаєві. Фото: інстаграм Ганни
КАТЯ З КИЄВА:
Зранку мені сказали по телефону, що через 30 хвилин команда евакуації UAnimals виїжджає в Херсон. Я кинула в рюкзак теплу кофту й купу техніки. Ситуація була нова, ніхто не вмів керувати човном. Навіть якщо його привезуть, що ми з ним робитимемо? Усі були такі налякані.
Катерина Кроха – документалістка, відеографиня UAnimals, живе в Києві
АЛІСІЯ З КИЄВА:
Люди одразу ж кинулися питати, чи поїде команда Kyiv Animal Rescue Group (KARG) евакуювати тварин з Херсона. Звісно, ми вирішили їхати. Та потрібен був запасний човен, костюми хімзахисту, заброди. Весь день минув у біганині й поспіху. Виїхали аж увечері. Машину набили під зав’язку.
Алісія Полиха – рятувальниця тварин з команди KARG. З нею в Херсоні були Марія, Михайло, Вадим
Алісія з колегою в Херсоні
15:00 – 796 см над 0 поста
ГАННА З МИКОЛАЄВА:
Коли все тільки почалося, ми не бачили великої води – хіба калюжу. Ходили з ловцем тварин, неспішно собі збирали собак. Тут мені телефонує інший мій водій: «Негайно сюди! Весь Острів затоплений!».
У нас очі по п’ять копійок, бо ми вже на той час напакували повну машину кліток із собаками. Почали їхати в тому напрямку – і розуміємо, що їхати нікуди! Ми просто пливли. Перед нами їхали військові на джипі: вони розсікали хвилі, а ми «гребли» за ними.
Я молилась, щоб машина в цей момент не заглохла. Щойно ми вигребли, до нас військові кинулися: «Ви волонтери? Візьміть тварин!». Тож ми додали кішку, кота й кошенят, а ще вівчарку. І так поїхали на Миколаїв.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Досі страх, коли шумить вода»: жителі Херсонщини згадують, як пережили підрив дамби
НАТАЛЯ З ОЛЕШКІВ:
У нас тече річка Чайка. То люди збігалися на берег глянути, чи прийде до нас вода. Коли річка почала розливатися, побігли по домівках.
З нами були дві вівчарки: сусідський Арчик і наша Луна. Ми їх теж витягли на другий поверх. Вони не хотіли, боялися. Поки витягали, Арчик покусав чоловіка. Через двері вже неможливо було зайти: ми драбину поставили й передавали собак через балкон. Вони ще стрибали з другого поверху вниз, у воду. Як згадаю, як ми їх ловили! Арчик вистрибнув, коли вище колін було, його чоловік з донькою спіймали убрід. А наступного дня вистрибнула Луна, то син її ловив уже з човна.
А росіяни самі були в шоці, тікали! Люди казали – багато їх потопилося.
Повз нас пропливали двоє росіян на надувному матраці, обидва з автоматами. Пришвартувалися до паркана, один забрав цуценя з двору, зірвав пів шиферини з даху й попливли далі, гребучи тим шматком шиферу.
Росіяни до цього забирали в людей човни. Не перед самим потопом, а місяці за два, мабуть. То ми перетягнули човни за хати та й заклали їх теплицями. Накидали туди трави, піску, а потім ще й рейками закрили. Якщо зверху дивиться – бо дрони літали, як дурні – мабуть, виглядало, як купа дров. І слава Богу, що ми це зробили. Коли вода була вище колін, ми розібрали ці завали й приготували човни.
19:00 – 867 см над 0 поста «Херсон»
На заході сонця вода вже покрила паркани.
7 ЧЕРВНЯ
7:00 – 1025 над 0 поста
КАТЯ З КИЄВА:
Ми приїхали з евакуаційною командою UAnimals в Херсон. Виходиш із машини – одразу чуєш потужні вибухи. Якщо ти приїхав із Києва, контраст відчутно одразу. Здається, я чула вибух кожні п’ять хвилин.
АЛІСІЯ З КИЄВА:
Першою ми врятували мишку, яка вчепилася за кущ. Вона сиділа на гілочці посеред води, я забрала її і передала волонтерці. Миша була слабка, її ще довелося відгодувати.
Спеціально під цю місію в Херсоні відкрили тимчасовий притулок для тварин, куди їх звозили кілька організацій, зокрема й ми. Телефон тоді не вмовкав, люди скидали адреси й просили допомоги. З цих адрес ми формували приблизний план на день, але знайти ті місця було важко: номери будинків під водою, навігатор веде неточно…
Але найбільше ми рятували, поки шукали потрібні адреси. Звідкись гавкіт, звідкись нявкання, там кури квокчуть, там півні кричать, і нікого ж не можна залишити!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щаслива історія Боніфація: пес, врятований після теракту на Каховській ГЕС, знайшов новий дім у Польщі
15:00 – 1048 см над 0 поста
ГАННА З МИКОЛАЄВА:
Ми йшли до вулиці Чайковського. Забрели по коліна у воду, далі вже йти не могли – було глибоко. Почали збирати собак: хапали й садили в переноски. Тут підбігають хлопчаки: «Допоможіть нашому другові!». Виходить хлопець років 20-ти з ДЦП. Він важко йшов, падав і знову вставав. Вів двох вівчарок. Плакав, не хотів із ними розлучатися, але його дім затоплювало. Ми їх у нього взяли, а хлопець пообіцяв пізніше забрати назад. Вода тим часом прибувала, а ми відступали далі й збирали тварин з води.
Того дня врятували найвідомішу собаку. Пам’ятаєте фото: вівчарка обхопила ногу свого рятівника? Назвали її Багіра. Ми вивозили Багіру з Херсона.
ОКСАНА З ХЕРСОНА:
Ми заходили у воду по шию, збивали руки, ноги. Де кішка чи собака випливали, тягнули їх на сухе. Там були звичайні люди, ми навіть не питали, як кого звати. Тут люди тягли речі, тут волонтери вивозили на човнах бабусь, дідусів, собак, курей, кіз.
РОСТИСЛАВ ІЗ ХЕРСОНА:
Я взяв у човен двох дівчат із Миколаївського центру захисту тварин –ловчиню тварин і ветеринарку. Ми почали з Нафтогавані. Там можна було плавати понад парканами: вода була понад 5 метрів, одні горища стирчали.
Ростислав Кулик – волонтер організації «Сильні, бо вільні», власник пітбуля та трьох котів, херсонець
Там майже ніхто не «катався»: за 400 метрів вже були рашисти. Ми побачили гараж для вантажівки, і поруч тонув собака. Потім виявилося, що в нього лапа була колись зламана й неправильно зрослася, тому він не міг плисти. Його за гриву схопили, витягли й почали відкачувати. 15 хвилин він не дихав. Дівчата не здавалися до останнього. Собака залишився живий.
8 ЧЕРВНЯ
7:00 – 1060 над 0 поста
АЛІСІЯ З КИЄВА:
Ми вже набили наші переноски тваринами й поверталися на точку. Раптом закукурікав півень. Пошукали його поглядом – виявилося, там на дереві багато курей. Міша по них поліз, і в ту мить почався обстріл. Місце, куди б ми за хвилину випливли, крило осколками. Вийшло, що півень нас врятував.
На якийсь час ми знайшли схованку. Сиділи там, бачили, як поруч пливе чийсь човен без людей… Що там сталося?
А потім продовжили з курми, але їх було дуже багато – близько 20. У човен їх було нікуди садити. А по тій садибі плавала порожня пластикова бочка, і ми наповнили її курми. Назад пливли так: моторний човен, до нього прив’язаний гумовий, а до нього – цей резервуар з курми.
У перший-другий день був вільний вихід на воду, а потім почалися обстріли. Поліція і військовий комендант забороняли виходити на воду… Один дозволив, інший не пускає. Ми витратили на дозволи купу часу.
РОСТИСЛАВ ІЗ ХЕРСОНА:
Ми ловили тварин у Зимівнику. Там було багато потоплених собак, бо люди покидали їх на ланцюгах. В одному сараї під дахом бовталися кошенята. Сарай був заґратований, тому вони ніяк не могли вибратися. Ми зламали дах і дістали їх. Одне кошеня назвали Жак Ів Кусто, а друге лишилося безіменним.
Ще ми вивозили на човні козу Торпеду. Це ми її так назвали, бо коза шустра, тікала від нас. Вона якось вийшла на другий поверх будинку, на веранду, ледве її спіймали.
І потім була така зворушлива зустріч цієї кози з хазяйкою! Жінка стояла за блокпостом, ми привели цю козу. Вона кричить: «Зорька, Зорька!». Та: «Ме-е-е!». Як рвонула до тієї хазяйки, хазяйка – до неї! Така зустріч!
ГАННА З МИКОЛАЄВА:
Третій день був найстрашнішим. Ми витягали тварин у Нафтогавані. Вони були в мазуті, в бруді, воно все погано пахло…
Я була вражена, наскільки наш народ згуртувався. Ще в житті не бачила, щоб волонтери так помагали одне одному. Мабуть, то був єдиний в історії зоозахисних організацій день, коли вони одна в одної крали тварин. Ледь встигала з води дістати собаку, як переноска з нею зникала. Кажу, люди, не можна ж так!
Пливли по Острову, шкрябали об усе дном: там же не видно, де ти! Допливали, наприклад, до паркана, залазили на нього й перелазили на дахи. А там ловили тварин.
Так врятували собаку, якого я найбільше запам’ятала. Я вилізла на дах і провалилася. Моя подруга Юля пішла далі, каже: «Тут собака стоїть на дошці в одну лінію, лапи в нього до крові подерті». Пес так хотів жити, що хтозна-скільки стояв на тій паличці.
Щойно ми витягли собаку на берег, його тут же забрала жінка, і задоволена досі. Уявляєте, на березі вже чекали не тільки люди з притулків, а й ті, що брали тварин собі.
А якось присилають мені адресу: Дорофєєва, 24 – 12 собак, 20 котів. Пливемо ми туди, шкребемо цю яхту, а тут жінка з вікна: «Я вам сказала, я нікуди не поїду без своїх тварин!». Людей, які так вчиняли, як ця Аня, я вважаю героями. Ми вивезли її з котами й собаками.
ОКСАНА З ХЕРСОНА:
Я виставила перші фотографії на фейсбук, і до мене почали звертатися люди. Казали, що заберуть тварин. Тоді я стала звозити врятованих до себе в гараж, у квартиру, у квартиру сина й сусідки, яка виїхала. Якось у мене було 80 котів одночасно – мокрі, брудні, перелякані. Витягли цих котів, випустили, насипали їсти й заново поїхали. І так до ночі. Та не було коли й води попить!
9 ЧЕРВНЯ
7:00 – 1035 над 0 поста
НАТАЛЯ З ОЛЕШКІВ:
Вода почала спадати. Об 11-й ранку ми вже побачили першу сходинку й вирішили: якщо ми не виїдемо зараз, поки окупанти не оговталися, то нам це зовсім не світить. Ми сіли в човен, повантажили собак. Я кричу: «Моліться! Моліться хто як може!»
Ми пропливали повз свою хату (плаче). Видно тільки дах. Це було дуже боляче. Вийшли вже на річку, а там… От суцільний океан! Я такої води ще не бачила. Вірите, так було страшно.
І Херсон же видно як на долоні. Син і чоловік обидва капітанами працювали, то вони орієнтувалися. Ми припливли до Дач. А наші хлопці, військові, слава Богу, вже нас зустріли.
Пес Арчик, батько, син і старший онук лишалися в нашому човні, їх забрали окремо. А ми взяли із собою Лунку, вівчарку, сіли до хлопців, і вони привезли нас у Херсон.
15:00 – 1011 см над 0 поста
КАТЯ З КИЄВА:
Ми зачепилися дном за електромережу, і наш човен почав тонути. Під водою могло бути будь-що. Якщо це промислова зона, там міг, наприклад, стояти потяг, і ти цього не знав би.
Нас тоді врятував чоловік, який пропливав поруч. Він каже: «Я не можу підплисти, бо мене так само зараз підхопить, і ми разом на дно підемо». Та все-таки він до нас підплив і розрізав той дріт. Сказав, що двох військових затягнуло під баржу цими днями, й вони загинули. Там ніхто не був застрахований.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сильна течія затягнула їхній човен під баржу. Під час порятунку херсонців загинули військові
11 червня, 15:00 – 900 см над 0 поста
12-18 ЧЕРВНЯ. ТИЖДЕНЬ ПІСЛЯ ПІДРИВУ
АЛІСІЯ З КИЄВА:
Ми працювали в Херсоні 8 днів. Увесь цей час були мокрі. Ми не вилазили з води, одяг ледь встигав вночі висохнути. Вода була огидна, бо там було багато мертвих тіл. А потім почалися дощі. Ти випірнула з води, а зверху злива. Вадим і Міша як влазили в гідрокостюми зранку, так вилазили аж вночі.
Якось нам довелося зробити вибір. На купі непотребу сиділи двоє собак, які не йшли на контакт – їх треба було відловити за допомогою петлі. Петля була лише одна. Ми розуміли: поки ловитимемо одну тварину, інша втече. Вибрали собаку, в якого не було частини лапи. Другий по дошках і смітті кудись утік. А врятований пес і досі шукає дім. Ці тварини після хвилі хайпу перестали бути цікавими людям.
КАТЯ З КИЄВА:
Я вирішила змонтувати фільм зі знятих матеріалів. Він мав би показати суто те, що я бачила. Хотіла, щоб ці кадри не померли. Думаю, мало хто уявляє, що насправді там відбувалося.
Коли я приїхала в Херсон, зрозуміла, наскільки тяжко там жити. Виглядає як пекло якесь, чесно. У таких умовах ти повертаєшся до базових потреб: де взяти воду, їжу… І люди згуртовані навколо однієї мети – вижити.
Дехто не виїжджає з Херсона, щоб годувати безхатніх тварин. Знаю бабусю Тетяну. Вона каже: «Тварини чекають мене щодня о другій. І я мушу йти їх годувати».
20 ЧЕРВНЯ. КОЛИ ВОДА ЗІЙШЛА
15:00 – 560 см над 0 поста
З повідомлення Гідрометеорологічного центру: з 23 червня рівень води утримується в значеннях, характерних для гідрологічного режиму Дніпра.
ОКСАНА З ХЕРСОНА:
Коли вода зійшла, усе було в жахливому стані. Там такий сморід стояв! Багато тварин же померли. Люди виносили зі своїх квартир всі речі, скрізь лежали гори сміття. Всі ці холодильники, пралки – усе було зіпсоване й непотрібне. Тут же й обстріли. Спека страшенна, а ми в бронежилетах возили гуманітарну допомогу й корм для тварин.
НАТАЛЯ З ОЛЕШКІВ:
Вівчарку сусідів ми тримали, поки волонтери не відправили Арчика в Польщу до господині. А Лунку ми теж віддали, бо самі мусили виїхати в Миколаїв у квартиру. Ми не виїжджали, поки її не прилаштували. Вона живе в Миколаївській області: там у чоловіка будинок і город. Він присилає нам відео, показує, як їй живеться.
ГАННА З МИКОЛАЄВА:
Для мене символ цієї трагедії – Багіра. Нею довго опікувалася моя подруга Людмила Мельникова в одеському притулку «Мої живі собаки». Багіра була немолода, та ще й просиділа дві доби у воді. Вона ледве ходила. Ми найняли реабілітолога, який щодня з нею працював.
Вона не могла терпіти ні інших собак, ні котів. Дуже любила тільки людей. Важко було прилаштувати таку собаку. Ми рік шукали їй сім’ю – рік! Весь світ про неї знав, всі питали, але так ніхто й не забирав.
Тільки в лютому я відвезла її батькам знайомого. І вона від господаря не відходить. От любить людей і все.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Херсонська вівчарка Багіра, врятована одеськими волонтерами, знайшла дім на Миколаївщині
ОКСАНА З ХЕРСОНА:
Кількох котів я залишила собі, не змогла розпрощатися. Зараз у мене 9 котів. І 28 на вулиці. Усіх знаю!
Вони щоранку приходять. Годую і котів, і собак. Щовечора варю по дві 5-літрові каструлі каші. І одну віддаю сусідці тьоті Тані. Вона їжу тваринам розносить, але боїться обстрілів: весь час питає, тривога чи відбій. Кажу «одбой» – уже тьотя Таня побігла з тими відрами.
Оксана зазирає до клітки з кошенятами
НАТАЛЯ З ОЛЕШКІВ:
Люди зазвичай співчувають, але є такі: «Ну, ми теж були під обстрілами – і нічого». Найстрашніше було чуть, коли вночі люди кричали «Рятуйте!» І це майже цілу ніч. От я балакаю зараз, а в мене мороз поза шкірою.
Це стало частиною нас…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волонтери видали книгу про порятунок тварин на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС
Фото: uanimals.org, надані героями публікації
Тэги: