Сотні тисяч українських біженців нині в Польщі. Пані Лариса (імʼя змінено) наважилася виїжджати з рідної Каховки, коли окупація тривала вже понад 7 місяців. Наразі жінка мріє повернутися в Україну, але поки її рідне місто в окупації, вертатися їй нема куди, хоча в Каховці досі живуть її старенька мама та сестра, пише hromadske.
Пані Лариса розповіла, що у прифронтовій Каховці залишилися літні люди, які не наважуються виїхати, бо бояться не витримати важку дорогу. А ще — «любителі руського міра». Одного з колаборантів росіяни призначили «мером» Каховки. Лариса зізнається, що на початку окупації росіяни хотіли справити добре враження: у квітні 2022-го «навіть клумби посадили», але швидко припинили вдавати з себе рятувальників — перерили ті клумби окопами. Також росіяни багато мародерили, вивозили все з банків, магазинів, навіть меблі зі шкіл.
«Ми вирішили тікати з міста, коли росіяни оголосили “референдум”. Вони ходили з автоматами по квартирах і вимагали голосувати. На той момент мала єдину можливість виїхати — через Крим, потім до росії, звідти до Латвії, і нарешті — до Польщі», — розповідає українка.
Жінка виїжджала ще за українським паспортом. Зараз це вже неможливо — росіяни змусили навіть її хвору маму взяти російський папірець, інакше відмовляли в отримання інсуліну.
Читайте також: Інсулін за паспортом РФ, п’яні медики та дорогезні ліки: на ТОТ Херсонщини медична система – «у повній дупі»
Перевізник вимагав 400 доларів із кожного подорожнього, але результату не гарантував. Автобус пані Лариси перевіряли на кожному блокпості, а найбільше — на колишній адмінмежі з Кримом.
«Що цікаво, пропускний пункт на виїзді до Криму росіяни так і не прибрали. Нас перевіряли дуже ретельно, а чоловіків тримали по 8–10 годин. Роздягали, шукали наколки з тризубом. Мене спитали, чи не маю подруг у ЗСУ», - згадує жінка.
У дорогу Лариса взяла лише кілька теплих речей та пару білизни. Не наважилася везти навіть документи на квартиру. За кілька днів автобус довіз до кордону з Латвією. Там росіяни навмисно тримали велику чергу. Пускали по 10 осіб раз на три години. Люди чекали просто неба на валізах — у дощ і холод.
«Вся подорож з окупації тривала тиждень. Коли ми нарешті доїхали до Познані, я впала на ліжко в гуртожитку та зрозуміла, що далі не поїду. Хоча від початку збиралась їхати до знайомої, яка вже жила декілька місяців в Ірландії, у Дубліні. Я не мала сил їхати далі. Ще боялась, може раптом мене там не приймуть як біженку, куди я тоді подінусь?» — пригадує біженка з окупованої Каховки.
У Познані пані Лариса знайшла роботу на складі — раніше в Каховці вона працювала менеджером з продажу. Так і живе в кімнаті в хостелі, куди потрапила ще в перший день приїзду до Польщі. Мріє повернутися в Україну, але поки її рідне місто в окупації, вертатися їй нема куди. Жодних виплат жінка не отримує — досі живе коштом того, що сама заробила раніше.
«З вікна мого будинку колись був вид на набережну, річку. Не залишилося нічого, бо Дніпро там пересохло після підриву Каховської ГЕС. Нечисленних моїх сусідів, що ще живуть у місті, окупанти вигнали з будинку, і зараз з нашого дому вони ведуть вогонь по українських позиціях», — розповідала пані.
Читайте також: «Можливо, варто повернутися додому, дома легше буде» – історія родини з Херсона, яка виїхала до Польщі
Тэги: