Чимало жителів Херсонщини війна змусила покинути рідну країну та шукати прихисток за кордоном. Та чи можна назвати легким життя на чужині, де хоч і немає обстрілів, проте є купа інших проблем?
Далі – історія однієї родини з Херсона, яка перебралася до Польщі, причому до близьких людей, земляків. Проте непорозуміння, образи та безвихідь змушують маму з двома дітьми задуматися – а чи не краще буде повернутися додому, у рідний, хоч і небезпечний Херсон? Історію публікує видання «Українці сьогодні».
***
До своєї куми Валентини в Польщу я приїхала ще навесні 2022 року. Я сама родом з Херсона, у нас тоді дуже важко було. Найбільше, звісно, я за дітей своїх хвилювалася.
Ми з чоловіком після того, як одружилися, чимало часу дуже багато працювали, адже хотіли стати на ноги міцно, а потім вже мати діточок. Заробили ми з Миколою важкою працею на хорошу трикімнатну квартиру. Дуже пишалися цим, адже розуміли, що попереду в нас легше буде життя, коли власний дах над головою буде.
Зізнаюся, хоча хвалитися не дуже люблю, та ми все чудово спланували, і я раділа, що в нас все вдалося саме так. Адже після купівлі квартири я дізналася, що чекаю дитину. Так ми стали батьками нашого старшого сина, а через 3 роки – і молодший з’явився.
Радощам нашим не було меж, це саме те життя, про яке ми чимало років мріяли. Микола дуже хороший батько та чоловік, він дуже старався для нашої сім’ї. Поки я сиділа вдома й виховувала дітей, у нас все добре було, адже чоловік і роботу мав, і на підробітки ходив, щоб у нас ні в чому не було потреби, ми ще й відкласти копійку якусь могли.
Жили ми добре. Я вважала нас взірцевою сім’єю, але сама тихо раділа, що в нас все так гарно складається, щоб не гнівити долю. Здавалося, нашому щастю не буде кінця, але прийшли найлютіші часи, про які мені й зараз згадувати важко.
Останні дні лютого я ніколи в житті не забуду, мені важко згадувати в подробицях ті дні. У нас було дуже неспокійно. Тоді подруга й кума Валентина з Польщі мені стала телефонувати, щоб я приїжджала до них. Вона з чоловіком вже багато років там живе, мають дві квартири. Одну для доньки купили на майбутнє, адже вони заробітчани за кордоном давно. Та поки донька з ними живе, то кума сказала, щоб ми тимчасово пожили там.
Я дуже не хотіла їхати, адже без чоловіка ніде не була, а він сказав, що не покине дім. Він у нас був дуже надійним тилом, все робив, завжди підтримував мене, і я просто не знала, як буду без нього сама з дітьми на чужині. Я ж звикла до його турботи, і ніколи не була в іншій країні. Та Микола вмовив мене, казав, що все це тимчасово і щоб я думала про дітей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Родина з Херсона пережила окупацію, депортацію дитини, виїзд, а нещодавно отримала модульний будинок
Так і зробили. Відразу Польща дуже гарно прийняла нас, подруга мене в свою квартиру пустила двокімнатну жити, багато волонтерів було, вони давали нам і їжу, і одяг. Наче все добре було, звісно, я зараз не говорю про те, що була велика туга і хвилювання за Україну й за рідними вдома.
Я сподівалася, що ось-ось все покращиться і ми зможемо додому повернутися, та, на жаль, не склалося так. Коли зрозуміли, що далі відтягувати нікуди, старшому синові школу знайшли, а меншому – садочок. Сама я вийшла на роботу, адже розуміли, що безкоштовно в подруги не буду сидіти в квартирі, маю щось платити їй.
Ми з Валентиною погодилися, що я поживу в неї за те, що буду оплачувати комунальні. Так і жили. Потім бачу, що вона незадоволена якась, кажу – давай більше тобі платитиму. Валентина сказала, що хоча б на 300 злотих більше давати, а то в неї справи також сумні, і своїй родині з України гроші надсилає.
Потім Валя мені ще одну жінку з дитиною підселила в іншу кімнату, сказала, що то знайома її з села, шкода її, адже квартири не може знайти, а роботу вже тут близько знайшла.
Я нічого не маю проти тієї жінки, адже розумію, що важко зараз всім. Але прикро було те, що Валентина не запитала мене, не попередила ні про що, хоча ж мені з цією людиною жити. Хіба це нормально було з її боку?
А тиждень тому мені каже, що комунальні подорожчали, тому вона вважає, що я маю їй більше платити, адже так справедливо буде. Вона ж теж повинна мати щось зі своєї квартири, адже в оренду її не здає.
Мені прикро так від того. Я і так їй 1000 злотих даю за кімнату, і та жінка так само за свою. Хіба цього мало, якщо ти хочеш допомогти своїм близьким? Чи людина вже просто вигоди шукає і байдуже їй на нас?
У мене багато грошей немає, ледь вистачає на все. Останні копійки теж віддавати не хочу. Уже додому хочу повернутися, думаю, там легше буде. Та чоловік каже, щоб ми сиділи ще тут, бо вдома неспокійно буде дітям, а тут школа й садочок.
Микола зараз мало заробляє, у нас роботи немає, але каже, що все робитиме, на підробітки піде, аби нам допомогти матеріально. А мені прикро так за це. Навіть не знаю, скільки ще кума запросить з нас, сказала, що подумає ще.
Можливо, дійсно, варто повернутися додому, вдома легше буде? Якось же люди живуть. Чи поки тут сидіти хоча б до літа з дітьми? Заплуталася дуже.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенцям, які повертаються з-за кордону, виплачуватимуть грошову допомогу: умови виплат
Тэги: