Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у МОЗ надійшло 1074 запити про евакуацію з окупованої території, серед них — 80 пацієнтів з онкологією (станом на середину вересня). Це мала цифра, якщо її порівнювати із загальною кількістю онкохворих в Україні, каже експерт МОЗ Арман Качарян — тільки за рік в країні фіксують понад 141 тисячу нових випадків онкології. Даних, скільки залишилося онкопацієнтів на тимчасово окупованих територіях, немає. Як там лікуються онкохворі українці, розповіло «Суспільне».
«Звернутися по допомогу немає до кого, взагалі»
Батьки Тетяни (жінка не називає прізвища з безпекових причин, — ред.) залишилися на окупованій Херсонщині. Сама вона з чоловіком та сином зараз на Полтавщині. У червні батьку Тетяни — Віктору — діагностували рак легенів 4 стадії. Про це донька дізналася за місяць, коли з’явився телефонний зв’язок.
«Лікар сказав, що "ви неоперабельні і ми нічим допомогти не можемо". Не знаю, з чим це пов’язане — з тим, що немає ліків, лікарів. Ніхто нічого не пояснив. Просто батьки поїхали додому з цим діагнозом. Звернулися до сімейника. Лікар сказав: "Знеболюйтесь, але тільки тим, що самі знайдете"», — каже Тетяна.
Віктор з дружиною пішли до аптеки, як тільки дізналися про діагноз, розповідає жінка, але необхідних медикаментів не знайшли — окупанти розграбували аптеку. Отримати знеболювальні вдалося лише за два місяці.
«Батькам переслали ліки до Херсона, а звідти шукали знайомих, щоб автобусом передали їх у село. Два місяці знадобилося, щоб змогли доставити навіть до Херсона. Знеболювальне батькові потрібно приймати раз на 7-8 годин, а через те, що у нього не було препаратів, він вживав все, що тільки можливо, для знеболення», — розповідає Тетяна.
Евакуюватися чоловік не міг — треба було тижнями ночувати у транспорті, бо на виїзді були великі черги та тривалі перевірки. У Віктора паралізувало праву сторону, каже його донька, сидіти самостійно він не може. Сподівань виїхати у 64-річного мешканця Херсонщини немає. Зараз Віктор на паліативному підтримуючому лікуванні.
«З лікарів немає до кого й звернутись, основні спеціалісти виїхали. А його сімейний лікар жодного разу не провідав, навіть дистанційно консультації не проводить. Звернутися про допомогу немає до кого. Тільки волонтери допомагають і все», — каже Тетяна.
«Харчується батько дитячими кашками, їх я теж передаю через волонтерів. Оскільки їм складно купити, а якщо й знайдуть там, то за пачку окупанти просять 485 грн. Потрібні й памперси — на Херсонщині упаковка коштує 2,5 тис. грн. Таких коштів у батьків немає, тому я також серед волонтерів шукаю можливість їм передати. Мені дешевше тут сплатити перевізнику 500 грн, ніж їм там купувати», — говорить жінка.
«Треба комусь залишатися, лікувати, не кидати ж пацієнтів»
«Ми виїжджали 13 липня з-під окупації, у Крим, через Армянське КПП. Щоб виїхати через підконтрольну територію, треба було чекати тиждень, бо погодні умови не дозволяли. А я вже погано себе почувала і потребувала негайного лікування. Тож ми виїхали через перевізника», — розповідає Христина.
На відміну від Віктора, вона змогла виїхати з тимчасово окупованої Херсонщини. Зараз лікується в Німеччині. Селище Христини росіяни захопили ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Жінка згадує, як через нього переправляли колони техніки.
«Ми їх питали: "Чому ви до нас прийшли?", — розповідає Христина. — Вони відповідали: "Ми прийшли вас звільняти"».
На мітинги проти окупантів Христину не пускав чоловік — хвилювався за погіршення її здоров’я. А потім і мітинги припинилися — росіяни під час зібрань стріляли беззбройним людям по ногах, активісти стали зникати безвісти.
Ліки розібрали ще в перші дні — у людей була паніка, згадує Христина. Коли одне з одним уже ділитися було нічим, почали шукати аналоги медикаментів в Армянську, що на Кримському півострові. Жінка консультувалася з лікаркою, яка виїхала з-під окупації раніше. Та радила їй гормонну таргетну терапію — пігулки ціною від 40 до 50 тисяч гривень, оскільки хіміотерапія Христині вже не допомагала. Від грудня 2018 року вона лікує рак молочної залози та має четвертий чи п’ятий рецидив.
«У мене стоїть порт, ніхто не знав, як мені надати допомогу, прокапати. І ми з чоловіком зібралися у квітні їхати в Херсон на лікування. Минули, напевне, 40 блокпостів. Якщо раніше дорога займала 1,5-2 години, тоді ми їхали 4 години. На кожному блокпосту нас зупиняли, перевіряли паспорти, багажне відділення. Як завжди, просили цигарки. Кажемо: "Немає". Зачиняли двері і посилали їх куди подалі», — розповідає Христина.
У Херсонському онкоцентрі працював денний стаціонар. Жінку там прокапали, зробили мамографію та УЗД, надали необхідні ліки.
«Лікар, який мені УЗД робив, каже: ну, треба ж комусь залишатися, лікувати, не кидати ж пацієнтів. Хоча зазвичай в онкоцентрах черги великі, а у квітні фактично нікого не було. Персонал залишився, працював. З моїх процедур були всі лікарі», — каже Христина.
У денному стаціонарі працювали 4 медсестри. Залишалася й головна лікарка. Христина розповідає, що їй ні в чому не відмовляли, хоча й людей, хто прокапував «хімію», вистачало.
«Я залишалася зі своєю родиною вдома до останнього. Та в мене пішов рецидив, лікування в Херсоні стало неможливе, і ми вирішили виїхати в іншу країну. 13 липня через Крим і потім з території Росії заїхали в ЄС: Латвія, Польща. Це був тяжкий шлях — ми були в дорозі 4-5 днів. З Варшави дісталися до Берліна і перебуваємо наразі в Бремені», — каже Христина.
У Бремені жінка оформила право на постійне проживання, страхування та проходить лікування безоплатно.
Що кажуть у МОЗ
Постачання ліків на тимчасово окуповані території залишається проблематичним, каже експерт Міністерства охорони здоров’я України Арман Качарян — гуманітарні конвої блокують росіяни.
«Серед тих запитів, які надходили в МОЗ про евакуацію, — це 1074. Серед них дорослих з онкологією — усього 80, це дуже небагато. Здебільшого на евакуацію йдуть ті, хто постраждав унаслідок збройної агресії, має травмування від мін, опіки. Багато людей з онкологією самостійно виїжджали закордон. У жінок з цим проблем не було, а чоловіки могли отримати спеціальний документ по інвалідності», — каже Качарян.
Точної кількості переміщених онкопацієнтів у межах держави та за кордон немає. Однак в МОЗ зазначають: переважна більшість із них залишилася в Україні. Базуються вони зокрема на заході та в центрі країни. Продовжує діяти програма медичних гарантій і в її межах проплачуються послуги як з хіміотерапії, так і променевої терапії.
«Надходять дуже великі об’єми гуманітарної допомоги у вигляді лікарських засобів, зокрема й для лікування онкології. У багатьох онкологічних центрах з’явилися дороговартісні препарати. Ті, що іноземні компанії привозили на територію України, щоб продавати, тепер подарували. Пацієнти можуть отримати їх безоплатно. Але не всі онкоцентри публікують залишки цих гуманітарних препаратів, бо не зобов’язані, це просто правило хорошого тону», — говорить Качарян.
Водночас у МОЗ кажуть, що є випадки, коли пацієнт залишається без кваліфікованої допомоги, обмежений у медичних послугах. Причини різні. Наприклад, затримка закупівель і проблеми з логістикою — розвезенням медикаментів. Від 24 лютого виникла проблема із доставкою ліків зі складів у клініки, наразі цей процес налагодили, розповідає Качарян. Та додає, що медзакупівлі, як і планувалося до початку повномасштабного вторгнення, проведуть за гроші, закладені у держбюджеті на 2022 рік, а для дорослих та дітей з онкологією діє програма направлення на лікування за кордон.
Тэги: