Херсон чекає на звільнення. Звірства окупантів у селах, підготовка до «референдуму» та написи «Слава ЗСУ!» — розповідь місцевого жителя

Херсон залишається єдиним обласним центром країни, який перебуває під російською окупацією. Про те, як живуть місто та область в очікуванні деокупації, як російські загарбники планують провести референдум та нав’язують місцевим жителям отримання паспортів РФ, НВ розповів житель Херсона, який із міркувань особистої безпеки попросив про анонімність.

Я живу в Херсоні, а сама Херсонська область є величезною за територією, тому ситуація тут різна. Наприклад, у правобережних районах Херсонської області по селах, де точаться бої, там просто пекло. Російські війська артобстрілами фактично стирають ці села з землі, там відбувається багато військових злочинів, про які розповідають очевидці. До нас доноситься артилерійська канонада, побільшало ракетних обстрілів і ми відчуваємо, що ЗСУ наближаються до Херсона. І віримо, що в української армії все вийде. При цьому російські ФСБ-шники уважно стежать у соцмережах за реакцією жителів Херсонщини на те, що відбувається.

Але хай там як, херсонці кажуть один одному: ми чекаємо та віримо у ЗСУ.

Загалом життя на Херсонщині зараз протікає у кількох паралельних світах. У нас досі зберігається двовладдя і попри окупацію працюють українські органи влади. Це стало можливим завдяки цифровізації, онлайн-доступам та електронному документообігу. Внаслідок цього жителі Херсона та області можуть зберігати певну стійкість та вірність українській владі. У свою чергу, офіційна українська влада керує регіоном та виплачує зарплати бюджетникам та працівникам комунальних служб. Крім цього, почали виплачувати соціальну допомогу [2.000 грн] тим мешканцям, у тому числі й на тимчасово окупованих територіях, хто в квітні зареєструвався у Дії як ВПО. Допомогу нарахували одразу за чотири місяці. Це серйозна підтримка, яка дає змогу чинити опір окупантам і жити без їхніх подачок.

Водночас у Херсоні працюють лікарні, дитсадки, комунальні підприємства, працює муніципальний транспорт — тролейбуси та автобуси. Якщо порівнювати з березнем, коли було безліч аварій, а окупанти забороняли службам кудись виїжджати, та й комунальники боялися, то зараз ситуація дещо унормувалася і у разі аварії тривають ремонтні роботи.

Щодо окупантської адміністрації, то це люди, які вдають, ніби вони тут влада, ніби Херсон — це російське місто, а Херсонщина — російський край. Ситуація досить складна, оскільки зростає кількість людей, які починають працювати на колаборантів. Але їх явно замало, щоб вирішувати управлінські питання на нормальному рівні. Тому окупантська адміністрація зберігає роботу українських комунальних підприємств і навіть роботу ПриватБанку, хоч і намагаються створювати якісь свої установи, а наприкінці червня тут почав працювати і російський банк.

Фактично до влади прийшли місцеві феодальні барончики, з якими провели роботу окупанти та переконали їх співпрацювати. У кожному регіоні Херсонської області є свій барончик. Наприклад, у Херсоні це [ призначений російськими окупантами так званий «губернатор» ] Володимир Сальдо. Він намагається підтягувати своїх людей, тих, хто з ним працював багато років. Не знаю, як він їх переконує, проте кількість тих, хто з ним співпрацює збільшується. Втім, усі, хто працює в окупантській адміністрації, і раніше були відомі своїми проватницькими настроями.

До речі, зазвичай новоявлені гауляйтери набирають у свою команду людей не за рівнем професіоналізму, а з-поміж своїх друзів чи коханок. Наприклад, у Бериславі на адміністративну посаду призначили шевця. Це все випадкові люди з поганими управлінськими якостями, пов’язані особистими зв’язками з гауляйтерами і до того ж до них погано ставляться самі російські окупанти.

До речі, 5 липня вони створили так званий уряд Херсонської області, який очолив мешканець Калінінградської області. При цьому в області діє окупаційна військово-цивільна адміністрація, де є департаменти фінансів, освіти, молоді та культури, а є «уряд», в якому також є свій департамент освіти, фінансів і т. д. Тобто фактично паралельність деяких структур. Але, на відміну від військово-цивільної адміністрації, «уряд» майже цілком складається з російських кадрів. Хоча в окупаційній військово-цивільній адміністрації теж є працівники та радники з Росії.

Арешти та затримання у місті йдуть хвилями. Хоча це, звичайно, не можна так назвати, бо арешт і затримання передбачають певний захист прав людини та наявність адвоката, арешт можливий лише за рішенням суду, а затримання — не більш, як на 72 години — як за законами України, так і Росії. Тому ці інциденти правильніше називати викраденням громадян.

Наприклад, окупанти вдираються до квартири, б’ють людей, тримають їх невідомо скільки в нелюдських умовах, де вони зазнають голоду, тортур і тиску. При цьому або змушують їх співпрацювати, або вибивають якісь ідіотські свідчення, що закінчується записом пропагандистського ролика, в якому затримані визнають будь-що.

Причини затримань можуть бути різні. Наприклад, у когось у соцмережах відкрито профіль, де він робить політичні пости, його вираховують, приїжджають до нього додому. Когось вихоплюють на блокпостах. Відбуваються системні обшуки у квартирах.

У цих умовах ми відчуваємо себе рабами, які не мають жодних прав.

Крім того, що людей з різних причин забирають, потім нерідко за їхнє звільнення вимагають гроші. Такса — 100 тис. грн., я чув про суму і 200 тис. грн. Все залежить від соціального статусу людини.

Якщо у березні-квітні затримання стосувалися тих, хто міг чинити військовий опір (колишні військові, поліцейські та бійці АТО), то потім це торкнулося керівників органів місцевого самоврядування, пізніше на «бесіди» почали вивозити директорів шкіл та вчителів, а зараз уже й працівників пенсійного фонду та водоканалу.

Багато містян намагаються жити у форматі паралельного суспільства, намагаються не помічати окупантів, не контактувати з ними та жити своїм життям.

От як виглядає повсякденне життя херсонців в окупації, більшість з яких не мають роботи і перебувають у депресії та в очікуванні. Активна частина життя протікає у першій половині дня, коли жителі міста купують продукти та необхідні товари на ринках чи у місцях вуличної торгівлі, вирішують свої справи і десь після 16:00 усе завмирає.

Зараз люди трошки пристосувалися, спілкуються біля під'їздів, а чоловіки та певного роду жінки купкуються біля горілчаних точок. Справа в тому, що зараз у Херсоні з’явилося дуже багато горілки, коньяку та пива на розлив. Якщо раніше українське місцеве самоврядування дозволяло продаж спиртного до 14:00, а пізніше — до 17:00. То ці горілчані точки торгують до пізнього вечора, там постійне пияцтво та бійки. Люди спиваються і це одна із серйозних проблем. Тим більше, гадаю, що та горілка і так званий коньяк, швидше за все, якийсь контрафакт.

Фактично на Херсонщині існує три умовні рівні життя. Це життя у великому місті, де все більш-менш унормувалося, у маленьких містечках, де сильний тиск окупантів, де їх дуже багато і вони влазять у все, і життя в селах, де відбувається всіляке свавілля та військові злочини, про які розповідають очевидці, які виїхали чи до Кривого Рогу, чи намагаються врятуватися у Херсоні.

Водночас мешканці відчувають гострий дефіцит гривневої готівки. Гривень зараз дуже мало. Переведення в готівку гривень — це зараз прибутковий бізнес. Наприклад, у Херсоні за це беруть 10% від суми, а в містечках і селах області цей відсоток доходить і до 20%. При цьому в Херсоні є всього кілька терміналів ПриватБанку, до яких вишиковуються величезні черги, а дехто чергує навіть ночами. Нещодавно ліміт на зняття складав, здається, 1500 грн.

Ходять чутки, що й ці термінали окупанти хочуть закрити, обрубавши херсонцям джерела отримання готівки у гривнях, і все більш активно намагаються ввести в обіг російський рубль. Яким чином? Насамперед, через соцвиплати по 10 тис. рублів пенсіонерам та незаможним. Справа в тому, що окупанти фактично захопили місцеву Укрпошту, де більшість пенсіонерів отримували готівкою свої пенсії, і таким чином позбавивши їх цієї можливості. В результаті пенсіонери виявляються без засобів для існування. У свою чергу окупанти пропонують отримувати пенсію від них, але для цього потрібно оформити російський паспорт. Тому в Херсоні відкрилися точки отримання паспортів РФ, де постійно стоять багато людей пенсійного віку. Але не тому, що вони хочуть до Росії, а тому, що хочуть вижити і врятуватися від голодної смерті.

Крім цього, разом із їжею та невеликими подачками окупанти дають великий заряд пропагандистської отрути. Усіх, хто отримує соцдопомогу, фіксують, після чого до них звертається окупантська адміністрація, запрошує на різні зустрічі, заходи, де проводиться ідеологічна обробка, а від мешканців дізнаються якусь інформацію. Загалом відбувається перетворення голодних людей, які отримують подачки, на лояльне населення.

У більшості працюючих магазинів ціни вказані у гривнях та в рублях. Спочатку курс гривні до рубля був 1:2, зараз уже 1:1,5. Кажуть, скоро курс буде 1:1. Це грабіжницький, невигідний курс. Все робиться для того, щоб мешканці переходили на рублі, тому намагаються всіляко вичавлювати гривню з обігу. Але є магазини, в яких на касі можна розплачуватись через банківський термінал гривнею, і це дуже зручно.

Овочі у Херсоні дуже дешеві. З одного боку, як покупець я радий, що можу купити кабачки за 6 грн/кг, огірки за 10 грн/кг, помідори за 15−20 грн/кг. Але я розумію, що такі ціни — це жах та трагедія для тих, хто ці овочі вирощує. А ось решта у нас вкрай дорого. Товари та продукти харчування подорожчали втричі-вчетверо. Особливо шоколад та побутова хімія. Наприклад, ціни на ковбасу становлять 600−800 грн/кг, ціна найгіршої вареної ковбаси стартує від 200 грн/кг, куряче філе 220−230 грн/кг, яловичина 220 грн/кг.

У нас якщо і є товари українських виробників, то тільки з підприємств, які опинилися на тимчасово окупованих територіях, наприклад, з Мелітополя, Бердянська чи продукція Херсонського маслозаводу, який усіх дуже виручав розливним молоком. Зараз вже почали з’являтися і російські товари, але всі скаржаться на їхню погану якість і високу ціну.

Окупанти дуже уважні до символічних речей. Наприклад, однією з перших дій окупантської влади було рішення відключити українське телебачення та радіо, і замість них пускати російські телерадіоканали. Після того, як окупанти захопили найбільший в області концертний зал Ювілейний, у ньому відкрили центр гуманітарної допомоги Єдиної Росії, де почали роздавати декодери, які дозволяють дивитися 33 російські телеканали. Тобто російське телебачення та радіо — це один із головних елементів, на який окупанти звернули увагу.

Водночас, десь до початку квітня у Херсоні скрізь висіли українські прапори, а мешканці виходили на масові мітинги на підтримку України. Але потім окупанти почали вивішувати російські прапори, які мешканці міста постійно зривають. Іноді росгвардійці ловлять тих, хто зриває прапори РФ, та їх жорстоко б’ють, але навіть незважаючи на це, російські триколори у місті продовжують зривати. Наприклад, біля меморіалу Вічний вогонь окупантська влада вивісила червоний прапор перемоги, так його зривали двічі. І зараз вони виставили біля цього червоного прапора постійну охорону.

У той час, як в Україні йшла дискусія про те, чи потрібно читати та вивчати російську літературу чи культуру, у Херсоні вивісили білборди, на яких, наприклад, Олександр Пушкін каже, що Херсон — це російське місто, а Денис Давидов, поет і гусар, розповідає, як він створював російський Херсон. Загалом російська культура широко використовується у Херсоні у пропагандистських цілях.

Але варто зазначити, що частину білбордів із російською пропагандою регулярно закидають грязюкою.

Головний меседж, який розповсюджує окупантська влада, полягає в тому, що Росія прийшла сюди назавжди. І що Росія своїх не кидає і Херсон — це російська земля. А ось що буде далі, незрозуміло. Все дуже неконкретно. І водночас окупантська влада веде підготовку до так званого референдуму.

Спершу такий референдум хотіли провести ще у квітні, але коли зрозуміли, що технічно та організаційно вони цього не подужають, то відклали. Нині ж процеси проведення так званого референдуму посилилися. З’явилася інформація, що хтось із знавців, які працювали у виборчих штабах Сальдо, забрав у держархіві Херсонської області списки виборців за 2019 рік та вже працює з ними.

Втім, дату проведення цього «референдуму» поки не оголошують. Ходять чутки, що це планують на єдиний день голосування в Росії 11 вересня, але можливо його хочуть провести і раніше, у серпні. Хоча, звичайно, цей «референдум» не може мати жодного юридичного обґрунтування.

Наприклад, Сальдо в одній зі своїх заяв повідомив, що на «референдумі» голосуватимуть громадяни Херсонської області. Але ж немає такого поняття, як громадянин Херсонської області, є громадянин України. Також Сальдо анонсував, що у бюлетені буде два пункти: «За Україну» та «За входження Херсонської області до складу РФ».

Але хто саме братиме участь у цьому так званому голосуванні, незрозуміло. Річ у тім, що, за різними оцінками, з Херсонської області виїхали 30−40% мешканців. Із цим, до речі, пов’язаний ще один страх херсонців. Через те, що така кількість мешканців виїхала з міста, окупанти мають намір провести реєстр покинутих квартир, щоб згодом заселити їх громадянами РФ. Хоча, звичайно, наївно думати, що коли жити у своїй квартирі, то це якось урятує та зупинить окупантів.

Водночас у місті з’являється дедалі більше українських написів. Наприклад, Слава Україні! або Слава ЗСУ!, також просто малюють дві смужки синього та жовтого кольору. З’являються листівки з написами, що Херсон — це Україна чи всілякі особисті побажання окупантам. Не знаю, чи можна це вважати партизанським рухом, бо ці написи, швидше за все, роблять звичайні люди, я навіть бачив, як діти крейдою виводили напис Херсон — це Україна!