Дарина Лапіна
Вже понад 7 років Дмитро Попов працює в ДСНС. Стати пожежником він мріяв ще з 8 класу. Нині ж чоловік є заступником начальника однієї з пожежних частин Одеси. За роки роботи рятувальником він бачив немало, однак зізнається, що найболючішим досвідом було діставати тіла загиблих дітей з-під завалів зруйнованого російським дроном будинку.
Історію пожежника опублікувала пресслужба ГУ ДСНС в Одеській області.
Окрім роботи в ДСНС вогнеборець Дмитро професійно займається спортом та вже отримав статус майстра спорту з пауерліфтингу (станова тяга). Однак ще з дитинства саме порятунок людей мріяв зробити своєю професією.
«Ще з 8 класу я чітко зрозумів і поставив собі за мету – бути пожежним. Ні про інше не думав. Я навіть подав документи на вступ лише в один навчальний заклад нашої структури. Так і вийшло, – посміхаючись, почав свою історію Дмитро. – Виконуючи свою роботу, я не думаю про страх, втому чи навіть повторну загрозу, тому що на це просто немає часу, адже люди чекають на порятунок – це найважливіше для мене! Але навіть при цьому, ніколи не можна забувати про власну безпеку!».
Рятувальник зізнається, що завжди любив працювати оперативно, тобто «робота в кабінеті за компʼютером» точно не для нього, але розумів, що особистий розвиток – важливий, тому очолив посаду заступника, але не втрачає можливості виїхати попрацювати разом з будь-яким караулом, хоч і відчуває ще більшу відповідальність перед своїм підрозділом.
«Так, я дійсно дуже переживаю за особовий склад. Кожен з них має свою родину, до якої він прагне повернутися живим і здоровим. Пригадую такий випадок, ще до початку повномасштабного вторгнення, ми зранку, перед тим як вже змінитися караулом, виїхали на здавалося б звичайне «коротке замкнення» (здебільшого це хибні виклики), тому були впевнені, що швидко повернемось в частину.
Але на місці встановили, що відкритим полумʼям горить квартира. Ми тільки відчинили вхідні двері і з порогу вже подали воду, тому що зайти всередину було просто неможливо.
Вогонь був на стільки сильним, що перший рятувальник, який був у складі нашої ланки – отримав опіки обличчя, хоч воно і було повністю захищене.
І ще один випадок, який змусив понервувати “за своїх”. На одній з пожеж ми довго працювали в повністю задимленому приміщенні, у рятувальника апарат подав сигнал (у такі моменти головне не почати панікувати – це заважає працювати), але досвід робить свою справу, я вивів його на вулицю і все закінчилось добре», – розказав Дмитро.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Далі – тільки генерал: історія херсонської рятувальниці з погонами полковника
Морально найтяжчими викликами для пожежника стали виїзди на місця російських обстрілів житлових кварталів міста. Дмитро пригадав, як під час такого виїзду власноруч діставав з-під завалів живу дівчину, а після цього ще й понівечені тіла вбитих росією цивільних людей і дітей, які спокійно спали в себе вдома.
«Працюючи на Добровольського я бачив стільки відчаю і болю в очах шокованих людей… завжди страшно, коли гинуть діти. У них мало бути все ще попереду. Ми перші прибули на те місце, куди декілька хвилин тому прилетів російський дрон. З кожною годиною ставало дедалі моторошніше та важче працювати через вже фізичну втому, і ще тому, що у людей зникала надія побачити своїх близьких та рідних – живими. Ми робили все, що могли», – поділився рятувальник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Найважче в роботі – бачити смерть людей» – історія рятувальника з Білозерської громади
Нині у Дмитра нова мрія – найскоріша перемога України у війні з росією:
«Я мрію про те, що війна закінчиться, ми знову зможемо зібратися з друзями десь подалі від «цивілізації», спокійно відпочити на природі і не думати про тривогу. Але поки війна – ми повинні боротися до кінця, кожен виконувати свою роботу на своєму місці. В жодному разі не здаватися і віддавати своє. Цього не можна допустити, як би важко не було!».
Фото: ГУ ДСНС в Одеській області.
Ян Ярчук
Марина Поліщук
