Володимир Олексійович із позивним Вуйко служить на Херсонщині старшим човнярем одного з підрозділів 124-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Як чоловік родом із Закарпаття став військовим і виконує бойові завдання на воді – далі в публікації.
«Вуйка у нас всі знають, як усі знають Яворівський полігон, неподалік від якого, у селі Шкло, народився та виріс солдат Володимир Олексійович, старший човняр одного з наших підрозділів. Позивний до західняка причепився відповідний, та й він йому пасує: справжній вуйко – статечний, серйозний, неквапливий, проте швидкий і впевнений у рухах, щирий на слово та дружбу», - розповідають про бійця Вуйка на сторінці 124-ої окремої бригади ТрО у соцмережі.
Цікаво, що чоловік проходив строкову службу в 1990-92 роках у Чорнобаївці – саме тут тепер і воює. Служив на посаді заступника начальника протипожежної охорони батальйону, тож міг отримати старшинські погони. Але не переймався отриманням звання, тому й залишився просто рядовим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чорнобаївка – село, що стало легендою: який вигляд воно має сьогодні (фото)
Володимир Олексійович із позивним Вуйко. Фото: Фейсбук/124 окрема бригада ТрО ЗСУ
Після армії 30 років працював водієм вантажівок, переважно на фурах, та зрештою осів на Кіровоградщині – там його зараз чекає дружина Світлана.
До речі, крім Володимира, Україну обороняють ще четверо його близьких родичів: воюють його син Микола, брат Василь та племінники Володимир і Василь.
Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, Володимиру Олексійовичу було вже 50 років. Він пішов добровольцем, але в центрі комплектування взяли не одразу. І коли в Кропивницькому батальйон херсонської бригади став доукомплектовуватися, Вуйка нарешті покликали. Чоловіка поставили на посаду водія взводу матеріально-технічного забезпечення.
То як же він став човнярем, та ще й старшим над всіма перевізниками? Сталося це, коли виникла необхідність виконувати бойові завдання на воді.
«Покликав мене головний сержант батальйону, вказав на човен – спробуй. Я гадав, куди мені: з лісу – та на воду? Зараз перекинуся, ото й усе. Але стало вдаватися, та дедалі краще. Після відповідних курсів у Кам’янець-Подільському вмію й понтони буксирувати: гадаю, знадобиться, коли в наступ підемо», – розповідає Володимир Олексійович.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий наступ ЗСУ, ймовірно, почнеться з лівобережжя Херсонщини: коли та як – прогноз експертів
Одного разу під час евакуації поранених ворог помітив човен і влаштував шалений обстріл. Але завдяки майстерності й чіткості дій наших військових обійшлося без жертв. Вуйко тоді все-таки отримав від окупантів «подарунок», який ледь не виявися смертельним – уламок увійшов усього за 2 сантиметри від стегнової артерії.
«Та нічого, у шпиталі залатали, і я знову перевожу побратимів. Жодного не втратив і, дасть Бог, не втрачу. Тут своєрідна гра: ми намагаємося обхитрувати ворога, а він – нас підловити. Звісно, буває страшно, бо тільки дурний не боїться. Але не можна розгубитися, втратити самовладання. Швидкість, злагодженість, чіткість дій – це життя хлопців», – каже чоловік.
Отак і воює Вуйко – спокійно та впевнено, намотуючи на ґвинт човна десятки кілометрів Дніпрового плеса. Як всі, вірить у перемогу, тож прискорює її своєю відданістю й майстерністю. Мріє, що опісля повезе свою дружину в подорож мирними дорогами ще не бачених країн.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗСУ в Кринках потрібні човни: херсонський волонтер шукає їх по всій Україні
На головній світлині: ілюстративне фото Сил оборони півдня України
Тэги: