Один день у ТЦК: одеський доброволець – про те, що відбувається за стінами військкоматів

Кілька днів тому «Гривна» розповідала, що відомий в Одесі історик, краєзнавець і волонтер Олександр Бабіч вирушив добровольцем на захист України. Виконуючи обіцянку розповідати в соцмережі про свій бойовий шлях, він поділився досвідом перебування в ТЦК.

Сьогодні в українському суспільстві досить категоричне ставлення до співробітників ТЦК. Негатив викликаний випадками свавілля «ТЦКашників» на вулицях українських міст і сіл, до того ж підсилений російськими фейками про нібито насильницьку діяльність українських ТЦК.  

То що відбувається за стінами військкоматів із військовозобов’язаними – як добровольцями, так і тими, кого привезли «з вулиці»? Саме про це розповів Олександр Бабіч на своїй сторінці у фейсбуці. Далі – його досвід про один день перебування в Приморському РТЦК та СП міста Одеси.

***

Коли я проходив медкомісію, я був один доброволець. Решту хлопців привезли мобільні групи з ранку й протягом першої половини дня.

Бачив усі стадії їхньої поведінки – від агресії і відчаю до прийняття, вже коли ми разом поїхали на аналізи й флюорографію.

Бачив, як співробітники Приморського тримають цю агресію і не реагують на відверте хамство.

Бачив, що обидва співробітники, які безпосередньо були задіяні з моїми документами, мали важкі поранення (в одного – ампутація, в іншого – сталева пластина в голові та численні уламкові). І в складі мобільних груп теж майже всі, хто пройшов фронт і має поранення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Де можуть вручити повістку та які штрафи загрожують за її ігнорування

Із медкомісії на території ТЦК повезли до звичайної лікарні на аналізи, кардіограму та флюшку (флюорографію, – ред.). Я був один в лікарні з телефоном, у всіх 24-х інших їх відібрали (у коментарях Олександр пояснив, що в нього забули забрати телефон, бо була повітряна тривога, коли він прийшов, – ред.). Тож усі просили жінкам і мамам дзвонити або писати з мого. Так і перезнайомилися.

Спочатку попав на очі незграбний чоловік мого віку. Абсолютно розгублений. «Вийшов за хлібом, а тут…» Я дав йому подзвонити, і він заспокоїв жінку. Через декілька днів зустрів його на вулиці (ми майже сусіди). Він уже стояв з валізою: «Направили в учебку зв’язку. Я інженер за фахом» – «Удачі!»

Один приїхав робити тату зі Львова в Одесу. Весе-е-е-лий…) Він, як і всі інші, як я розумію, після того як пройшли всі кабінети, були погодовані й поїхали до війська одразу з ТЦК.

Троє з нашої групи втекли з лікарні. Військові відреагували спокійно: «Напишемо рапорти. Тепер у них почнуться проблеми».

Майже всі, хто був у нашій групі, будуть служити нормально. Я бачив це по їхніх очах і по тому, що вони говорили, сидячи на ґанку лікарні. Шкодували, що не встигли зібрати речі та закрити справи…

Ну, то теж якось саме по собі закриється. Як у мене. Я встиг, майже все… 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Невдовзі в застосунку «Резерв» з’явиться штрих-код: для чого він потрібен