16 лютого в рамках Берлінського міжнародного кінофестивалю відбулася міжнародна прем'єра фільму «Редакція» режисера з Херсонщини Романа Бондарчука. Після показу стрічки, відповідаючи на численні запитання глядачів, Бондарчук розповів, що в основу фільму лягли його власні спогади з газети «Гривна», де працював батько Романа, а майбутній режисер підлітком підробляв та набирався досвіду як фотограф.
Повна зала людей на Берлінале подарувала українському фільму про Херсонщину довгі оплески та майже 40-хвилинну сесію питань і відповідей. Як глядачі реагували на «Редакцію», зняту напередодні повномасштабного вторгнення та окупації росіянами частини українського Півдня, – розповідає «Українська правда».
Прем'єра «Редакції» зібрала чимало небайдужих, а українців та українок можна було визначити за мокрими очима після перегляду. А знімальну групу фільму та їхніх друзів – за синьо-жовтими значками бабаків.
Світова прем'єра «Редакції» в Берліні. Усі фото: Ліза Власенко
Багатьох Роману Бондарчуку вдається вразити, зазначає видання. Він повертає зі свого попереднього фільму, фантасмагоричної стрічки «Вулкан», пряму та жорстку сатиру, в якій українці впізнають себе чи знайомих. І навіть посміються з того, що відбувається: чи то внутрішні проблеми редакції місцевої газети, чи теорії змов та віра в мотиваційного коуча, як в Бога.
Хапаючись за час між пандемією ковіду та повномасштабним вторгненням, Бондарчук компілює сюр з реальністю. Іноземцю може бути дивно, а українському глядачеві – болісно. У першу чергу від того, яким пострадянським постає український Південь до повномасштабного вторгнення.
Роман Бондарчук
Продовжуючи створювати свій кіновсесвіт, Бондарчук зробив глядацький, гострий фільм на теренах рідних йому Херсона та Олешківських пісків. Його він наповнює історіями, які тримає в голові та серці з 14 років, коли почав працювати в журналістиці.
Головний герой стрічки – Юра – журналіст-ідеаліст. Він бореться за справедливість, і міфолог Джозеф Кемпбел напевно назвав би його Тисячоликим героєм, який має пройти власний шлях трансформації, щоб щось вдіяти з системою. Ситуація в регіоні невтішна – на горизонті без зупину горять ліси, а щоб донести про це Європі чи хоча б достукатися до місцевих редакторів газет, потрібно лавірувати між передвиборчими кампаніями майбутніх мерів. Вони танцюють в соціальних мережах, роблять акції один проти одного, а головний кандидат роздає віртуальні обіцянки з коми.
Показ «Редакції» на Берлінале
«Змішування жанрів та певний сюрреалізм виник випадково. Але ми дійшли до цього у прагненні показати цей нічний кошмар, старомодних політиків, які все ще намагаються керувати з коми чи створювати екопоселення для одуховнення», – каже Роман Бондарчук на сесії питань та відповідей після світової прем'єри.
Окрім власних спогадів з газети «Гривна», де працював батько Романа (Леонід Бондарчук багато років був головним редактором друкованої версії «Гривни»), а майбутній режисер підлітком підробляв та набирався досвіду як фотограф, в основу стрічки лягли дослідження та розслідування Дмитра Багненка про горіння лісів Херсонщини й протиправні дії влади проти природи та громади. Дмитро врешті-решт і виконав головну роль, проводячи глядача крізь свої пригоди до правди.
Перші глядачі «Редакції»
Йому прийдеться зустріти і корумповану поліцію, і бандитські перестрілки, і напади, і маму (Римма Зюбіна) з її мутним коханим та вірою проповідникам-рептилоїдам, і навіть подорослішати й покохати феміністку (Жанна Озірна).
Після показу із залу прозвучало питання:
«Я з Херсона. Мені все це було дуже близьке. Але чи вийде наша журналістика, наша система із цього сюрреалізму, який затягнув нас у діру та змусив загубити частину своєї ідентичності? Фінал стрічки – це надія, що ми її віднайдемо?»
Розмова із глядачами
«Редакція» – стрічка, яка дає надію, що ми вигребемо з сюрреалізму після перемоги. Надію, що ми повернемося на Херсонщину та будемо бачити українські гори Криму, що здолаємо сексизм і мізогінію. Та що тисячі людей, які вірять вовку в овечій шкурі, у даному випадку політику в образі проповідника, віднайдуть свою власну думку, силу та пустять корені.
«Редакція» Бондарчука здобула й схвальні відгуки міжнародних критиків. Її порівнюють з роботами фінського кінорежисера Акі Каурісмякі та навіть повістю-притчею «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха.
«Цей фільм може стати несподіванкою для споживачів західних ЗМІ, які звикли бачити Україну як відважного аутсайдера, що протистоїть могутності Москви. Бондарчук не написав ані любовного листа до України, ані повноцінного звинувачення. Швидше за все, його краще розглядати як складну елегію потенціалу країни, сюрреалістичне вираження жалоби за зникаючим світоглядом, заснованим на вірі в цінність істини», – пише оглядач Variety.
«За гумором проглядається чимало серйозних моментів – від замовної журналістики та прагненням клікбейту, що її підживлює, до експлуатації довкілля. Хоча структура фільму іноді здається настільки розхитаною, що може розвалитися, сила режисури утримує все разом. У світі, спраглому новин, де нічого не редагується, правду буває важко розгледіти, навіть коли вона на виду», – ділиться враженнями авторка Eye for Film.
«Знята безпосередньо перед російським вторгненням у лютому 2022 року, війна, що насувається, не просто створює настрій у фільмі, а є своєрідним обрамленням мета-рівня», – зазначає Cineuropa.
За матеріалами «УП»
Тэги: