Нерозуміння, страх, ненависть, огида – такий «фарш» емоцій вже пережили та ще переживають українці від початку злочинної війни, яку росія розпочала проти мирної України 24 лютого 2022 року. Звичайній людині важко усвідомити такий тяжкий перебіг подій, ще важче – опанувати бурю емоцій, пристосуватися до нових реалій та попри дворічне моральне виснаження, зчепивши зуби від люті, методично робити все, що можеш, заради перемоги над ворогом. Бо просто не можеш інакше.
У день, коли російська армія розпочала свій ганебний, злочинний марш землями України, жителька херсонського Острова Тетяна Петрівна, прокинулася від гучних вибухів у стороні Чорнобаївського аеропорту. Пенсіонерка згадує чорний дим, гуркіт канонади, новини, новини, новини… Війна! – страшне, чорне слово, як молотом стукало у голові.
«Я тоді нічого не розуміла. Як це росія напала? За що? Чому бомблять? Думки плуталися, був розпач, сльози, а головне – страх. Це жахливе відчуття липкого страху сковувало тіло, не давало дихати. Якби не сусідка, яка намагалася мене заспокоїти (хоча і сама була у шоці) я би у перші дні війни мабуть з глузду з‘їхала б. Саме сусідка мене витягла з безодні важкої депресії і нерозуміння у перші дні війни», - згадує пенсіонерка.
Пані Тетяна розповіла, що коли страх трохи відступив, її накрила хвиля ненависті та огиди до усього руського, а найбільше – до окупантів.
«Це вже було під час окупації. У березні 2022-го на вулицях міста було повно російської техніки та солдат. Вони нахабно їздили вулицями Херсона, почувалися як господарі. Мене це несамовито бісило! Я їх так люто зненавиділа, що ледь не плювала їм в очі, коли бачила. Стримував лише острах, що вб’ють. Проте, я ніколи не боялася розмовляти українською, навіть, коли орки були поблизу. Я просто не вмію говорити російською, хоча й значну частину життя прожила у Херсоні, де більшість містян були російськомовними. Але мій український говір був зі мною з дитинства – я народилася та виросла в селі на Херсонщині і все життя розмовляю рідною мовою.
Та якось я зрозуміла, що росіяни не заслуговують на таке сильне почуття, як ненависть. Вони мені були огидні, нестерпно огидні. Усе, що хоч здалеку нагадувало про росіян: харчі, книги, газети, кіно, мова – усе дратувало, як бридкий тарган, що вторгся на твою охайну кухню зі сміттєвих нетрів», - розповіла херсонка.
Читайте також: Жителька Херсона, яку окупанти тримали в полоні, дала свідчення в Гаазі
У серпні 2022 року Тетяна Петрівна змогла виїхати з окупації на вільну від загарбників територію. Це було важке рішення, адже полишати рідний дім вона дуже не хотіла, але пообіцяла сину, який наразі служить у Силах оборони України, що вивезе з Херсона його доньку – свою онучку.
«Ми з онучкою подолали важкий шлях із Херсона до Кривого Рогу. У Василівці нам довелося 6 днів чекати на можливість проїзду. А коли доїхали до родичів, перше що я зробила – перерахувала половину своєї пенсії на потреби наших хлопчиків. Це був мій першій донат ЗСУ, адже в окупації такої можливості не було. І знаєте які мої були відчуття, коли банкінг мені написав: ваш донат вбиває ворога, – неймовірне полегшення. Я плакала від радості, що нарешті змогла хоч чимось бути корисною у цій тяжкій нашій боротьбі проти рашистських нелюдів. Зізнаюся, що не очікувала такого, адже сама себе завжди вважала скупердяйкою, яка боїться витратити зайву копійку. Але війна багато чого змінює. Змінилося й моє ставлення до власних потреб та заощаджень. Не хочу накопичувати та зберігати гроші незрозуміло для чого. Хочу, щоб мої гроші тут і зараз допомагали сину та його побратимам вбивати ворогів. Тому, майже все що мала та маю, перераховую на нашу армію», - поділилася пані Тетяна.
Жінка додала, що найбільше мріє про повернення до рідного Херсону. Вона вірить, що скоро це стане можливим і вже готується до зустрічі з рідним містом.
«Наразі мене мучить нестерпна туга за рідним Херсоном. Поки що рідні не відпускають мене до рідного міста, проте я вже готуюся до повернення: накупила цибульок тюльпанів, нарцисів, лілій, насіння квітів для клумби біля моєї багатоповерхівки, заказала в інтернет-магазині приладдя для поливу наших газонів та квіточок, а ще хочу купити газонокосарку – в нас велика прибудинкова територія, траву треба косити тричі за сезон. Приїду до дому із подарунками для усіх сусідів. Сподіваюся, що скоро приїду», - зазначила херсонка.
Читайте також: «Їду в маршрутці, а в голові думки: хоч би живою дістатися» – як сьогодні живуть херсонці
Фото з віткритих джерел.
Тэги: