Олешки на лівобережжі Херсонської області з першого дня повномасштабного вторгнення росіян опинилися під окупацією. Місто стало транзитним для чисельних колон ворожої техніки, жорстокі бої тривали на Антонівському мосту, а цивільне населення в паніці штурмувало всі магазини та аптеки.
Невдовзі в місті виник дефіцит продуктів та медикаментів, а питання з постачанням усього необхідного в населений пункт лишалося невирішеним. Саме тоді дві сестри - Оксана та Марина Сливканич - почали свою волонтерську діяльність. У перший рік окупації Олешків вони врятували не одне людське життя в прямому сенсі.
Перші дні повномасштабної війни та зустріч з окупантами
Окупацію дівчата зустріли в рідних Олешках. Вже в перший день вони збиралися з друзями в місцевому кафе, де разом почали думати, як допомогти людям зараз, створювали різні канали в месенджерах для комунікації. Саме це стало початком діяльності волонтерської групи.
"Перший день повномасштабної війни пройшов так: або збираєш речі, або думаєш, куди бігти, або просто телефонуєш близьким запитати, чи все в порядку. Неможливо було не чути бій на Антонівському мосту, бачити ці вертольоти над головою. Тоді усвідомлюєш, що настав той найстрашніший в житті момент. Бо ти вже не можеш нічого контролювати. Далі ми якось всі об'єдналися разом. Ближче до вечора ми зібралися в будинку нашого гарного товариша. Нас було близько 20 людей, які об'єдналися, незважаючи ні на страх, ні на що", - каже Оксана Сливканич.
.jpg)
Далі було волонтерство в місцевій лікарні, куди звозили поранених. Зокрема й російських окупантів. Там і сталася перша зустріч з ворогом. В один з днів, розповідають сестри Сливканич, до приймального відділення привезли військового в українській формі.
"Він кричав, що свій. Ми були налякані, але бачили українську військову форму. Наче все нормально, але потім, коли лікарі спілкувалися з цим пораненим, то було зрозуміло, що це російський військовий, перевдягнений у форму ЗСУ. Тоді ми опинилися в одному приміщенні з людиною, яка прийшла нас убивати, нищити все, що я люблю. Це був дикий страх", - згадує Оксана.
Марина Сливканич в той час допомагала в аптеці, яка була на території лікарні. Волонтерка раніше там працювала, тому вирішила, що саме там вона буде корисною. Цей аптечний пункт надавав ліки для поранених, зокрема й для росіян, яких звозили з поля бою.
"Як тільки я приїхала до лікарні, до мене підійшла колега і каже, щоб я не видала себе після почутого. Тоді повідомила, що поруч з нами - двоє поранених росіян. І в цей момент - одразу прискорене серцебиття. Ти розумієш, що не можеш нічого вдіяти, будь-хто з них може бути озброєним, вчинити будь-що. Це постійна небезпека. І найгірше те, що всі лікарі, які там були, мусили їх лікувати. Яка б не була ненависть, ти розумієш, що ти маєш дати їм ці ліки, маєш їх рятувати, хоча вони прийшли тебе вбивати", - розповідає Марина.
Початок зборів донатів та гуманітарної допомоги
Першим донатом став подарунок на день народження Марини від її друга - гроші він надіслав на картку Оксани ще до початку повномасштабної війни. На ці кошти волонтерка тоді запланувала кінну прогулянку для своєї сестри. Однак російське вторгнення, звісно, змінило ці плани.
"Я хотіла повернути ці кошти другу, але він відмовився. Тоді я зрозуміла, що ці гроші можна використати для допомоги людям: купити комусь хліба, продуктів. Бо черги біля магазинів були кілометрові буквально. Тоді це було несвідоме таке волонтерство. Але насправді, це був перший донат. Потім мені написав однокласник, батьки якого були на той момент в Олешках. Він сказав, що хоче надіслати кошти, щоб їм допомогти. Ми погодилися і зрозуміли, що в нас є сили, ресурси і можливості, щоб допомагати іншим", - каже Оксана.
Тоді волонтерки та їхні друзі самі стояли в чергах за продуктами, зносили їх в імпровізований штаб, де все це фасували в пакети. Паралельно тривало формування списків для адресної допомоги. Зокрема, це були багатодітні родини та маломобільні люди. Але швидко власні кошти та перші донати від знайомих були вичерпані.
"Ми навіть самі не уявляли, що спроможні так самоорганізуватися. Гроші закінчилися, але прагнення допомагати - ні. Ціни тоді були дуже великі у всіх магазинах. Тож виникла ідея зробити сторі або допис, де ми розповідаємо про ситуацію, про нашу ініціативу з проханням - скинути хто скільки може. Я не очікувала, що така велика кількість людей одразу ж відгукнеться і почне кидати мені кошти й так мене підтримувати", - каже Оксана Сливканич.
Крім коштів, допомогла надходила продуктами, дитячим харчуванням, підгузками та іншими речами першої необхідності. Назустріч ішли й власники продуктових магазинів, які пропускали волонтерів без черг.
В цей час паралельно Марина займалася своїм профілем - медикаментами. Вона формувала списки необхідних ліків, займала черги біля аптек та брала ліки з аптечного пункту, куди знову вийшла на роботу.
"Запасів було дуже мало. Всі намагалися купити з лишком. Ти розумієш, що комусь може не вистачити необхідних ліків. Я пам'ятаю, як приходили батьки дітей, плакали, казали, що необхідне жарознижуюче, наприклад. Коли аптеки спорожніли, то, на щастя, в одному з потужних місцевих телеграм-чатів люди почали обмінюватися ліками, віддавати щось безкоштовно або міняти на їжу. Як би це не звучало жахливо, але треба було якось виживати. Ми розуміли, що якщо ми зараз не допоможемо, то людина просто може померти - щонайменше від гарячки. Тому для мене це було дуже важливо - розподілити, щоб вистачило всім", - розповідає Марина.
Виїзд, передача медикаментів в окуповані Олешки та допомога ЗСУ
У квітні 2022 року волонтерки з друзями та рідними виїхали з окупації через небезпеку бути затриманими російськими силовиками, які на той час уже почали проводити так звану фільтрацію в Олешках. Однак допомагати рідному місту не припинили. Також додалася робота з українськими захисниками. Марина Сливканич розповідає, що віддала всі консерви, які везла тоді з собою, українським військовим на блокпосту. З того часу розпочалася дружба із ЗСУ та волонтерство для наших захисників.
"Це були мої нові друзі. В Ужгороді, куди ми приїхали спочатку, я вирішила піти в Червоний Хрест. Нам мені надали невелику кількість пов'язок, медикаментів, антибіотиків в ампулах, інфузійні розчини, які я передала військовим. З того моменту почалася моя діяльність з військовими. Я почала згадувати контакти своїх друзів, знайомих, які в ЗСУ, щоб дізнатися, яка допомога їм потрібна саме зараз", - згадує Марина.
8465464964654.jpg)
Її сестра в свою чергу продовжила допомогу землякам в Олешках. Як розповідає Оксана, запаси продуктів харчування, що лишилися в місті, роздали людям її знайомі. Донати продовжували надходити на картку, як і запити від людей через телеграм-канали.
"Ми розуміли, що ліки в людей закінчуються і вже ніхто не буде їх завозити. На той момент найкраще, що я могла робити, це відправляти туди, в Олешки, медикаменти, поки це можливо. Ми почали збирати списки. Я написала в інстаграмі, що всі кошти, які лишилися на банці на продукти, я переводжу на банку на медикаменти. Потім відкрила новий збір уже саме на ліки", - каже Оксана.
Закуповували ліки та фасували їх на підконтрольній Україні території. Доставляли на тимчасово окуповану територію водіями-волонтерами через так звані пропускні пункти. Проблемою були блокпости російських окупантів, які переривали речі волонтерів, часто їх не пропускали, забирали медикаменти собі. Були випадки, коли водіїв затримували ворожі бойовики та забирали "на підвали".
Працював такий коридор відносно нормально до кінця вересня 2022 року. Пропускний пункт у Василівці закрили після трагедії - росіяни обстріляли авторинок, внаслідок чого загинули цивільні люди, що чекали своєї черги на виїзд з тимчасово окупованої території.
87654врап.jpg)
Були адресні доставки спеціальних медикаментів та базових ліків для безкоштовної роздачі в кількох пунктах в Олешках. За словами Оксани Сливканич, першою відправкою в місто було доправлено понад 20 кілограмів різних препаратів. Закрити вдалося більше 40 адресних заявок. Усі інші ліки роздали цивільному населенню. З кожним разом заявок ставало все більше. До вересня 2022-го волонтерам вдалося зробити 10 таких великих відправок медпрепаратів.
"На жаль, одинадцяту доставку ми зробити не встигли. Це коробка з написом "Олешки", яка довго на мене дивилася в квартирі”, - каже Оксана.
Роздача ліків в Олешках була під пильним оком російських фсб-шників, які спостерігали за процесом і волонтерами. Але, на щастя, обійшлося без затримань і допитів в самому місті. Вочевидь, окупанти не хотіли публічного скандалу з волонтерами, намагаючись отримати більше лояльності населення, яке лишилося в окупації. Лише були питання на кшталт "звідки гуманітарка?".
Марина та Оксана не лишилися осторонь і під час російського теракту на Каховській ГЕС, який стався у червні минулого року. Дівчата дистанційно координували дії волонтерів, які перебували на той час безпосередньо в Олешках. Зокрема, перенаправляли заявки на евакуацію або допомагали знаходити човни та пальне, яке ще не встигли вкрасти російські окупанти.
Сьогодні волонтерська діяльність сестер Сливканич продовжується. Вони організовують нагальні збори для різних підрозділів Збройних сил України та доставляють гуманітарну допомогу в деокуповані громади Херсонської області. Лише на потреби ЗСУ було зібрано понад 2 мільйони гривень, за які придбали для військових різне необхідне обладнання та засоби тактичної медицини.
"Ми повинні пам'ятати, завдяки кому ми живемо зараз, можемо собі дозволити відпочинок, спимо спокійно, коли наші військові не можуть побачити своїх рідних. І завтра може бути їхній останній день. Ось це всі мають усвідомлювати, коли перегортають в стрічці чергові дописи зі зборами на ЗСУ. Тому я дуже сподіваюся, що в нас не згасне вогонь того єднання, який спалахнув на початку повномасштабного вторгнення", - кажуть сестри Сливканич.
Тэги: