Володимир Тимченко – знаний херсонський спортсмен, тренер із самбо й дзюдо, волонтер, громадський діяч. Серед його вихованців – чемпіони України, Європи та світу, призери континентальної першості. Протягом кількох років він безкоштовно тренував дітей воїнів АТО/ООС. Під час окупації Херсона допомагав херсонцям, а коли росіяни прийшли до нього й дали кілька днів на «подумати» й піти на співпрацю з окупантами, виїхав та вивіз родину, а згодом вступив до лав ЗСУ. Історію Володимира розповідає Кавун.Сity.
У січні 2023 року Володимир Тимченко отримав звання Заслуженого тренера України. Тоді він уже перебував у лавах ЗСУ:
«Отримав нагороду, про яку мріяв всю свою тренерську кар’єру, – написав Володимир. – Дуже приємно, що саме під час служби в ЗСУ я отримую таке звання. Поки я тут, моя справа живе і учні продовжують здобувати нагороди найвищого ґатунку. Ми на правильному шляху».
Своїми учнями Володимир опікується особливо: знайомий з родиною кожного, точно знає, де наразі перебуває кожен із його учнів. Якщо комусь із вихованців потрібна допомога, готовий перевернути землю, щоб допомогти. У тренерському доробку Володимира – чемпіон світу, чемпіон Європи, три призери Чемпіонату Європи.
До 2022 року понад 200 дітей тренувалися у Володимира безкоштовно
Перед тим як отримати омріяне звання, Володимир майже 20 років життя присвятив спорту й отримав звання «Майстер спорту України з бopoтьби сaмбo». Протягом багатьох років займає активну громадську позицію та пpocувaє iдeї здopoвoгo cпocoбу життя, пpoпaгує зaняття cпopтoм для дiтeй тa мoлoдi.
У 2013 році заснував гpoмaдcьку opгaнiзaцiю «Cпopтивний клуб «Штopм» і поєднав таким чином свою тренерську та просвітницьку діяльність. Уже наступного року Володимира обрали головним тренером Херсонської області з бойового самбо, а ще за рік він очолив суддівську колегію Xepcoнcькoї oблacтi з бopoтьби caмбo.
Володимир Тимченко
У волонтерській та спортивній діяльності Володимир Тимченко має як успіхи, так і суттєві перепони. Так, у 2017-2019 роках у спортивній федерації в Херсонській області тривав розкол, в якому Володимир, завдяки власному авторитету й підтримці, зміг витримати й довести, що ініціатори розколу не хочуть розвитку самбо, а воліють виключно прилаштувати власних дітей на «смачні» посади.
Приблизно в цей час починаються проблеми з орендою спортивного залу в Обласному палаці молоді: попри одні умови оренди, почали з’являтися інші разом із додатковими рахунками. Зал, в якому Володимир разом із батьками учнів самотужки робили ремонт, довелося покинути та знайти новий.
Володимир з колегами та вихованцями в залі в Обласному палаці молоді
Починaючи з 2015 poку, ГO «Cпopтивний клуб «Штopм», a тaкoж уci фeдepaцiї, дe Володимир присутній у кepiвниx opгaнax, тренування дітей з малозабезпечених або неповних родин, а також дітей ветеранів АТО/ООС проводять безкоштовно. Напередодні вторгнення понад 200 херсонських дітей мали змогу бeзкoштoвнo зaймaтиcя нa бaзi фeдepaцiй тa клубу.
«Для мене це було найменшим, що я міг зробити: виховувати нове покоління таким, яке цінує здоровий спосіб життя і допомагає тим, хто потребує. Я знаю, наскільки важко і складно неповній родині з дітьми: знайти якісний спортивний клуб, де можна займатись за притомною ціною або безкоштовно. Ветерани АТО/ООС – це люди, завдяки яким я і моя родина живі, тож питання безкоштовного тренування їхніх дітей навіть не обговорюється».
Для Володимира тренування – це не лише спорт: це формування в учнів світогляду:
«Я часто чув від людей, що, мовляв, бойовий вид спорту – це вчитись битися і не більше, навіщо це? Насправді це не зовсім так. По-перше, це все ж таки спорт, тобто дитина розвивається фізично і має досвід змагань. Участь у змаганнях формує командний дух, прагнення до перемоги. Причому ми займаємось так, щоб контролювати, аби це прагнення до перемоги було здоровим, а хлопці (у нас займаються лише хлопці, хоча дівчата теж нерідко займаються самбо і дзюдо) розвивали навички комунікацій, знаходили друзів. Тому будь-який спорт – навіть коли це не командна гра, – це, перш за все, філософія і вміння бути частиною команди».
Володимир Тимченко з маленькими вихованцями-чемпіонами
Часто Володимир з родиною відпочивали разом із родинами вихованців. Зараз іноді разом і воюють:
«Зв’язок тримаємо обов’язково. Коли Херсон почали обстрілювати, ми постійно були в курсі того, що відбувається в нашій спортивній родині, намагались спільно допомагати».
Окупація і служба змінили головне: ставлення до життя
Окупацію Володимир разом із родиною – дружиною, сином, батьками – зустріли в Херсоні. На той момент Володимир вже очолював спортивну школу й намагався активно допомагати херсонцям. Переважно це була волонтерська допомога з продуктами й речами першої необхідності. Також потрібно було проконтролювати, хто й де перебуває з вихованців, кому потрібна допомога. На той час деякі з друзів Володимира вже пішли до лав ЗСУ.
Зрештою навесні до Володимира прийшли. Так кажуть у Херсоні: прийшли – і стає зрозуміло, що йдеться про росіян.
«Я не потрапляв на підвал, слава Богу. Мені запропонували співпрацю. Звісно, категорично відмовився, хоча ця категоричність доволі відносна: опиратись їм агресивно точно не варто, бо вб’ють. Я сказав ні. Мені дали кілька днів на «подумать». Я зрозумів, що якщо я протягом цього часу не виїду, опинюсь або на підвалі, або на тому світі. Тому зібрав родину, і ми виїхали – родина зараз у безпеці».
Рішення про службу в ЗСУ Володимир Тимченко ухвалив майже одразу – без сумнівів:
«Я можу бути там корисним. Я маю хорошу фізичну підготовку. У мене достатньо знань тренерських – вони дуже корисні у війську».
Володимир Тимченко у війську
У Збройних силах України Володимир Тимченко буквально знайшов себе. Окупація і служба змінили головне, каже він, – ставлення до життя.
«Я більше не маю жалю і співчуття до росіян. Це вороги. Треба бачити, як вони лізуть воювати – як таргани. Їх б’єш – вони лізуть. І кидають своїх на позиціях. Їм нікого не шкода. Чому я маю їх шкодувати? Вони прийшли у мій дім, наробили біди в окупації, а тепер роблять ще більшу біду обстрілами і підривом ГЕС. Немає хороших росіян більше – це я кажу, як людина, яка з дитинства в побуті розмовляла російською, а зараз – тільки українською».
Багато про службу Володимир казати не може. За його словами, іноді руки опускаються, особливо після таких новин, як із Каховською ГЕС:
«Або коли бачиш ці всі мукачівські котли, батальйони «Монако» та інше. Дійсно, майорить думка: заради чого я тут, у війську. Але потім все стає на свої місця: я тут точно не заради них, я, як мінімум, заради своєї родини і своєї України, свого понівеченого Херсона. Ви навіть не уявляєте, як я люблю Південь, особливо зараз».
Євгенія Вірлич, Кавун.Сity
На головній світлині: херсонський спортсмен, тренер із самбо й дзюдо, волонтер, громадський діяч Володимир Тимченко. Фото надані героєм публікації
Тэги: