Повномасштабне вторгнення Росії в Україну позбавило чимало наших дітей щасливого дитинства. Замість ігор з ровесниками, катання на велосипедах, спортивних змагань діти і тимчасово окупованої, і звільненої, але все ще небезпечної територій Херсонщини змушені ховатися в підвалах від обстрілів, чути вибухи, бачити смерті...
Не всі родини деокупованої правобережної частини області мають змогу виїхати в більш безпечні місця. Але в цьому допомагають волонтери – завдяки їм, чимало сімей з дітьми вдається переправити з небезпечних населених пунктів. Саме цим займається і команда благодійного фонду Save Ukraine. Отримавши заявку про необхідність допомоги, волонтери на броньованому авто доправляють людей із гарячих точок півдня та сходу України до Києва.
Фонд Save Ukraine просить звертатися, якщо потрібна евакуація, за номером гарячої лінії: 0-800-333-129. Більше корисної інформації для тих, хто потребує допомоги, і для тих, хто хоче приєднатися до команди благодійників, – на сайті фонду Save Ukraine.
Про виживання дітей в умовах окупації та під щоденними обстрілами команда фонду розповідає на своїй сторінці в соцмережі. Далі – історії дітей із трьох родин деокупованої Херсонщини, які вже знаходяться у безпеці.
Сховалася в коридорі й чула крики сусідів
8-річна херсонка Юлія не змогла пройти вчасне медобстеження через окупацію міста. У неї вроджена вада серця. Щороку дівчинку планово перевіряли в Києві, але цьогоріч всі плани зіпсувала війна. Під час окупації Херсона солдати РФ забрали в Юлі дитинство, а після його звільнення – ледь не забрали життя.
29 січня російські військові з артилерії обстріляли двір, в якому часто гралася маленька Юля. У момент вибуху вона разом із 13-річним братом Сергійком вибігла з квартири й сховалася в коридорі. Дівчинка чула крики сусідів і бачила, як працюють на місці спецслужби – уламки від снарядів розбили більше десятка квартир. На жаль, постраждали й знайомі родини.
Останні місяці Юля ще дужче боялася за своє життя. Її підкидувало на ліжку через регулярні масовані обстріли. Уночі дитина часто прокидалася і довго плакала.
«На вулицю вийти і подихати повітрям не можемо. Живемо, як у камері в’язниці. Дитина хоче погратися з однолітками, а їх уже немає, бо вони виїхали. Більше так не можемо», – розповідає мама Наталія.
Після останнього обстрілу жінка зібрала речі й зателефонувала на гарячу лінію Save Ukraine. Раніше вона не знала, куди звернутися, і боялася виїхати з дітьми в невідомість. Волонтери фонду попіклувалися про родину та надали прихисток у столичному «Центрі надії та відновлення».
Під час евакуації Юля та Сергій забули про страх, бо вперше в житті поїхали на броньованому спецтранспорті. Діти дуже зраділи подарованим рятівним рюкзакам LifePack, в яких є необхідні речі для підтримання життєдіяльності на три дні: вода, їжа, гігієнічний набір, іграшка тощо.
Зараз родина в Києві, а вже незабаром Юля пройде довгоочікуваний медогляд.
Зустріли Новий рік у холодному темному погребі
Новий 2023 рік 8-річний Ростислав та його 13-річний брат Руслан зустріли в холодному темному погребі під звуки вибухів. Поки в Москві били святкові куранти, по їхньому селі Шляхове Бериславського району били ворожі снаряди.
Тоді росіяни влучили в дитсадок, а уламки долетіли аж до двору родини Лучицьких. Масована атака змусила подружжя, дітей та їхніх гостей швидко спуститися під землю. У ті довгі години, сидячи в холоді та мряці, мама Олена сподівалася, що не підтвердиться народна прикмета: «Де Новий рік зустрінеш – там і проведеш».
Це не вперше родина опиняється в страшній небезпеці. До звільнення Херсонщини російські військові влаштовували провокації і не впускали можливості познущатися з родини та інших селян, адже жили в сусідньому будинку. Майже щодня росіяни на підпитку розгулювали вулицями й стріляли автоматом у повітря над домівками. Через це маленький Ростислав жив у постійному страху та боявся вийти на вулицю.
Одного разу росіяни причепилися до його брата Руслана з питанням: «Де орки живуть?». Мама одразу притиснула сина до себе, щоб відповідав обережно, бо окупанти могли побити хлопчика чи піддати тортурам «на підвалі».
Коли з лівого берега снаряд поцілив у будинок сусідів, не залишивши нічого живого, родина прийняла остаточне рішення – треба шукати порятунку. Олена попросила про допомогу команду Save Ukraine, адже раніше волонтери фонду вже пропонували родині Лучицьких прихисток.
Родину якнайшвидше евакуювали подалі від небезпеки. Дорогою хлопці відволікалися від страшних спогадів, розглядаючи рятівні рюкзаки LifePack. Нині вони в київському «Центрі надії та відновлення».
Дитинство – під завалами розбитої школи
Через кілька хвилин 14-річна Ліза відвернеться і заплаче. Вона вперше поглянула на розбиту школу зі входу. Під завалами – спогади щасливого спортивного минулого: м'ячі, уніформа та обладнання для волейболу. До війни дівчина з командою систематично займалася в залі й досягла успіху в змаганнях на Херсонщині. Це хобі, яке переросло в мрію: стати тренером.
Утім, тепер у Бериславському районі тренуватись ніяк – російська армія на протилежному березі Дніпра. Навіть дистанційка в таких умовах неможлива. Усі партнери по команді Лізи та найближчі друзі виїхали. Без зв'язку, в ізоляції дівчина відчувала себе самотньо й беззахисно, особливо коли дорослі виходять з дому.
«Я була з племінниками в хаті. Спочатку засвистіло, а потім – дуже сильний бабах. Ми відкриваємо вікна, а там великі клуби диму. Розплакалася і подзвонила мамі. Вона відправила збирати менших і терміново бігти до бабусі», – розповідає Ліза про вибух, який стався нещодавно менш як за 50 метрів від її дому.
Команда Save Ukraine познайомилася з родиною ще перед цією подією і залишила свої контакти. Упіймавши зв’язок, мама Ірина разом із родичами та сусідами попросили про допомогу. Усіх волонтери прихистили в «Центрі надії та відновлення» в Києві, де продовжують дбати про сім'ю.
Зараз Ліза потроху звикає до спокійнішого життя. Раніше вона часто плакала через страшні спогади, коли російські армійці тероризували населення в селищі. Хто не вимикав світло в комендантську годину – стріляли у вікна без попередження. Ліза й досі невпевнено зазирає в них. Вже незабаром дівчина отримає паспорт і вчитиметься в новій школі. Можливо, тут Ліза знову почне займатися волейболом і продовжить іти до своєї мрії.
Тэги: