«На сьогодні єдина інформація про місцеперебування та стан Ігоря Колихаєва є лише від тих, хто зустрічався з ним у полоні. І новини ці не добрі».
Про викрадення російськими окупантами міського голови Херсона Ігоря Колихаєва стало відомо 28 червня минулого року. До того часу від початку окупації міста він виконував свої обов’язки, наскільки це було можливо в тій ситуації. Але саме це й спричинило появу безлічі домислів серед херсонців на тему ‒ чи не став Колихаєв колаборантом, раз росіяни не чіпали його стільки часу. А після арешту поширилися чутки, буцімто полон ‒ лише ширма, а насправді Колихаєв десь у Криму живе собі спокійно...
Такі чутки виникли на тлі повної відсутності будь-якої інформації про долю мера Херсона. Адже за майже 7 місяців після його арешту лише кілька разів з’являлися скупі повідомлення про нібито переміщення окупантами Колихаєва десь у райони, що межують із Кримом. Але ні про його стан, ні про те, у чому його звинувачують, не було відомо.
11 січня правозахисна організація Центр громадянських свобод повідомила, що сину Ігоря Святославу вдалося дізнатися хоч щось про батька завдяки тим, кому пощастило вибратися з полону. За їхньою інформацією, Колихаєва спочатку утримували в Херсоні, потім у Голій Пристані, далі перевезли в Каланчак. За останніми даними, він перебуває в Чаплинці. Полонені, які бачили Ігоря Колихаєва, розповідають, що його фізичний стан дуже поганий: він хворий, кволий, худий та знесилений. Йому не дають їжі й забороняють будь-кому ділитися з ним харчами. Не дозволяють і передавати теплі речі чи ліки.
20 січня одна з найбільших щоденних канадських газет Toronto Star опублікувала на своєму сайті розповідь про «одного українського мера» ‒ Ігоря Колихаєва. Автор статті Алан Вудс поспілкувався зі Святославом, який намагається спонукати владу до пошуків та визволення його батька. Також журналіст наводить свідчення особистого охоронця Колихаєва Андрія Крейзи, якого арештували разом із мером, та херсонської активістки Наталії Гавриленко ‒ разом з іншими полоненими її восени окупанти вивозили з Херсона, тоді вона бачилася з Колихаєвим.
Пропонуємо читачам сайту Гривна.UA адаптивний переклад статті «Він стояв на своєму, коли прийшли росіяни, ‒ і втратив усе. Історія одного українського мера». Фото, використані в матеріалі, теж опубліковані на сайті канадської газети Toronto Star.
«Він стояв на своєму, коли прийшли росіяни, ‒ і втратив усе. Історія одного українського мера»
Мер Херсона кілька місяців був на волі після того, як місто окупували росіяни, а зараз сьомий місяць перебуває в полоні.
У мера Херсона були гроші, влада й те, до чого прагнуть усі політики: щоб його більше любили, ніж ненавиділи. Із 2020 року він керував містом на березі річки Дніпро на півдні України. Це територія з родючими сільськогосподарськими землями, які простягаються до Кримського півострова.
Але коли росіяни вторглися в лютому минулого року й за кілька днів захопили контроль над Херсоном, Ігор Колихаєв втратив усе: своє багатство, свою владу, свою свободу й навіть, у деяких колах, свою репутацію.
6 березня в Києві президент України Володимир Зеленський підписав указ про визнання Херсона за радянською традицією «містом-героєм». А Колихаєва разом з іншими мерами окупованих міст відзначили за мужність та «особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України».
Ігоря Колихаєва, мера окупованого Росією Херсона на півдні України, російські війська витіснили з мерії. Він залишався в місті, намагаючись підтримувати роботу основних служб, поки росіяни не затримали його
Того ж дня в Херсоні, за 650 кілометрів від столиці, Колихаєва відвідала делегація на чолі з полковником Федеральної служби безпеки Росії.
«Вони попросили Ігоря Вікторовича перейти на їхній бік, ‒ розповів Toronto Star із Одеси Андрій Крейза, особистий охоронець Колихаєва, назвавши його на ім’я та по батькові на знак поваги. ‒ Він користувався підтримкою значної частини населення. Його авторитет був високий, і їм важливо було, щоб Ігор Вікторович перейшов на їхній бік. Але що він їм сказав? «Я не можу цього зробити. Я українець. Якщо я перейду на ваш бік, це буде зрада Батьківщини».
Незважаючи на утиски, Колихаєв майже чотири місяці залишався вільною людиною на окупованій території. Протягом цього часу він намагався керувати ресурсами міста, що погіршувалися з кожним днем. Важлива та неприваблива частина політики. Це й забезпечення жителів міста чистою питною водою, охайні вулиці та своєчасний громадський транспорт. Це також розподіл гуманітарної допомоги та забезпечення доступу до основних ліків.
«Для мене найважливіше ‒ рятувати життя», ‒ сказав Колихаєв в інтерв’ю у квітні минулого року, через кілька днів після того, як Москва призначила нового мера та муніципальну адміністрацію.
Він зазначив, що просив і чекає вказівок із Києва, як діяти далі та які настанови давати своїм підлеглим, які обслуговують приблизно 200 тисяч людей, що не змогли виїхати з Херсона.
«Нема куди їхати. Немає гуманітарного коридору, – сказав він. – Ми повинні знати, що робити, щоб статус «заручники» не став статусом «колабораціоністи».
Колихаєв визнав, що, забезпечуючи функціонування міських комунальних підприємств на окупованій території, він пройшов тонку грань між патріотом і зневаженим.
28 червня росіяни вирішили, що з них досить паралельної міської влади в особі Колихаєва. Того ранку в його імпровізованому офісі його зустріли озброєні росіяни в масках – так розповідав Крейза, і про це свідчив допис у Facebook, написаний того дня помічницею мера Галиною Ляшевською.
«Вилучили жорсткі диски комп’ютерів, відкрили всі сейфи, шукали документи. Увесь цей час Колихаєва тримали в окремому кабінеті в наручниках під озброєною охороною, – написала Ляшевська. – Після обшуку Колихаєва посадили в автобус і повезли».
Крейза, якого також заарештували разом із трьома іншими міськими чиновниками, сказав, що росіяни забрали все, що, на їхню думку, мало матеріальну чи інформаційну цінність.
Перед затриманням Колихаєва напруга в місті посилилася. 24 червня під час вибуху автомобіля загинув проросійський колабораціоніст, який керував міськвідділом (ідеться про загибель Дмитра Савлученка, – ред.). Вибух приписують українським партизанам.
А Ляшевська зазначила, що Колихаєв відмовився від зустрічі з Володимиром Сальдо, якого Москва призначила йому на заміну. Сальдо, колишній мер Херсона та багаторічний депутат міської ради, за кілька днів до цього надіслав листа Колихаєву із запрошенням зустрітися та обговорити можливу співпрацю з росіянами.
Повідомляючи про долю Колихаєва у відео в Telegram, заступник голови окупаційної адміністрації Кирило Стремоусов звинуватив його в створенні різноманітних перешкод: у тому, щоб діти відвідували російські школи, у розповсюдженні ліків і загалом у «процесі денацифікації», який представили як причину для російського вторгнення.
Кирило Стремоусов, колишній заступник голови російської окупаційної адміністрації в українському місті Херсон, зображений на відео, опублікованому в Telegram від 29 червня 2022 року, в якому повідомляється про арешт обраного мера Херсона Ігоря Колихаєва
«Він представив себе тим, хто щось побудував і заробив мільйони, але він дав людям копійки, – сказав Стремоусов, з’явившись із портретом президента Росії Володимира Путіна на стіні позаду нього та портретом кубинського революціонера Ернесто (Че) Гевари зліва. – Нарешті його нейтралізували».
Нейтралізація, яка призвела не до смерті, а до арешту.
Колихаєв, який майже 7 місяців перебуває в полоні, – не перший заарештований український мер. Російські війська переслідували політиків, військових і правоохоронців на завойованих українських територіях і встановлювали блокпости або «фільтраційні табори» для цивільного населення, яке тікало від війни.
Минулого місяця мер Києва Віталій Кличко, голова Асоціації міст України, заявив, що за 2022 рік російські військові заарештували 30 мерів. Одним із них був Іван Федоров. Мер Мелітополя, південного міста приблизно на півдорозі між Херсоном і Маріуполем, був викрадений у березні минулого року. Його тримали протягом тижня та звільнили в обмін на дев’ятьох полонених російських солдатів.
Його звільнення привітав Зеленський, і з того часу Федоров став свого роду міжнародним представником військових зусиль. Минулої весни його негайно відправили виступати в багатьох європейських столицях, зокрема й на зустрічі з Папою Франциском у Ватикані. Минулого тижня він виступив у Швейцарії на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.
Херсон був звільнений від російської окупації 11 листопада. Зеленський приїхав туди, щоб відсвяткувати відступ росіян, який він назвав «початком кінця війни».
Але свобода для міста не перетворилася на свободу для його мера. Насправді тяжке становище Колихаєва та інших мерів у російському полоні було зустрінуте дивним і тривожним мовчанням – тим, яке сім’я, друзі та союзники Колихаєва тепер мають намір порушити.
«Я раніше мовчав. Я чекав, ми чекали допомоги від держави», – каже 21-річний син мера Святослав Колихаєв.
Торік у травні Святослав із мамою виїхав із Херсона. Колихаєв, знаючи про небезпеку, залишився. Він мав керувати містом. Він також був стурбований долею свого прибуткового сільськогосподарського бізнесу.
21-річний Святослав Колихаєв закликає українську владу працювати над звільненням його батька Ігоря Колихаєва, мера Херсона
«Він мені стільки разів казав, що його можуть схопити в будь-який день, – розповів Святослав Колихаєв. – Коли ми з мамою їхали з міста, ми хотіли залишити йому якісь речі, цінні речі, тому що росіяни не дозволяли нам з ними виїхати. Він сказав нам: «Не залишайте нічого зі мною, тому що вони можуть прийти будь-коли».
Востаннє він спілкувався з батьком за день до викрадення. Говорили про навчання Святослава в паризькому університеті. Говорили про життя. Тема, яка справді хвилювала їх – російська окупація, – була надто небезпечною, щоб її порушувати.
Відтоді він рахує дні та здалеку намагається виступати за звільнення батька. У листопаді Святослав Колихаєв запустив онлайн-петицію, щоб привернути увагу до ув’язнення свого батька.
Він написав Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, закликаючи владу домагатися обміну полоненими. Був проблиск надії минулого тижня, коли російські та українські омбудсмени зустрілися в Туреччині, щоб обговорити більш масштабний обмін, але відтоді він зник.
«Я не бачу сенсу чекати зараз», – каже він про причини свого виступу.
На сьогодні єдина інформація про місцеперебування та стан Ігоря Колихаєва є лише від тих, хто зустрічався з ним у полоні. І новини ці не добрі.
Наталія Гавриленко була заарештована російськими військовими 7 липня за причетність до постачання їжі, одягу, броні та матеріально-технічного забезпечення партизанському загону в Херсоні. Один із членів секретної групи проговорився про свою діяльність росіянам.
Їх доставили в ізолятор у Херсоні, де поширювалася новина, що серед ув’язнених є Колихаєв, офіс якого розташовувався поруч із будинком Гавриленко. Але це було не більше, ніж плітки. Колихаєва тримали в окремій камері, одного. Деякі люди бачили, коли його вели коридорами, завжди в супроводі охорони.
Крейза, особистий охоронець Колихаєва, розповідав про суворі умови їхнього утримання. Годували раз на день, зранку, і завжди одним і тим же: гречаною кашею. Під час допитів до в’язнів також погано ставилися.
«Вони били ногами, кулаками, били нас кийками, – каже Крейза. – Вони зламали мені два ребра».
Жінкам не завдавали фізичної шкоди, але психологічний тиск був дуже великим, розповіла Наталія Гавриленко:
«Ви не знаєте, що станеться в наступну хвилину… Вони приходять, забирають вас і забирають усе. Свободу. Права. У вас нічого не залишається, і ваше життя в руках того, хто забрав вас із вашого дому під дулом автомата».
Андрій Крейза був звільнений з полону наприкінці серпня, а у вересні виїхав із Херсона до Одеси.
Перед росіянами була загроза українського контрнаступу, спрямованого на повернення міста, тому вони намагалися залучити місцевих жителів для боротьби з нею. На цьому тлі своїх арештантів вони вирішили вивезти подалі – так Наталія Гавриленко опинилася в одній машині з Колихаєвим. Колишні сусіди знову були разом.
«Він схуд, – розповіла вона. – Він став удвічі менший, ніж був до ув’язнення».
Його волосся стало сивішим і довшим, ніж було раніше.
«Він виглядав так, ніби постарів».
Коли їх доправили в ізолятор у Голій Пристані, вони змогли поспілкуватися та погуляти у дворі ізолятора. За її словами, Колихаєв обміняв їжу на теплу ковдру.
У кінці жовтня 35 в'язнів знову перевезли. Із Голої Пристані, за словами Гавриленко, їх перевезли в бік Новотроїцького. Але Колихаєва та ще вісьмох чоловіків незрозумілим чином відокремили від інших і доставили до відділення поліції в Каланчак.
Остання інформація про Колихаєва, за словами його сина, датована кінцем грудня. Він досі перебував під вартою в Херсонській області, десь поблизу контрольованої Росією території Криму. Згідно з повідомленнями, він страждає від жорстокого поводження, недоїдання та якоїсь медичної проблеми, яка впливає на його легені чи дихання.
Але не всі херсонці співчувають меру та готові вірити цим розповідям.
Ракети та снаряди продовжують обрушуватися на звільнене місто з утримуваних Росією позицій на південь від річки. Гнів і недовіра нестримні. Щодня з’являються новини про нову справу, порушену прокуратурою Херсонської області проти осіб, які співпрацювали з окупантами. Серед них є вчені, адміністратори лікарень, освітяни, бюрократи.
Виникали питання і щодо мера – людини, яка з його бізнесовими інтересами та політичною владою могла втратити більше, ніж інші. Потихеньку в коментарях у соцмережах дехто зауважив, що Колихаєв, для якого російська мова була рідною, здобув освіту у військово-морській академії в Санкт-Петербурзі, перш ніж повернутися в Україну та розпочати бізнес.
Люди запитують, як сталося, що російські окупанти дозволили Колихаєву більш-менш вільно пересуватися впродовж місяців – до того, як остаточно арештували. Інші кажуть, що йому варто було виїхати з міста при першій нагоді та продовжувати координувати підтримку херсонців на відстані.
І вони сумніваються, що він у в’язниці. Вважають, що він у Криму, який Росія незаконно анексувала у 2014 році, – цілий, неушкоджений і на волі в тилу ворога.
Святослав Колихаєв чув усі ці чутки, інсинуації, усі підозри. Він показує фотографії знищеної сільськогосподарської техніки та пробитих снарядами стін будівель – колись це був процвітаючий фермерський бізнес. Так син намагається вгамувати тих, хто лихословить, що його батько якимось чином співпрацював з росіянами, щоб запобігти фінансовому краху.
«По-перше, немає жодних доказів. По-друге, якби він був колабораціоністом, він би зараз не сидів у в’язниці… І я би сидів з ним і не був би в Європі, – каже Святослав Колихаєв. – Якщо вони пред’являють докази, вони повинні дозволити йому захищатися – говорити й давати відповіді. Але поки що вони навіть не намагаються його повернути».
Тэги: