Чому так швидко здали південь? Реконструкція подій перших днів війни

Чому так швидко здали південь? Реконструкція подій перших днів війни
Автор: Максим Бутченко, nv.ua 13 Ноября 2022 11:45

Збройні сили України звільнили Херсон 11 листопада. Так підійшла до фінальної розв’язки історія, що тривала 9 місяців – з 2 березня, дати повного захоплення обласного центру російським підрозділами, що вийшли з Криму. За допомогою свідчень очевидців – військових та цивільних – видання «НВ» спробувало відновити історію того, як українські сили всього за тиждень російського вторгнення втратили Херсон, Мелітополь, Бердянськ, і поставили під загрозу Миколаїв та Маріуполь.

У військовому сенсі події, що відбулися в херсонських степах лише за один тиждень, що охопив кінець зими і початок весни 2022 року, стали найбільшим провалом України в повномасштабній війні з РФ.

Тоді за лічені дні росіяни встановили контроль над величезними територіями, захопили важливі порти, перекрили ключову водну артерію, взяли до рук питання постачання дніпровської води до Криму. І, що найголовніше, пробили омріяний «сухопутний коридор» на окупований півострів.

Хоча ще незадовго до вторгнення президент Володимир Зеленський та його команда запевняли, що виходи на північ із анексованого Кремлем Криму надійно заміновані та заблоковані.

Матеріали та інтерв'ю на тему «чому і хто здав південь» почали з’являтися у вітчизняній пресі вже за кілька тижнів після втрати більшої частини прилеглих до Чорного та Азовського морів територій. Заслужені генерали, командири полку Азов, який потрапив в оточення через стрімкий наступ ворога з півдня, опозиційні політики та блогери, журналісти, — незважаючи на воєнний час і небажання роздмухувати внутрішнє протистояння, вони все ж таки задавалися цими питаннями. І висловлювали надію, що після перемоги потрібно буде обов’язково відповісти на них.

Та й влада розуміє, що «південна» тема потенційно буде для неї найскладнішою. За провали на півдні Зеленський вже звільнив не лише низку представників силових структур регіону, а й свого старого товариша — голову СБУ Івана Баканова.

МАЙЖЕ БЛІЦКРИГ

Теплим ранком 24 лютого — на градуснику було плюс шість, а на годиннику 3:45, — тишу над КПП Каланчак, розташованим на перешийку біля адмінкордону з окупованим Кримом, розірвала автоматна черга. За нею з того ж боку пролунала друга. А трохи згодом підключився великокаліберний кулемет. Це прикордонники відкрили запобіжний вогонь по порушниках, що рухалися з півдня. Але тих було надто багато, і українці змушено відступили. А на КПП з’явилася колона військової техніки з намальованими від руки білими діагональними смугами спереду та на бортах, або з такими ж недбалими та білими літерами «z».

Так в Україну почало входити майже 90-тисячне кримське угруповання російської армії вторгнення. За оприлюдненими пізніше даними Генштабу ЗСУ, воно приблизно в 15 разів перевищувало за чисельністю українські сили — близько 15 тисяч, які перебували в цьому регіоні.

Для порівняння, на Донбасі перед війною керівництво ЗСУ сконцентрувало близько 60-70 тисяч своїх військових.

Окупанти рухалися з Криму через три вузькі переходи:

- по Перекопському перешийку — з Армянська на Каланчак та на Чаплинку;

- трасою з півострова на Мелітополь через КПП Чонгар;

- з Арабатської Стрілки на Генічеськ.

О 8:45 ранку Держприкордонслужба України (ДПСУ) опублікувала коротке — на півтори хвилини — відео з КПП Чонгар. На ньому швидко проїжджали повз об'єктив автоматичної камери десятки військових машин, БТР і БМП з російською символікою, що рухалися на північ.

За першу добу з Криму до Херсонської області зайшли, за оцінками експертів, близько 35 тисяч солдатів армії країни-агресора.

Передові загони угруповання вторгнення рухалися досить швидко: вже до 12:00 того ж таки 24 лютого вони підійшли до Каховської ГЕС на Дніпрі. Тобто, за 8 годин бронетехніка росіян по прямій здолала шлях у 152 км, швидкість її безперервного руху склала 20 км/год.

Хоча за задумом українського Міноборони, вона мала зав’язнути на мінних полях, щойно вийшовши за межі Криму. Та й мости біля Чонгара та Генічеська мали бути підірвані при першій появі ворога, щоб стримати його натиск.

Вибух пролунав, але лише один. Рано-вранці 24 лютого українські бійці, які перебувають у Генічеську, побачили, що двосмуговий автомобільний міст Генічеськ-Арабатська Стрілка стоїть цілесеньким, незважаючи на те, що наближалася російська танкова колона.

Тоді 25-річний сапер-тернопільчанин Віталій Скакун самостійно в'їхав на нього машиною, начиненою вибухівкою, вийшов на зв’язок із товаришами по службі й повідомив, що зруйнує переправу.

Пролунав вибух, сапер загинув. Конструкція витримала, — обвалився лише проліт на одній зі смуг. Але для важкої техніки це стало проблемою. Так Скакун ціною свого життя значно сповільнив наступ танків ворога. Це допомогло його підрозділу передислокуватися та організувати оборону.

ПЕРЕД ВТОРГНЕННЯМ

Херсонська журналістка Марина Савченко пробула в окупації до середини червня і добре пам’ятає початок війни, а також те, що передувало йому на півдні.

12 лютого до Херсонської області приїжджав президент Володимир Зеленський, щоб поспостерігати, як біля адмінкордону з тимчасово окупованим Кримом пройшли тактико-спеціальні навчання МВС. Савченко якраз монтувала сюжет про цю подію для 24 каналу, тому чітко описує деталі заходу, що одночасно відбувався на території селищ Каланчак (траса Джанкой-Херсон) та Новоолексіївка, що біля Генічеська (траса Джанкой-Мелітополь).

Згідно з легендою навчань, правоохоронці мали відреагувати на незаконне перетинання пунктів пропуску, на спробу знищення дамби, яка блокує постачання води до Криму, а також «звільнити» захоплені адмінбудівлі від ворожих озброєних груп. До тренінгу залучили понад тисячу правоохоронців — співробітників Нацполіції, ДПСУ та Держслужби з надзвичайних ситуацій, а також військовослужбовців Нацгвардії та курсантів. Використовували й спецтехніку, зокрема вертолітну групу.

Савченко розповіла, що завданням журналістів було показати: армія, підрозділи МВС та інші служби повністю готові до російського вторгнення. При цьому відпрацьовувався навіть сценарій захоплення ворогом ГЕС та спроби її підриву, — учасники тренінгу успішно «відбили» стратегічний об'єкт.

На навчання приїхали кілька десятків іноземних журналістів, яким бадьоро відрапортували: «Все супер, загроз ніяких не буде». Представники західної преси почали ставити Зеленському питання про війну, на що президент сказав: все перебільшено, нічого такого немає, Україна готова.

«Все, що показували на навчаннях, відбулося, — але з точністю до навпаки», — каже тепер Савченко.

Тези «все гаразд, Україна готова» регулярно озвучував і голова Херсонської облдержадміністрації (ОДА) Геннадій Лагута. За кілька днів до початку війни він навіть провів засідання з підлеглими чиновниками, на яке покликав представників місцевої преси.

«Лагута з переляканим виглядом сказав, що у нас все добре, повністю зібрана тероборона, все в штатному режимі. Говорив російською, — пригадує Савченко. — А на другий день війни цей губернатор, у якого „все під контролем“, зник».

Пізніше Лагута намагався «керувати» регіоном дистанційно, поки в липні 2022 року президент не звільнив його.

МІНИ, ЩО НЕ ВИБУХНУЛИ

Військовий журналіст Юрій Бутусов, який стежив за переміщеннями російських військ ще до початку повномасштабної війни, розповів НВ: на момент вторгнення Москва зосередила в Криму близько 15 батальйонно-тактичних груп — це по 600-800 бійців у кожній, а також різна техніка. Росіяни зібрали їх на базі своєї 150-ї дивізії, 810-ї бригади морської піхоти, 126-ї бригади берегової оборони та 7-ї десантно-штурмової гірської дивізії.

Бутусов не розумів: навіщо потрібні такі великі сили, якщо в разі наступу забезпечувати їх через підірвані мости на виході з Криму було б практично неможливо?

Журналіста збентежила ще одна деталь: росіяни перекинули на окупований півострів підрозділи 150-ї мотострілецької дивізії, яка належала до Південного військового округу РФ. Пункт її постійної дислокації знаходиться в Краснодарському краї і тому, за ідеєю, ця частина мала б діяти на Донбасі.

«Подальші події показали, що ця дивізія, вийшовши з Криму, одразу попрямувала на схід, на Донецький напрямок. Саме ці підрозділи відіграли ключову роль в атаці на Маріуполь», — пояснює Бутусов.

Він розповів: підрив мосту в районі Чонгара на трасі Джанкой-Мелітополь був ключовим елементом усієї системи оборони півдня України. При руйнуванні цього об'єкта для утримання підходів до Генічеська не знадобилося б великих сил.

Тому ще 2015 року біля переправи збудували спеціальні бетонні шурфи для зберігання та розміщення зарядів. І війська, як на початку жовтня пояснив в інтерв'ю «Суспільному» Сергій Наєв, командувач Об'єднаних сил ЗСУ, постійно підтримували ці системи в належному стані. Більше того, у 2019-2020 роках там замінили підривники, які вийшли з ладу через погодні умови.

«Кількість мінно-вибухових загороджень трохи збільшили, але ніяк не зменшили, все було в працездатному стані», — додав Наєв.

За його словами, приблизно 22 лютого підрозділи, які виконують завдання на цьому напрямку, отримали команду «на приведення всіх об'єктів у готовність № 1».

«Там на перешийках знаходився один батальйон, командир якого здійснював управління та підрив цих об'єктів. На початку [повномасштабної] агресії один військовослужбовець цього батальйону, який здійснив підрив одного з мостів на Генічеському напрямку ціною власного життя [сапер Віталій Скакун], отримав Героя України, — розповів Наєв. — Як відбувалися там бойові дії… на це можуть відповісти командири, які безпосередньо виконували завдання. Але головне — кількість мінно-вибухових загороджень не знижувалася, усе було у працездатному стані, і відповідні команди генерали і офіцери, які знаходилися там, отримали вчасно».

Чому ж команди не було виконано? На це запитання генерал не дав відповіді.

ЛАНЦЮГ ПОМИЛОК

Мости, що залишилися цілими, і незаймані мінні поля запустили ефект доміно — у кожній наступній ланці української оборони півдня виявилися помилки, які відіграли фатальну роль.

«Батальйон на Чонгарі не отримав важкого озброєння, не було розгорнуто навіть усе озброєння на передовій, яке в нього було, — розповідає Бутусов. — Я спілкувався з бійцями, і вони сказали, що протитанкові ракетні комплекси, великокаліберні кулемети — це все зняли з позицій, щоб не провокувати противника».

Уздовж адмінкордону з Кримом Україна розгорнула 137-й батальйон морської піхоти. А вихід у бік Херсона прикривали підрозділи 59-ї окремої мотопіхотної бригади та артилерійський дивізіон. Причому бригаду, за словами Бутусова, не було розгорнуто в повних бойових порядках на прикриття мостів.

«Тому вона вступила в бій не на позиціях під Чонгаром, а в різних пунктах, розкиданих по різних місцях. І якогось довгого спротиву надати не могла», — пояснив журналіст.

Наприклад, танкова рота 59-ї бригади, як і деякі інші її підрозділи, знаходилася в польовому таборі біля села Раденськ — це місце на південний схід від Херсона, на лівому березі Дніпра, на відстані від Криму. Про це в інтерв'ю «Радіо Свобода» розповів її командир Євген Пальченко.

Першого дня вторгнення роту направили спочатку на схід — у район Нової Каховки, де біля села Сергіївка вона зустрілася з танками ворога і прийняла перший бій.

Потім команді Пальченка довелося екстрено розвертатися та йти на захід, бо об 11:30 ранку росіяни висадили десант біля Антонівського мосту на східній околиці Херсона. Там окупанти розпочали бій з теробороною та підрозділами ЗСУ.

Танковій роті наказали прикрити вихід колони українських військ на правий берег Дніпра, чим удень вона й зайнялася. Близько 20:00 танкісти знищили ворожий десант та зайняли оборону. А повз них близько години йшли через міст до Херсона інші частини ЗСУ. Разом із танками Пальченка стратегічний об'єкт утримували частини двох бригад: все тієї ж 59-ї, а також 80-ї десантно-штурмової.

Вночі росіяни завдали по переправі авіаудару, а потім пішли на штурм.

За словами Пальченка, десантники 80-ї бригади намагалися висадити в повітря Антонівський міст, але російська армія вже прорвалася через Дніпро на північному сході, біля Нової Каховки, і заходили в тил української оборони. Тому ЗСУ довелося спочатку відступити до Чорнобаївки, а потім і в бік Миколаєва. Танк Пальченка підбили, але екіпаж вижив.

«Були спроби підірвати мости та бої були за Антонівський міст. ЗСУ намагалися їх утримувати, але їм було справді дуже важко», — розповів НВ Юрій Соболевський, заступник голови Херсонської облради. Як він припускає, саме з цієї причини військові вирішили відходити, щоб перегрупуватися біля Миколаєва, об'єднавшись з іншими підрозділами. «Там вони вже зупинили ворога», — додав Соболевський.

ХАОТИЧНА ОБОРОНА ХЕРСОНА

Журналістка Савченко жила в Херсоні неподалік Антонівського мосту, тож звуки війни почула однією з перших у місті.

«Херсон так географічно розташований, що перебуває ніби в кишені. Тому, проходячи через міст, окупанти не заходили до міста, а йшли прямо на Миколаїв», — згадує вона.

Безпосередньо до Херсона росіяни увійшли лише 1 березня, а до цього стояли на підступах до міста або на його околицях.

До якоїсь організованої оборони обласний центр виявився неготовим. Більше того, місцева влада фактично залишила його напризволяще.

Херсонський журналіст Костянтин Риженко, який кілька місяців прожив в окупації, після виходу до Києва в ґрунтовному інтерв'ю НВ згадав, як 24 лютого багато часу промотався рідним містом. Спершу поїхав до міськадміністрації, потім — на Антонівський міст, познімати та зрозуміти, що там відбувається. І до 13:00 переконався, що муніципальні органи влади фактично вже не функціонували:

«Я проїхався всіма структурами: ніхто нічого не робить, якихось наказів не віддавав».

Журналіст не знайшов ані губернатора, ані співробітників СБУ, ані поліцейських.

«Весь перший день я їздив містом і, вибачте, ох**л. Зайшов до міськради, подивитись. Мер [Ігор Колихаєв ] досить пасивно поводився і казав, що йому складно працювати, тому що він не випив кави. Я все це подивився і зрозумів, що чекати просто нема чого», — розповів Риженко.


Херсон не здавався. Навіть коли російська армія фактично окупувала місто, місцеві продовжували виходити на масові протести під українськими прапорами / Фото: DR

До речі, Колихаєв продовжив ходити на роботу в міськраді і на початку окупації, тримаючись відносно загарбників показово нейтрально.

«Довгий час він сидів у мерії, проводив якісь наради, — згадує Савченко. — Потім, коли їх вигнали з мерії, він там ще залишався, ніхто його не чіпав. А потім [окупанти] його посадили, вже десь кілька місяців сидить».

На другий день повномасштабного вторгнення Риженко знову їздив містом. Слідів серйозної організації його оборони не виявив, хіба що звичайні жителі намагалися організуватись у самооборону. Офіційна тероборона фактично не функціонувала — її бійцям видали лише кілька «калашів», і те тільки тому, що вони самі їх витребували.

За даними Бутусова, херсонська ТРО не була повністю розгорнута, хоча це була одна з найбільш боєздатних бригад, в якій двічі проводилися повноцінні навчання. Але на початку війни її бійці, прийшовши на збірні пункти, зіткнулися з хаосом та повною відсутністю управління.

В інтерв'ю УП один із цих добровольців Станіслав Вазанов розповів, що ще 25 лютого Херсонська ТРО отримала наказ вийти із міста. Просто не всі його виконали. Сам Вазанов разом із земляками з Білозерки, селища на захід від Херсона, прибув до обласного центру 26-го.

1 березня ця група ТРО дала бій противнику в міському Бузковому парку. Близько 30 бійців, фактично в цивільному одязі, озброєні автоматами, кількома гранатометами та «коктейлями Молотова», зіткнулися з повноцінним механізованим підрозділом супротивника — росіяни мали навіть танк. Тероборонівців буквально розстріляли комбінованим вогнем із дальньої дистанції.

«В основному це [ТРО-шники ] були дуже молоді хлопці. Одного з них батьки після бою збирали частинами прямо в пакет. Жорстоко порубали цих хлопців», — згадує Савченко.

Приблизно в цей же час на вулиці Перекопській, поряд із будинком Херсонського прикордонного загону, що спорожніло ще за добу до вторгнення, колона російських БТР розстріляла п’ятиповерхівку. Просто тому, що звідти, за словами Савченко, хтось почав кричати: «Російський військовий корабель, йди на*уй».

2 березня перестрілки сталися на вулицях Університетській та Кулика. На останній знаходиться колишній бавовняний комбінат. У його адмінбудівлі засіли кілька бійців ТРО, які намагалися обстрілювати російські колони, що йшли повз. Їх усіх убили, знищивши будівлю зі знарядь.

«Скільки було вбито у перші дні окупації Херсона — невідомо. Міська рада надавала загальну інформацію: десь 400 осіб. Але, може, і більше загинуло», — розповіла Савченко.

МІСТО, ЯКЕ ВСТОЯЛО

Долю Херсона ледь не розділив розташований приблизно за 60 км на північ Миколаїв — останнє велике місто, яке прикриває дорогу до Одеси.

Генерал-майор Дмитро Марченко, який командував обороною Миколаєва, розповідав місцевому виданню «Ніквесті»: на початку війни місто не було готове до оборонних дій — не було жодного окопу, жодного блокпосту та жодного патруля. Марченко не дозволив тікати місцевим чиновникам та силовикам. Також він переконав вище командування не підривати Варварівський міст через Південний Буг, — без нього Миколаїв виявився б відрізаним від заходу і притиснутим до річки. І організував наявні в нього під рукою сили для опору.

Успішна оборона Миколаєва відбулася завдяки комунікації із жителями навколишніх сіл, які оперативно повідомляли про рух ворожої техніки. Це дозволяло швидко координувати дії артилерії, що накривала ворога.

«Якби мені ще раз сказали: „Піди, зроби таке“, я б, мабуть, не зміг. Це настрій, це бажання чинити опір, всіх зібрати до купи, підняти бойовий дух. Все залежить від духу командира», — зізнався журналістам Марченко.

Військовий експерт Олександр Коваленко пояснив НВ: намагаючись обійти Миколаїв, російські підрозділи сильно розтяглися та порушилася логістика їхнього постачання. Тому вороги не змогли продовжувати наступ у цьому напрямі.

РЕЙД У ТИЛ МАРІУПОЛЯ

Але угрупування, що вийшло з Криму, прагнуло рухатися не лише на північ: одна з його частин попрямувала на схід — до Мелітополя і Бердянська, у тил Маріуполя.

Перше з цих міст росіяни захопили 25 лютого, друге — 28-го.

Мер Мелітополя Іван Федоров у розмові з НВ пригадав, що до міської межі окупанти прибули вже о 15:00 24 лютого. Декілька одиниць ворожої техніки зупинилися на 2-3 години на в'їзді в незахищене місто з боку Криму.

«Я вважаю, що росіяни чекали на достатню концентрацію своїх військових на кордонах міста Мелітополь, — пояснив Федоров. — І після цього одразу заїхали».

За словами мера, уже до середини дня 25 лютого біля Мелітополя була приблизно 1 тисяча одиниць ворожої техніки. Але ще з ранку до міста підійшов підрозділ танкової бригади Нацгвардії. 12 танків, що його становили, дійшли до центру, де й зав’язався бій. До 14:00 українці, зіткнувшись з ворогом, що багаторазово переважав їх кількісно, зі втратами відступили з Мелітополя.

Нещодавно звільнений із полону Богдан Кротевич, начальник штабу полку «Азов», розмірковуючи в інтерв'ю ведучій «1+1» Наталії Мосейчук про причини швидкого оточення Маріуполя, зізнався, що не знає, чому з Мелітополя та Бердянська вивели українські війська. Більше того, по  окупантах, що наступали, українська артилерія почала працювати лише наприкінці лютого, коли ті дісталися селища Мангуш, що трохи на захід від Маріуполя.

Кротевич припустив, що свою негативну роль відіграв чинник неузгодженості дій українських сил. Той повною мірою проявився і в Маріуполі.

«Наприклад, у Маріуполі знаходився підрозділ поліції КОРД, який дуже нам допомагав в обороні. Але потім їм хтось зателефонував, сказав, щоб переодягалися в цивільне та їхали з міста. Залишилися лише два кордівці-маріупольці. Але наказ звичайним телефоном, а не спецзв’язком, не вважається наказом, — розповів Кротевич. — Думаю, щось подібне відбувалося і в Херсоні».

Маріуполь росіяни оточили вже 2 березня. Наступ із заходу, з боку Криму, став несподіванкою для сил оборони, розповів Іван Голтвенко, директор з персоналу заводу «Азовсталь». Адже в місті фортифікаційні споруди ще з 2014 року будували на півночі та на сході.

ХТО ВИНЕН?

Народний депутат Роман Костенко, який служив в «Альфі» СБУ та боронив у 2014-му Донецький аеропорт, а в парламенті працює у комітеті Нацбезпеки, опинився на півдні України в перші дні повномасштабного вторгнення. За його інформацією, кримський перешийок станом на 24 лютого був замінований. Але потім стався збій, в якому винні, як вважає Костенко, різні люди:

«Починаючи від військово-політичного керівництва, яке, мабуть, не додивилося і не знало, як це зробити, до СБУ, поліції. І навіть до рівня батальйонів, які там знаходилися».

Секретар Ради безпеки Олексій Данилов ще в серпні пообіцяв в ефірі «Радіо НВ», що всіх винних у швидкому прориві російських загарбників із тимчасово окупованого Криму на Херсонщину буде покарано. Мовляв, компетентні органи розслідують цей епізод.

НВ вдалося поговорити на умовах анонімності з одним із топових представників Офісу президента (ОП), ознайомленим з перебігом розслідування. Той повідомив про кілька обставин, що призвели до залишення півдня.

Основна з них — зрада у регіональних силових органах.

1 квітня Зеленський позбавив звання генерала звільненого раніше начальника СБУ на Херсонщині Сергія Криворучка — його підозрюють у держзраді.

Аналогічні звинувачення звучать на адресу начальника Антитерористичного центру СБУ Ігоря Садохіна — за даними голови Херсонської облради Олександра Самойленка, того завербували росіяни. Садохін, схоже, видав ворогові сітку мінних полів та координував дії російської авіації, коли супроводжував колону херсонського СБУ в евакуацію. До слова, на посаду Садохіна призначив Зеленський у листопаді 2019-го.

Працював на РФ і тепер уже колишній керівник Кримського головного управління СБУ полковник Олег Кулініч, — доповідав Москві інформацію, зокрема секретну. Крім цього, багато зрадників виявилися в лавах поліції і навіть у ДСНС.

«Орки швидко зайшли до будівлі СБУ в Херсоні, повісили триколор. Потім на верхньому поверсі в центрі з’явилася така тарілка, схожа на локатор, пристрій для зв’язку», — пригадала Савченко.

За даними джерела НВ в ОП, росіяни завербували всю верхівку СБУ Херсонщини. А голова спецслужби Іван Баканов, друг та ставленик Зеленського, мовляв, не звертав уваги на роботу контррозвідки.

«З боку керівництва СБУ було багато прорахунків і не приділялося достатньо уваги півдню, Херсонській області. Президент був давно незадоволений роботою Баканова, тому його звільнення [у липні] виглядало досить логічним», — розповів представник президентського офісу.

Він підкреслив, що зараз зі зрадою на півдні розбирається Держбюро розслідувань (ДБР): у провадженні фігурує безліч людей, але повідомляти якісь деталі зарано.

НВ звернувся до СБУ та ДБР із питаннями про хід слідства, але там на запит редакції не відповіли.

Зіграла свою негативну роль і часткова втрата керованості військ на півдні. Те ж джерело в ОП розповіло, що цей момент докладно обговорювався з Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Мовляв, деякі, але далеко не всі, підрозділи на рівні командирів не виконували поставлені накази, виникла хаотична ситуація.

«Думаю, що цим і зумовлений швидкий відступ, у тому числі з міст», — наголосив представник Банкової.

А ще він нарікає на пасивність місцевої адміністрації та погану підготовку до війни.

Але врешті-решт вся ця провальна ситуація, за словами представника президентського офісу, зіграла на користь Україні. Противник у результаті свого швидкого наступу сильно розтягнув комунікації, не зміг налагодити логістику і, зрештою, був зупинений українськими силами.

«Ми зберегли більшу частину своєї території та війська, — пояснило джерело. — Але якщо подивитися на кількість жертв окупації та втрати ЗСУ, наприклад, у Маріуполі, то швидке просування росіян півднем країни залишається трагедією та болем».

СПІРАЛЬ ІСТОРІЇ

На початку листопада 2022 року емоційні повідомлення на тему «Хто і чому здає без бою Херсон?» знов заповнили інформаційне поле. Але вже не українське, а російське. Відповідь на питання «хто», на думку НВ, проста: режим Путіна і всі росіяни, які його підтримують. А на запитання «чому» точно відповів головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який заявив 10 листопада:

«На Херсонському напрямку Сили оборони України зруйнували логістичні шляхи та систему забезпечення, порушили систему управління військами супротивника. У ворога не залишилося іншого виходу, окрім як вдатися до втечі».

Приєднуйтеся до нас:

Директорка школи № 35 та фейковий керівник школи № 52 отримали підозри в пособництві ворогу

«А потім вітер подув – і побачили купу трупів». Фоторепортаж із Правдиного

«Просто зараз горять три будинки – годину тому прилетіло». Як Берислав пережив окупацію і потерпає від обстрілів

У Мелітополі окупаційна адміністрація почала змінювати назви вулиць