«Ще у 2014 році я боялася, що підуть до нас із Криму. Як я боялася того, що в нас зараз відбувається! Спочатку майже 9 місяців в окупації, а зараз під постійними обстрілами. Та чи думала я про виїзд з Херсона? Ні, і ще раз ні. Бо одні мають воювати за нашу свободу й незалежність, а інші – подавати патрони. Інших варіантів я не розглядаю»…
Саме таких слів ми й очікували від херсонки, лідерки осередку ГО «Справа громад» Оксани Погомій. За 8 років бойових дій у країні вона відкрито демонструвала свою проукраїнську позицію. Не боятися, а боротися – ось кредо справжньої української жінки. 255 днів окупації Херсона видалися для пані Оксани занадто ризикованими. Разом з однодумцями вона партизанила під носом ворога, волонтерила та підтримувала проукраїнський дух містян за допомогою щоденних ефірів у соціальних мережах, пише «Херсон плюс».
Оксана Погомій. Усі фото: khersontv.com
Слова «І будьте мені живими» вже звучить як крилата фраза. Адже саме їх херсонка говорила й говорить навіть тоді, коли окупанти обіцяють зрівняти Херсон із землею, масово обстрілюючи житлові квартали. Жінка впевнено доводить: українці мають один шлях – боротьба за незалежність і цілісність держави. А якщо маєте сумніви, то краще не говорити про це пані Оксані, щоб не дісталося на горіхи.
«Вони погрожували, а я працювала»
Із перших днів повномасштабного вторгнення Оксана Погомій почала волонтерити. Тонни продуктів харчування, ліків, дитячих сумішей та одягу. Робота штабу, який їй вдалося організувати, не зупинялася ні на секунду.
«Я розуміла, що будуть бойові дії і багато поранених. Тому одразу на сторінці написала пост про збір одягу, ліків, води та їжі довготривалого зберігання. Зранку 25 лютого ми були в Херсонській міській раді, все збирали. Люди йшли один за одним. Вони несли все, що мали. Всього було настільки багато, що ми це вже трамбували в коридорах. Потім нам запропонували все перенести в Корабельну районну в місті Херсоні раду, там були списки літніх людей, людей з інвалідністю, багатодітних – тих, хто потребує допомоги. Все фасували в набори, а квартальні приїздили до нас, щоб забрати і все розвести людям. Ми так допомагали до середини квітня. Коли вже окупанти прийшли й почали заглядати у вікна, довелося все закрити», – каже жінка.
Для Оксани Погомій та її команди пріоритетом були виключно українські продукти. Розуміючи, що місто залишили без гуманітарних вантажів, надія була лише на місцевих підприємців, які привозили продукти то з Миколаєва, то з Одеси, то з Кривого Рогу. Ось там вона зі своїм чоловіком, сином та однодумцями тихенько закуповували необхідні продукти та складали в приміщенні, яке довелося таємно орендувати, аби окупанти не відправили за добрі справи на підвал.
«У мене було пів тонни макаронів, усе у великих пакетах по 5 кг. Також було пів тонни борошна, 300-400 літрів олії, приблизно по 250 кг манки, пшона, пшеничної каші. Трохи гречки вдалося купити й тюбики вівсянки з яблуками, бананами для дітей. Тобто левову частку зібраних коштів ми витратили на закупівлю продуктів. Бо розуміли, що менше й менше буде української продукції. І потім ми поступово роздавали. Борошно люди просили ще на початку окупації, коли були проблеми з продуктами в магазинах, зокрема з хлібом. З ліками нам трохи пощастило, бо ще в квітні мені через Миколаїв Червоний Хрест допоміг завести палету з медикаментами. Ми ці ліки роздавали людям, хто які потребував», – розповідає пані Оксана.
Дні в окупації для херсонської волонтерки злилися в один. Ранок, вибухи, швидкі збирання і пробіжка до гуманітарного штабу. Жінка розуміла, до неї рано чи пізно можуть постукати в двері, адже такі проукраїнці для окупантів були «кістками в горлі». Вона з перших днів жила не за місцем прописки, уникала зустрічей з окупантами й пересувалася містом або на громадському транспорті, або поміж будинками. Та навіть не думала про те, щоб усе покинути й виїхати з Херсона.
«Ми намагалися не перетинатися з окупантами взагалі. До середини травня я їздила виключно маршрутками й тролейбусами. Бо під час окупації в нас діяв центр, де ми фасували продукти, а потім розвозили набори. Я перестала ходити там, де багато людей. Але все одно мене впізнавали. Іноді пізно йшли додому, і коли люди зустрічалися, то казали: «Ой, як гарно, що ви не виїхали. Якщо ви в місті залишилися, то все буде добре», – згадує жінка.
Херсонцям надають гуманітарну допомогу
Та як пані Оксана не намагалася маскуватися серед людей, як не робила справи тихо й без зайвого розголосу, окупанти все ж поцікавилися нею. З нами волонтерка ділиться, що коли дізналася про це, страху не відчувала.
«Одного разу я зустріла свою знайому на Дніпровському ринку. То вона мені сказала: «Оксано, про тебе вже запитували працівники ФСБ». Як виявилося, вони приходили до її сусіда АТОвця з обшуками. Чоловіка, на щастя, не було тоді вдома. Моя знайома вийшла, почала з ними розмову, і тоді вони в неї запитали, чи знає вона Погомій Оксану. На що вона їм відповіла: «У нас тут місто невелике, ми всі один одного знаємо». І тоді вони додали: «Побачите її, то скажіть, нехай подякує своїм друзям». Я думаю, то, мабуть, хтось попав на підвал і просто називав прізвища проукраїнських. Я в жодному разі не засуджую, адже їхні тортури може витримати тільки залізна людина, – каже лідерка херсонського осередку ГО «Справа громад». – У квартиру до мами окупанти не приходили, бо в нас із нею різні прізвища. Потім так сталося, що наші друзі поїхали, і вони залишили свій дім. Ми туди переїхали. Коли я розповіла про розмову зі знайомою, чоловік насварив мене й сказав припинити знімати та виставляти всі відео на Фейсбук. Але я не припинила це робити».
Попри всі вмовляння чоловіка, Оксана Погомій не припинила проводити прямі ефіри в соціальній мережі. Під час розмови переконує, не могла собі це дозволити, бо для її підписників ефіри – ковток свіжого повітря, як своєрідне заспокійливе. Навіть у найскладніші дні окупації пані Оксана виходила в ефір з усмішкою. Вона закликала вірити в краще, вигадувала різні інтерактиви та спільні заняття. Вона запрошувала дівчат до себе додому, щоб ліпити вареники та варити варення з вишні, вони разом збирали трави й робили херсонські чаї.
«Ми всі знали й знаємо, що легко не буде. Ми всі усвідомлюємо, що треба стояти, і ми витримаємо. Я в цьому впевнена. Треба бути зовсім твердолобим, щоб не перейматися війною. Я розумію, зараз ми кожен сам собі психолог, ну і трішечки для тих, хто поряд. Я просила й прошу людей шукати для себе те, що хоч трохи вас розрадить. Можливо, читайте книжки, займайтесь рукоділлям, пийте смачний чай або каву. А ще пам’ятаю, як під час прямих ефірів розповідала про трави й закликала дівчаток збирати їх. Я також особисто робила чаї для наших Богів ЗСУ. А потім ще оголошувала конкурс на креативні назви. Пам’ятаю, що в нас був чай «Мрія Богів», «Херсонський почекунський», «Смак вільного Півдня», «Чар-зілля від шалених бджілок» та інші», – розповідає пані Оксана.
А коли не вдавалося вести прямі ефіри через проблеми з мережею, жінка записувала коротенькі відео, де зверталася до херсонців і намагалася їх підбадьорювати. Або ж просто писала довгі пости, що називала «Ксюніне філософське». І вже традиційно наприкінці кожного посту стоїть тег «І будьте мені живими».
«Я завжди казала, що все буде добре. Бо я вірила, що наші Боги ЗСУ незабаром звільнять наш Херсон від нечесті, і буде нам всім щастя. А далі звільнять і всю Херсонщину. Якщо не виходило завантажувати коротенькі відео, то кидала на особисту сторінку фото херсонської весни, літа чи осені. Я намагалася переконати людей, навіть якщо цей день у вас був складним, стресовим, не опускайте руки. Завтра буде новий день, він буде кращим. І головне – ми стали на день ближче до Перемоги», – додає вона.
Пані Оксана (у білій сукні) разом із однодумцями, які підтримують Херсон
Більше того, жінка пліч-о-пліч працювала з херсонськими партизанами й передавала українській розвідці інформацію про місце розташування ворожої техніки. Інколи це навіть доводилося робити через російський зв’язок. Та намагалася працювати обережно.
«Ми передавали дані нашим Збройним силам України щодо розташування ворожої техніки та окупантів. Це треба було комусь робити. Також у Херсоні були партизани. Ми не сиділи з ними в засідках, не робили вибухівки, але вони просили їжу та ліки. Я робила енергетичні набори, де були вітаміни, енергетичні батончики. Все пакували і віддавали їм».
Це подих свободи
Зі слів Оксани Погомій, відчуття свободи після місяців окупації описати важко. Та часу на розкачування після звільнення Херсона ні в пані Оксани, ні в її команди не було. Тож як тільки отримала пропозицію на створення благодійної пекарні, почали працювати. Не зупиняла херсонку відсутність у місті пекарів та самого приміщення.
«Отримала пропозицію з Києва: «Оксано, шукай того, хто візьметься за пекарню». Мали в Херсон привезти обладнання для хлібопекарні. Я сіла й думаю, ну хто? Пекарів у нас нема. Тоді запропонувала своїй помічниці Олі, щоб випікати хліб разом. Бо що залишалося вже робити. А вона взагалі ландшафтний дизайнер, трохи не пекар. Та ідею з пекарнею вдалося втілити, і ми не шкодуємо. Працюємо щодня як комашки».
У команді херсонських волонтерів ГО «Справа громад» жодного пекаря, та вони навчилися випікати запашний хліб, який назвали «Херсонський нескорений». Щодня випікають 300 буханок. Його ще гарячим просто з печі забирають волонтери й розвозять на блокпости військовим. Крім військових, свіжий хліб безкоштовно передають і місцевим жителям. Співпрацюють з головами ОСББ, яким підпільно допомагали й під час окупації. Також кілька десятків буханок отримують співробітники «Херсонтеплоенерго». Оксана Погомій чітко розуміє, що запах їхнього хліба – це запах свободи. На кожному буханці зображають Герб України, як нагадування про силу та незламність українців.
«Ви розумієте, можна ж купити ту хлібину в магазині, можна, але куди приємніше, коли тобі приносять свіженьку, тепленьку буханочку, а ще й тризуб на ньому. Коли ми вперше ось так роздавали хліб, то люди брали, нюхали й казали: «Який теплий хліб, як він пахне». Ці позитивні емоції людини – найкраще для нас. Тоді розумієш, що працюємо недаремно, – каже Оксана Погомій. – Те, що не дало нам опустити руки, – це про хліб. Те, що згуртувало нас ще більше, – це про хліб. Те, що дає людям упевненість у том, що є поруч ті, хто не дасть впасти й підставить плече, – це про хліб. У місті, з якого пішов весь бізнес, де стріляють, де немає роботи, випікається НЕ бізнесовий, а благодійний хліб. З продуктів найкращої якості, за рецептом, котрий ми самі вдосконалили, з любов’ю до людей. Наша пекарня – це острівець тепла з ароматом хліба. Ми даємо людям надію і теплу сонячну паляничку з тризубом. Ми даруємо усмішку і відчуття вдячності».
Поки Оксана Погомій відповідає на наші запитання, вона ще й встигає координувати інших волонтерів, які везуть до Херсона гуманітарну допомогу з різних регіонів України. Не забуває херсонська команда ГО «Справа громад» і про Збройні сили України. Нещодавно передавали нашим захисникам на передову нові спальники, аби було не холодно. А для поранених наготували смаколиків: піцу, рулети з різним варенням і передали в лікарню. Також хлопці просять тушонку та різні солодощі. Пані Оксана переконана, тільки разом ми зможемо перемогти ворога. Та і взагалі, у нього немає шансів на нашій землі.
Оксана Погомій разом із захисником у звільненому Херсоні
«Тому навіть якщо вам важко, не зупиняйтеся. Продовжуйте працювати, волонтерити і дякувати Богові та ЗСУ за кожен новий день!»
Тэги: