Військовий з Херсона Євген Міхєєв уже декілька років захищає країну від російських окупантів. На початку повномасштабного вторгнення він декілька місяців виконував спецзавдання в окупованому Херсоні. Далі – його історія.
Коли почалася велика війна, Євген, військовий з 15-річним армійським стажем, був на посаді штаб-сержанта у 124-й бригаді Сил територіальної оборони. З початком активних бойових дій комбриг перевів його на посаду головного сержанта бригади, розповів захисник виданню «АрміяInform».
«По суті ми зустріли вторгнення на Антонівському мосту в Херсоні. Частина наших військовослужбовців виїхала туди, щоб прикрити відхід 59-ки. Пам’ятаю, що міст у ті дні переходив з рук у руки кілька разів», – каже Євген.
В окупованому Херсоні військовий залишався до 20 травня. Вибратися разом з комбригом і начштабу батальйону вдалося по воді катером…
«У нас на початку вторгнення був наказ від керівництва: залишатись у місті для надання допомоги».
За час перебування в окупованому Херсоні бійці відстежували переміщення ворожих колон. Отриману інформацію одразу передавали командуванню. Крім того, через Білозерку по воді військові заходили до Чорнобаївки.
«У березні були в інтернет злиті повні списки військовослужбовців нашої частини. На той момент у Херсоні перебувала моя дружина з дітьми. Родині залишатись у місті було небезпечно. Тому на початку квітня вони виїхали звідти. Хлопці зі 123-ї бригади їх зустріли на блокпосту, пересадили у свою машину, вивезли в Одесу. Згодом мої виїхали за кордон…»
Євген розповідає, що в Херсоні для нього з побратимами головне було – не залишатися на одному місці більше одного тижня, постійно переміщуватися.
«Ми виходили на острови, а там дачні кооперативи, де ми й переховувались. Згодом поверталися на велику землю».
Євген каже, що насправді в Херсоні тоді було чимало наших військових, які так само переховувалися для виконання інших задач. Військовий додає, що йому було легше, адже він народився в Херсоні, тому добре знав місто.
«Коли кацапи в березні лізли вже в місто, то мені хлопці завантажили рештки боєприпасів, щоб я сховав їх. І от я поїхав на Острів. Був разом із заступником командира бригади в машині, а в мене товариш жив на Острові. Ми пішли до нього, аби перевдягнутися, помитися, бо багато часу по підвалах сиділи. Коли вже переходили на Корабельну площу, то домовились, що в разі чого за легендою заступник комбрига – прораб, а я – водій «Газелі».
У травні командир бригади отримав дозвіл на вихід з окупованого міста. Відтоді військові почали планувати, як це зробити. Вирішили, що це буде 20 травня. Знайшли човен з мотором, пальне. У певній точці зустрілися о 5 ранку та пішли по Дніпру.
«Вийшли на лиман. Потім між Станіславом та маяком заглохли. Ще й води трішки зачерпнули в човен. Згодом нас зустріли в Миколаївській області. Ось так і вийшли».
Пізніше Євген Міхєєв брав участь у наступальній операції на Херсонщині, нині він продовжує службу в Силах ТрО.
«Головне все ж таки мета і розуміння, за що ти воюєш. У мене залишилася батьківська хата в окупації… Я не можу навідати могилу свого батька. Тому я точно знаю – мені є за що воювати».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Найбільше мені подобаються виходи»: історія військового, який пройшов свій перший штурм у Кринках на Херсонщині
Головна світлина: armyinform.com.ua
Тэги: