23 листопада стало відомо, що поблизу Кліщіївки біля Бахмута при виконанні бойового завдання загинув херсонець Олександр Меньшов. Він – відомий на рідній Херсонщині та в Україні письменник, автор чудових романів.
Страшну звістку про втрату повідомила волонтерка та депутатка Херсонської міськради Оксана Погомій, а також молодіжна організація «Пласт Херсон».
«В нашій Херсонській громаді величезна втрата... Загинув Сашко... Олександр Меньшов. Молодший сержант... Під Кліщіївкою. Це втрата не тільки для нашого міста, а і для всієї України... Він писав чудові книжки... Історичні. Про Херсонщину. Про Україну», – написала Оксана Погомій у соцмережі.
«В боротьбі за свободу України російськими окупаційними військами було вбито доброго друга Станиці Херсон і Пласт – український скаутинг, батька пластунки Поліни Меньшової, молодшого сержант ЗСУ Олександра Меньшова, письменника та волонтера. Історичну колонку на цій сторінці вів саме він. Вшануйте його памʼять!
Це, без сумніву, один з найдостойніших синів України, який жив по совісті, ростив дітей, любив Бога та боровся за Україну, кохав свою дружину та був добрим громадянином, прикладом для багатьох», – зазначено в дописі пластунів.
Олександр Меньшов – автор гостросюжетних історичних, фантастичних та детективних романів: «Верифікація вічності», «Формікаріум», «Третя терція», «Репринти незакінчених чернеток», «Залізом та кров’ю» та інших. Роман «Формікаріум» був опублікований у всеукраїнському часописі «Дебют-газета» – літературному проєкті видавництва «Гривна», який виходив у Херсоні до війни.
Номер «Дебют-газети», в якому був опублікований роман Олександра Меньшова
На початку листопада на своїй сторінці в соцмережі Олександр повідомив, що невдовзі у видавництві «КМ-Букс» має вийти його книга-щоденник «Я, Фокс та окупація». Це піврічний життєпис родини Меньшових та всього Херсона від першого дня, коли російські окупанти зайшли в місто.
Обкладинка майбутньої книги Олександра Меньшова «Я, Фокс та окупація»
У Олександра Меньшова залишилися дружина та двоє дітей. Майже пів року родина жила в окупації в Херсоні – у серпні 2022 року їм вдалося виїхати, подолавши 25 блокпостів окупантів. Олександр перевіз родину на Вінниччину, а сам пішов до військкомату. Пройшовши навчання, боронив Україну в лавах ЗСУ.
Місяць тому Українська служба інформації опублікувала інтерв’ю з Олександром Меньшовим, яке, ймовірно, стало останнім за його життя. Пропонуємо читачам «Гривни» з ним ознайомитись.
***
- Ви виїхали з окупованого Херсона до Запоріжжя. Розкажіть, що відбувалося після. Які були відчуття?
- У Запоріжжя приїхали 24 серпня, на День Незалежності України, минулого року. Нас зібрали біля «Епіцентру», ми були останньою партією тих, хто виїхав. Тиждень наша родина просиділа в полях у чергах на виїзд. Важко було по приїзду, треба було щось зрозуміти. Ми мов опинилися в іншому світі: дивилися як навколо ходили люди, щось оформляли, нам допомагали. Ночували в дитячому садочку, а вранці нас розбудила тривога. Такого в нас не було в окупації, чесно признаюсь, вона так завила, і я підскочив. Ночував якраз на вулиці в машині з котом, а родина в дитсадку. Потім ми зібралися і поїхали вже до Вінниці, де нас чекали наші товариші, які знайшли нам житло.
Дивувало, що люди ходять навколо, по магазинах, все є, діти ходять, нічого не бахкає, трохи дивно було і дико, дивився на них спідлоба. А коли ми приїхали до Вінниці, взагалі були у шоку, що люди спокійно їздять, навіть відпочивають, наче мирне життя таке, такого у нас в окупації не було. Це якась тюрма була. Ми ходили в магазини, і я шукав наші херсонські товари, мене це трохи тішило, знаходив кетчуп «Чумак», коньяк «Таврія» або ще щось таке. Я фотографував і писав маленькі заміточки у блогу: «О, дивіться, трошечки Херсона знайшов».
- У Вінниці ви стали на облік у військкомат?
- Ми пішли оформляти статус ВПО, ну і, звісно, я вирішив стати на облік у військкоматі. Там якраз в офісі сидів працівник СБУ, він здивувався, що я хочу піти в військкомат, та підказав, куди йти. Приїхали, а там величезна-величезна черга. Ну я пішов, доволі швидко пройшов усіх лікарів. Мені військовий каже: «Беремо вас у десантно-штурмові війська». Кажу, та я мабуть не зовсім підходжу – і за віком, і за статурою. Він перепитав, а чи є у вас хронічні захворювання, я відповів, що алергія, і він сказав, що з алергією не беруть у ДШВ, та сказав, що передзвонять.
- Що відбувалося після того, як пройшли ВЛК?
- Чекав тиждень, два, три – ніхто не дзвонив. Тоді я влаштувався працювати на «Нову пошту» вантажником і пропрацював там аж до кінця лютого. Наприкінці лютого мені передзвонили та сказали прийти з речами. І так ось я потрапив до військ.
- Ви до цього колись служили?
- В армії я ніколи не служив. У військкоматі мені сказали, що формується нова бригада – піхота. Вік у мене такий, що тільки у піхоту і йти, як то кажуть, у штурмовики. І от я в піхоті. Ми місяць навчалися в одному місці, а потім нас відправили до Німеччини. Там ми пройшли вишкіл на американській базі, було дуже цікаво – отримати такий досвід. Вони нас вивчали, ми їх вивчали, ми спілкувалися. Після повернення, наприкінці травня, ми отримали техніку, і нас перекинули на схід під Бахмут, де ми наразі перебуваємо і боремося з ворогом.
Ми от ті піхотинці, які тримають позиції – штурмові війська вибивають позиції, а ми їх тримаємо, щоб їх знову не захопили. Скажу вам, відносно складна робота.
Письменник Олександр Меньшов та його книги
- Бачила, що ви пишете нотатки з передової. Розкажіть, про що в них ідеться.
- Спочатку писав нотатки, а потім не було часу. Були такі, які потребували більших розмірковувань. Іноді пишу, але це не нотатки, а зауваження. То знайшов одне, то інше. У мене от випадок був на одній із позицій – ми знайшли командирський, скоріш за все, бліндаж і там були деякі речі, які були викрадені й винесені цією людиною з Кліщіївки, під якою ми стояли. Серед іншого був рушничок ручної роботи, замазюканий, мене це збісило. Скажімо так: це заліз у чужу хату, взяв речі, посуд, взяв цей рушничок, поставив собі лавочку під дикою вишенькою, дивився на ту Кліщіївку, сидячі в тому бліндажі, облаштував собі пічечку, топив, ймовірно, курив, їв і витирався оцим рушником.
Мене це дуже вивело, я написав пост. Цей рушничок я забрав і намагався його випрати, як міг, додавав усяку хімію, і дружина допомагала прати, я їй передавав, але, на жаль, повністю не вдалося його відбілити, плями так і залишилися. Цей рушничок я передав у Херсон Оксані Погомій, лідерці осередку ГО «Справа громад». Вони там створили музей, куди передаються різні речі, і я передав цей рушник туди, щоб люди дивилися і розуміли, з ким ми маємо справу, хто наш сусід.
А так я багато чого знаходив, різних речей. Ці орки тягнули що завгодно: посуд, одяг, навіть дійсно знаходив, правда рештки, вже пральної машини. Але і її тягнули, в посадці вона валялася. Тобто люди ці, якщо їх можна назвати людьми, тирили все, все виносили.
- Які ще знахідки вам траплялися?
- Одного разу я знайшов російську книжку з порадами військовому, написану афганським союзом росії. У цій книжечці писалося, хто такі українці, що це неправильні руські, що «ми їх переможемо і навчимо жити» і так далі. Тобто увесь цей бред, який вони несуть у себе по телевізору. Я її виклав у Фейсбуці, пост недовго протримався і я його ще раз виклав.
Якось до мене звернулися з Херсонської прокуратури, запитали чи дійсно в мене є така брошурка, вона їм була потрібна, сказали вони, для справи щось на кшталт геноциду проти українського народу, якщо правильно розумію. Приїжджали до мене СБУшники, я складав акт передачі, розповів де знайшов, що в ній було. І вона стала доказом у справі агресії росії проти України.
Останнє фото Олександра Меньшова з його сторінки у соцмережі, датоване 13 листопада 2023 року
- Ви склали свої херсонські нотатки у збірку й звернулися до видавництва, яке погодилось її опублікувати. Книга вже вийшла?
- Книжечка з окупації готується, сподіваюсь, до кінця цього року вона вийде. Буде електронний варіант і книжка. Я сам ще не бачив макету та іншого, над виданням працюють. Туди я зібрав всі свої розповіді, розмірковування, навіть додав розмови й листування з людьми. Багато світлин у книжці буде, звісно, із моїм котом Фоксом також, який підтримував людей в окупації. Книжка називається «Я, Фокс і окупація».
Наразі я продовжую службу, ми все там, південніше Бахмута. Я вже навіть бачу Бахмут у бінокль. Дуже сподіваюсь, що скоро ми звільнимо нашу землю, виженемо ворога з усіх країв. Не буду казати, що важко, а насправді дійсно важко, але терпимо, скажемо так. У нас виходу немає, не ми почали цю війну, цю агресію проти нас. І я б хотів, щоб мої діти жили в мирній і сильній Україні, хай краще ми будемо воювати і зараз вирішимо це питання, ніж вони. Сподіваюсь на нашу перемогу, все в нас вийде.
***
Висловлюємо співчуття рідним та близьким Олександра Меньшова. Світла пам'ять Герою…
Фото зі сторінок Олександра Меньшова та «Пласт Херсон» у Facebook
Тэги: