На початку березня американське видання The New York Times опублікувало матеріал, присвячений темі викрадення та перебування в російському полоні міського голови Херсона Ігоря Колихаєва.
Газета пише, що в українському суспільстві досі побутують різні думки щодо питання – зрадник чи герой мер Херсона. Тож стаття журналіста Майкла Швірца так і називається: «Український мер зник, але питання про його лояльність – ні».
На публікацію відгукнувся син Ігоря Колихаєва – Святослав. На своїй сторінці в соцмережі під хештегом #saveigorkolykhaev він написав:
«Знову-таки міжнародна спільнота згадує та цікавиться моїм батьком. Цього разу американське видання New York Times провело власне розслідування щодо викрадення мера Херсона Ігоря Колихаєва. На сьогоднішній день це дуже важливо – залишати це питання на слуху, особливо в медійному просторі, за що дуже вдячний».
Далі – адаптивний переклад статті, опублікованої на сайті The New York Times. Усі світлини (фотограф – Айвор Прікетт) та підписи до них взяті з оригінальної публікації. Фото Ігоря Колихаєва вгорі – з архіву Херсонської міськради.
Український мер зник, але питання про його лояльність – ні
Зрадник чи герой? Рішення колишнього мера Херсона залишитися на своїй посаді в умовах російської окупації розділяє думки навіть після його зникнення.
Камера у в’язниці, де російські війська утримували та допитували в’язнів під час окупації Херсона, Україна
В’язниця біля Дніпра, де росіяни утримували й катували сотні українців, зараз пустує. Багато полонених були звільнені, коли українські війська деокупували місто понад три місяці тому.
Але один відомий в’язень досі вважається зниклим безвісти: це колишній мер міста Ігор Колихаєв.
Мера, який відмовився тікати та деякий час залишався на своїй посаді після того, як російські війська захопили Херсон, у червні заарештували й помістили в карцер. Восени, коли українські сили наступали на місто, тюремники пана Колихаєва, за словами очевидців, перевезли його глибше всередину контрольованої Росією території.
Відтоді про нього нічого не чутно.
Зникнення Колихаєва поглибило питання, що крутяться навколо нього та ролі, яку він намагався зіграти. Хоча він відмовився визнати владу росіян або присягнути їм на вірність, він залишився за своїм столом, працюючи, щоб у місті й далі була електроенергія та курсували автобуси. Це рішення допомогло зберегти придатне для життя місто, але також полегшило російським військам шлях до створення окупаційного уряду.
Будівля колишньої мерії Херсона залишається заблокованою, оскільки її не перевіряли на наявність вибухівки після того, як російські війська вийшли з міста на початку листопада
Великі черги за свіжим хлібом і консервами в гуманітарному пункті в Херсоні в січні
Чимало жителів міста вважають 52-річного колишнього мера героєм через те, що він залишився на місці. Хоча більшість представників політичних і силових відомств втекли в перші дні війни.
Але інші мають підозри щодо лояльності мера, які не розвіяли навіть його арешт і ув’язнення.
Конкуруючі погляди щодо діяльності пана Колихаєва підкреслюють, наскільки складно оцінювати незрадливість людини в Україні під час війни, зокрема на окупованих територіях.
Коли росіяни контролюють ситуацію, те, що вважається зрадою, часто досить розмите. Це не повинно бути щось таке серйозне, як підбурювання російських військових. Учителі та поліцейські, які лише продовжували з’являтися на роботі, зневажали тих, хто виїхав, а в деяких випадках їх заарештовували після звільнення.
«Багато розмов і думок про те, що він зрадник, що він здав місто, – каже Дмитро Піддубний, депутат Херсонської міської ради, який залишався поруч із мером до його арешту. – Ми провели з ним так багато часу. Спали ми всі разом у міськраді. Кожного дня ми були разом, і я ніколи не помічав нічого подібного».
Херсонська прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом зникнення мера, але в коментарі судочинці зазначають, що не мають інформації про його місцезнаходження. Відсутність прогресу в пошуках та розслідуванні обурила сина пана Колихаєва, Святослава. Він каже, що розпочав власне розслідування, опитавши аж 20 людей, які бачили його батька під час ув’язнення. Але він отримав трохи більше, ніж чутки.
«Я отримав інформацію, що він захворів, – каже Святослав Колихаєв. – Наразі я, чесно кажучи, не знаю».
Прихильники пана Колихаєва кажуть, що він ніколи не збирався співпрацювати з окупантами. Через кілька днів після вторгнення озброєні до зубів бойовики підійшли до офісу мера на третьому поверсі та вимагали від нього капітуляції. Російські військові вже фактично контролювали місто, і відмова Колихаєва співпрацювати могла призвести до його арешту або ще гірше.
За словами його охоронця, який був свідком подій, мер відмовився.
«Мер сказав їм: "Я не можу цього зробити, тому що я громадянин України, тому що люди мене обирали, і я їх не покину"», – розповідає охоронець на умовах анонімності, оскільки побоюється репресій за власну роль під час окупації.
Чому російські сили дозволили Ігорю Колихаєву зоставатися на місці, залишається загадкою. Але це було непросте пристосування.
Знищена військова техніка на узбіччі в передмісті Херсона в січні
Малюнки в камері СІЗО, де утримувався мер Ігор Колихаєв
Здавалося, що російські війська спочатку були щасливі, що Колихаєв керував Херсоном, оскільки він звільнив їх від відповідальності за управління містом, коли вони взялися за створення окупаційного уряду. Натомість мер утримався від відкритої критики чи публічної підтримки масових протестів проти окупації, які спалахнули в перші тижні.
Але Колихаєв відмовився визнати владу росіян. За словами людей, які були з ним під час окупації, він відхилив кілька спроб російських командирів, іноді під дулом зброї, змусити його перейти на їхній бік. І забезпечив, щоб український прапор майорів над будівлею міської адміністрації, поки він там продовжував працювати.
У своїх частих дописах у Facebook, які мер писав поширеною в Херсоні російською мовою, він намагався підняти настрій херсонців і часто завершував допис фразою «Херсон – це Україна», що супроводжувалася емодзі з українським прапором.
«Я не військовий, – написав мер в одному з дописів у Facebook у червні. – Моє завдання – зберегти наш спільний дім і підтримувати наше місто в належному стані».
Така позиція викликала критику чималої кількості людей, зокрема й колишнього губернатора Херсонської області Геннадія Лагути, який утік із Херсона на другий день війни. У червні минулого року в розлогому інтерв’ю українському виданню «Главком» пан Лагута сказав, що він також радив пану Колихаєву виїхати.
«25 лютого Колихаєв точно розумів, що ворог увійде в Херсон, – сказав пан Лагута. – Незалежно від посади та бізнесу, він мав залишити місто, тому що паралельного існування між окупантом та українською владою не існує. Ці лінії зрештою перетнуться».
Така точка зору, якої дотримувалися ті, хто залишив Херсон, допомогла розвинути підозри щодо лояльності пана Колихаєва, які зберігаються і донині.
Мер Херсона відкинув критику сторонніх людей, яких він звинуватив у нерозумінні реальності життя в окупації.
«На відміну від тих, хто несе свою службу країні лише через екрани телевізорів, я присутній у місті, відповідаю за його функціонування та безпеку тих, хто в ньому проживає, – написав він в одному з дописів у Facebook. – Оцінювати мене та мої вчинки можуть тільки жителі міста».
Серед найактивніших прихильників мера – ті, хто найбільше постраждав під час окупації.
28-річний Андрій Андрющенко до вторгнення був директором нічного клубу та брав участь у створенні підпільної групи опору. За його словами, його заарештували влітку й катували 47 днів у тій самій в’язниці, де утримували пана Колихаєва. Він каже, російські охоронці вибили йому половину зубів і застосовували електрошок через дроти, прикріплені до його статевих органів. Йому та його співкамерникам давали одну чашку макаронів і склянку води на день.
Наразі пан Андрющенко є співробітником Херсонської військової адміністрації, він опікується розподілом гуманітарної допомоги. Він каже, що знає мера багато років.
Оскільки російські війська продовжують обстрілювати Херсон, у січні мирні жителі сідають на евакуаційний потяг, який прямує до західноукраїнського міста Львів
Андрій Андрющенко розповів, що його катували 47 днів у тій самій тюрмі, де тримали пана Колихаєва
«Я не думаю, що він зрадник, – каже Андрій Андрющенко про мера. – Він підтримував місто і не здавався. Звичайно, він мав з ними контактувати, але під дулом автомата».
Усі зусилля мера пристосуватися до ситуації не врятували його від ув’язнення. У квітні російські військові коменданти вигнали Колихаєва та його команду з будівлі міської адміністрації. Вони призначили маріонеткового мера, оскільки пан Колихаєв продовжував працювати з іншого місця. У червні російська внутрішня розвідка, ФСБ, заарештувала його та його охоронця і кинула до в’язниці для політв’язнів. Охоронця мера звільнили через кілька місяців.
Росіяни швидко використали неоднозначність ситуації навколо мера Херсона, щоб зламати опір жителів міста їхній присутності.
Перше запитання, яке російський слідчий поставив Олександру Максименку після його арешту в липні, було про мера, розповідає пан Максименко. Як би він почувався, запитав слідчий, якби дізнався, що мер здався, отримав російський паспорт і покинув своїх людей?
«У мене були сумніви, – каже пан Максименко, який розповів, що його ув’язнили через те, що він очолював місцеву філію українського урядового мозкового центру. – А якщо це правда?»
Минуло кілька тижнів, коли він випадково побачив пана Колихаєва, якого інші в’язні майже не бачили. Охоронець у в’язниці залишив двері камери мера прочиненими, і він випадково стояв у дверях.
«Ми бачили один одного і дивилися один одному в очі, – каже пан Максименко. – Він щиро посміхнувся мені, а я – йому. Таким чином ми підтримали один одного».
«Я бачив його востаннє», – додав він.
На вулиці, де в пана Колихаєва був приватний офіс у центрі Херсона, фасади маленьких котеджів розписані фресками з янголами та повітряними кулями – проєкт, який міський голова фінансував сам. У Херсоні новий мер – Галина Лугова, яка є однопартійцем пана Колихаєва.
Неподалік точилася артилерійська дуель між українськими силами в місті та російськими військами, які все ще займають східний берег Дніпра.
Сильні вибухи не викликають жодної реакції в Наталії Гавриленко, одягненої в зелений камуфляжний бронежилет поверх рожево-блакитної пухової куртки. Пані Гавриленко каже, що першу частину окупації вона возила продовольство та зброю невеликій групі озброєних партизанів, які билися з росіянами в тилу ворога.
Потім її заарештували.
Торгівля на ринку в Херсоні в січні
Наталія Гавриленко біля кімнати, де, за її словами, російські військові допитували полонених. Вона не вважає мера зрадником
Хоча вона провела кілька тижнів у тій самій херсонській тюрмі, що й мер Колихаєв, але вперше побачила його лише в жовтні, коли українські війська наступали, а росіяни перемістили в’язнів в інше місце за Дніпро. За її словами, він схуд, але не було видно жодних ознак тортур.
Пані Гавриленко розповідає, що не бачила «жодного страху в його очах». З їхніх коротких розмов на подвір’ї в’язниці, за її словами, вона зрозуміла, що він залишився вірним Україні.
Деякі херсонці вважають, що пан Колихаєв утримується в полоні на підконтрольній Росії території. Інші вважають, що він мертвий. Ті, хто більш скептично ставиться до його дій, думають, що він живе в Росії.
Пані Гавриленко непохитна у своєму переконанні. За її словами, у Херсоні було багато зрадників. Міський голова не був серед них.
«Усі покинули місто, – каже вона. – З керівництва нікого не залишилося. Він був єдиним, хто залишився».
Тэги: