Ян Ярчук
Дитинство, яке мало б складатися зі школи, друзів, веселощів, безтурботності і мрій про майбутнє, для них перетворилося на окупацію, примусове вивезення та боротьбу за право залишатися українцями. Їм довелося робити вибір, якого дитина взагалі не мала б робити: підкоритися окупації чи ризикувати заради України. Історії таких дітей зібрала журналістка та письменниця Євгенія Генова у книзі «Вони обрали Україну». Видання побачило світ у 2026 році.
Під час літературного фестивалю PORT, що проходив в Одесі, журналістка, письменниця та медіатренерка Євгенія Генова презентувала власну книгу «Вони обрали Україну». На презентації побував і журналіст «Гривни».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Особливо цінно, що тут звучала Херсонщина»: в Одесі відбувся літературний фестиваль PORT
У книзі описані історії молодих людей із Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Серед героїв книги – молоді люди, які на момент окупації були дітьми або підлітками. Деякі герої розповідають свої історії відкрито, інші – анонімно через безпекові фактори.
Для авторки важливо було показати не лише сам факт викрадення чи депортації дітей, а й те, що відбувалося з ними після цього та якою ціною вони намагалися повернутися до України.
Вони хочуть про це розповідати
Євгенія Генова досліджує пам’ять, людський досвід війни, Крим, Південь України та історії людей, які роблять непростий життєвий вибір.
У книзі вона зібрала різні історії молодих людей: тих, хто опинився в російській окупації або був депортований, хто плекав надію повернутися та здійснити свою мрію попри ризики, небезпеку й насильство.
Авторка шукала героїв через громадські організації, а також самостійно – через соціальні мережі.
«Вони хотіли розповісти свої історії, попри те, що це не той досвід, який би хотілося мати. Але багато хто розповів свою історію і продовжує це робити. Там є і публічні люди, які роблять це й зараз. Хтось із них їздить за кордон, виступає на різноманітних заходах», – говорить Євгенія Генова.
За її словами, кожен з героїв книги, має власну мету, розповідаючи свою історію:
«От, наприклад, Сашко Радчук – він шукає маму. Він тоді був зовсім малий, йому було 11 років, зараз він все ще неповнолітній. Його єдина мета – бути публічним, аби знайти маму. Хтось хоче говорити, аби світ знав, що відбувається. А хтось хоче бути голосом тих, хто не може розповісти. Кілька людей про це говорили, що вони перебували у фільтраційних таборах, лікарнях Донецької області, бо після того, як їх викрадають, їх спочатку поміщають у лікарні. Там вони бачили багато дітей та підлітків. Хтось мені розповідав, що було багато дітей по 2-4 роки. Зазвичай це діти, позбавлені батьківського піклування, з інтернатів та дитячих будинків. Це найбільш вразливі діти, і росіяни полюють на них у першу чергу, тому що вважають, що їх не будуть шукати», – каже Генова.
За словами авторки, люди, з якими вона говорила, за кілька днів або тижнів бачили десятки українських дітей у таких російських закладах. Деякі з цих дітей навіть не дуже добре знали власне прізвище. Тепер вони, ймовірно, можуть перебувати в російських родинах під іншими прізвищами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Школа усиновлювачів на ТОТ Херсонщини: Росія розширює політику «привласнення» українських дітей
«І ці молоді люди говорили, що хочуть розповісти і за них, бо вони про себе не розкажуть. Один із героїв розповідав, що бачив хлопця Філіпа, якого всиновила Львова-Бєлова (ред. Уповноважена президента Росії з прав дитини). Філіп казав, що він не хоче в Росію і просив його врятувати», – говорить авторка.
Довідка: йдеться про історію з Пилипом Головнею. Це підліток, якого окупанти вивезли з Маріуполя, згодом його усиновила Уповноважена президента Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова, при тому що хлопець мав офіційного опікуна в Україні. У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. Суд заявив, що саме вони несуть кримінальну відповідальність за «незаконну депортацію та переміщення українських дітей з окупованих районів України до Російської Федерації».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 48 дітей, які жили тут, зникли. CNN – про викрадення окупантами херсонських дітей-сиріт
У книзі є також історії родин загиблих дітей. Серед них – Степан Чубенко з Краматорська, а також підлітки Тігран Оганнісян і Микита Ханганов із Бердянська, яких вбили росіяни.
За даними державного порталу «Діти війни», загалом депортовано та/ або примусово вивезено 20 651 українську дитину. Повернути вдалося 2 557 дітей. Зниклими безвісти вважають 2372 дитини. Загинуло 740 дітей, ще 2879 – отримали поранення.
Ця тема особливо близька і болюча й для Херсонщини. Частина області перебуває в окупації вже понад чотири роки, а діти там стали однією з головних цілей російської політики. Їх змушують навчатися за російськими програмами, залучають до мілітарних організацій, також є випадки, коли дітей вивозять до Криму та Росії. Історії таких дітей є і в книзі Євгенії Генової.
«Це не моє життя. Чуже. Інше. Не для мене»
Одна з історій у книзі – про Валерію Сидорову з Нової Каховки. У жовтні 2023 року її разом із кількома сотнями дітей примусово вивезли з окупованої Нової Каховки до Криму.
Дівчину доправили до закладу поблизу Євпаторії. За її словами, це місце мало мало спільного зі звичайним дитячим табором: дітей там намагалися не просто утримувати, а перевиховувати.
«Мене забрали, нікого не питаючи, та привезли в якесь дивне місце поблизу Євпаторії. Це не було ані школою, ані табором відпочинку – щось незрозуміле. Головним завданням закладу було не навчити нас чогось, а перевиховати. Нас змушували вчити російський гімн, слухати «правильні» новини й лекції з псевдоісторії. Телефони, інтернет – усе було під забороною. Постійно розповідали про велич Росії, доводили, що Росія з’явилася раніше за Україну і все почалося від неї», – згадує Валерія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українська бабуся їздила на окуповану територію шукати викраденого на Херсонщині онука
У такому закладі дівчина провела близько двох місяців. Забрати її змогла бабуся, яка стала опікункою після смерті матері Валерії.
«Якби бабусі не вдалося мене забрати, мене б точно вивезли в Росію. Так було з тими дітьми, за якими ніхто не приїхав. То був жах», – згадує дівчина.
Згодом родина переїхала до Генічеська, де було спокійніше, ніж у Новій Каховці. Дівчині довелося вступити до місцевого окупаційного медичного коледжу. Адже батьки, діти яких не навчалися в окупаційних закладах, мали проблеми із російськими силовиками.
У окупаційному коледжі Валерію намагалися залучити до російських мілітаристичних молодіжних організацій. Так одного дня дівчину без її відома кураторка записала до «Юнармії».
За словами дівчини, здебільшого дітей використовували як масовку або залучали до сортування гуманітарної допомоги. Водночас учасників «Юнармії» могли відправляти на полігони, де вони навчалися стріляти. Серед інших подібних структур були «Росмолодь» та «Рух перших».
Влітку 2023 року Валерія вступила до українського закладу вищої освіти.
«Для мене Росія ніколи не асоціювалася з майбутнім. Я розуміла, що той період в окупації або в таборі – тимчасове. Це не моє життя. Чуже. Інше. Не для мене», – говорить дівчина.
Згодом їй вдалося виїхати з окупації. Дорога була складною – через Маріуполь та російські блокпости.
Історія Валерії також увійшла до документальної стрічки Євгена Афінеєвського «Діти у вогні». Дівчина стала однією з восьми дітей, чиї історії розповідає фільм про неповнолітніх, які постраждали від російської агресії, депортації чи ув’язнення. Прем’єра стрічки відбулася у 2025 році.
«Я була на підвалі тричі»
Ще одна героїня книги – 21-річна Анна з Нової Каховки. На початку повномасштабного вторгнення вона була ще підлітком та навчалася в Херсоні, мріяла стати фінансисткою або бухгалтеркою.
Напередодні вторгнення дівчина приїхала додому, до Нової Каховки. Вона мала чітку проукраїнську позицію і не боялася її демонструвати навіть в окупації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ти звикнеш до нас»: окупанти депортували вихованця Олешківського інтернату до Пензи і тримають там проти його волі
«Я була на підвалі тричі. Мала всі шанси потрапити туди частіше, однак іноді щастило, іноді росіяни були неуважні чи просто не сприймали мене як небезпеку, а мені це тільки грало на руку», – каже Анна.
Вперше дівчина потрапила на підвал після того, як вдарила окупанта в обличчя, коли той підійшов до неї познайомитися. Дівчина пригадує:
«Я сиділа у кабінеті, а десь за стіною кричала людина, несамовито від болю. Я спитала: «Що це?» А він (ред. окупант) посміхнувся та відповів: «Перевиховують ваших».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виховують фанатиків Кремля: як Росія змінює свідомість дітей на ТОТ Херсонщини
Вона згадує і про ще один епізод, що відбувся під час проходження російського блокпоста, коли дівчина виїжджала з окупації:
«Коли перетинала російський блокпост, мене питали, як ставлюся до російських військових. Я не стала нічого вигадувати: як завжди, просто сказала, що думаю. Кажу: «А як я маю ставитися до того, що ви вбиваєте людей у мене вдома?». Вони переглянулися, знизали плечима, сказали, аби я забиралася. Я й забралася, просити двічі не треба було. Перед тим моє спілкування з такими, як вони, закінчилося тим, що один їхній військовий кулаком зламав мені до м’яса нігті, бо в мене вони були пофарбовані в синьо-жовті кольори».
Після виїзду з окупованої території дівчина пережила смерть матері. За словами Анни, жінка померла через неправильне дозування ліків. Дівчина стверджує, що лікар, який, за її словами був колаборантом, пояснював це економією медикаментів через складні умови.
Після смерті матері Анна забрала молодшого брата до себе.
«Що більше дітей обирають Україну – то сильнішою буде наша країна»
Історії героїв «Вони обрали Україну» – не лише про порятунок. Це розповіді про вибір, який для дітей та підлітків в умовах окупації міг бути небезпечним і коштувати життя.
Вони залишалися українцями там, де їм нав’язували російську освіту, мову, історію та символи. Вони відмовлялися від участі в окупаційних організаціях, намагалися і шукали можливість виїхати на підконтрольну Україні територію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повернути дітей-сиріт, яких Росія викрала на окупованій Херсонщині, – справа надскладна
Саме тому важливо, щоб ці історії були почуті.
«Що більше дітей та підлітків обирають Україну, то сильнішою буде наша країна. І ми розуміємо, що, обравши Україну, вони ризикували життям», – наголошує Євгенія Генова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від глибокої драми до хорору про зомбі: фільми, де звучить Херсонщина, дивують різноманіттям
Фото: «Гривна»
Дарина Лапіна
