«Ну який же я волонтер? Волонтери – це люди, які допомагають усім. А я – як та квочка з курчатами: опікуюсь тільки своєю родиною».
Родина, про яку говорить херсонка Ірина Прасько, нині налічує 130 осіб (!), включно з малими дітьми. Усіх цих людей, що опинилися в складних життєвих обставинах, об’єднала саме пані Ірина, облаштувавши на подвір’ї власного дому штаб для спільноти. Ось уже майже півтора року до штабу регулярно доставляють гарячі обіди та іншу гуманітарну допомогу, і цим також опікується Ірина Прасько. Тому-то й назва цього об’єднання херсонців – «Іринина родина» – не викликає запитань.
Така ж незламна, як і її рідний Херсон, Ірина Прасько, попри труднощі зі станом здоров’я та втрату найдорожчого в житті – дітей, віднайшла себе в допомозі іншим.
Про те, як вдалося створити спільноту, організувати доставку допомоги людям, що її потребують, не втратити віру в найтемніші часи війни та особистої трагедії, пані Ірина розповіла «Гривні».
.jpg)
Ірина Прасько.
«МІЙ СИНОЧОК ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ, ВІН СТАВ НАШИМ ЯНГОЛОМ-ОХОРОНЦЕМ»
Пані Ірина народилась і виросла в Херсоні. На деякий час покидала рідне місто – виїздила на заробітки за кордон, щоб допомогти двом синам, яких виховувала сама.
До рідного Херсона пані Ірина все ж повернулася, однак доля підготувала їй найтяжче випробування – втрату власних дітей. Старший син Олег помер від тяжкої хвороби, молодший Сергій – раптово, уже під час великої війни.
Фото синів пані Ірини - Сергія та Олега.
На момент повномасштабного вторгнення росії Ірина Валентинівна разом із сином Сергієм та його дружиною перебували вдома, у Херсоні. Однак згодом подружжя вирішило виїхати до Одеси.
«Син мій з невісткою поїхали до Одеси, бо в неї така фобія була, їй було важко це витримувати. А вони ж такі були нерозлучні. Прожили разом 17 років у такій любові, як голочка за ниточкою – постійно разом були. Він їхати не хотів, не хотів мене лишати одну. Та я ж бачила, як він мучиться, як кохає дружину, тому я їх відпустила. Мені син знайшов доглядальницю, бо в мене ноги майже не рухаються. Я на інвалідності багато-багато років.
Ну от вони поїхали до Одеси... Сергій там і помер... Зосталась я зовсім сама», – стримуючи сльози, розповідає пані Ірина.
Жінка повідомила, що в Одесі невістці знадобилась термінова операція і лікарі робили невтішні прогнози. Сильні переживання та страх за здоров’я дружини вплинули на самого Сергія.
«Він доїхав додому й помер, прямо на порозі. Тільки поставив машину, переступив через поріг, і так по стінці й з'їхав… Я його мертвим не бачила. Його кремували й привезли мені прах. Та я відчуваю, що він завжди зі мною, він став нашим янголом-охоронцем», – каже херсонка.
Невістка пані Ірини, на щастя, вижила. Жінки підтримують спілкування. Ірина Валентинівна каже, що сприймає дружину покійного сина як власну доньку.
Та після такої трагедії жінці, майже прикутій до ліжка, вдалося не лише знайти сили жити далі, а й організувати штаб для допомоги іншим людям. І це в місті, яке щоденно перебуває під ворожими обстрілами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мама Лєна та її мужні Тьоми й Антошки: як звичайна жінка з Херсона стала берегинею для українських захисників
НЕЗЛАМНОМУ ХЕРСОНУ ВІД МУЖНЬОГО ХАРКОВА
«У мого сина було дуже багато добрих друзів. Після смерті Сергія я на його сторінці у Фейсбуці написала некролог. От його друзі почали звідусіль до мене приїздити, допомагати. Серед них – і Олег Дегусаров, його в Херсоні знають, багато допомагає людям. Приїхав і Андрій Галич, це також друг мого Сергія, він шеф-кухар із Харкова.
Андрій приїхав у Херсон готувати та роздавати обіди, і почав до цієї справи залучати й мене. Каже: «Тьотя Ірочка, ну що ж ви, вставайте та виходьте надвір. Я буду готувати обіди для херсонців, а ви мені допомагайте». І знаєте, я прямо ожила, думаю, та скільки ж можна плакати й чогось чекати», – розповідає херсонка.
Харків’янин Андрій знайшов для пані Ірини колісне крісло й залучив її до спільного проєкту – допомоги жителям Херсона. Так жінка й розпочала свою волонтерську діяльність.
Пані Ірина разом з харків'янином Андрієм Галичем.
«Візочок мені привезли, вивезли мене, та я потихеньку стала рухатися. І все. І як пішло! Спочатку 30 обідів готували. Боже, там такі обіди – такі смачні, як у ресторані! Це щось було неймовірне! Після того що люди пережили, після російської окупації, після тих цін, що у всіх порожні кишені були – і тут такі обіди. А потім, ви ж знаєте це сарафанне радіо, із 30 людей стало 50, а потім – 70, 100…» – розказує Ірина Прасько.
За її словами, Андрій прожив у Херсоні близько 6-8 місяців, а потім повернувся додому.
«Він поїхав, бо в нього свій ресторанний бізнес, у нього родина є: і дружина, і діточки. Але перед від’їздом він нам усе налагодив тут, навчив херсонців. Але спонсори наші – «Мирне небо Харкова» (благодійний фонд, – авт.). Це вони. Ми так їм вдячні! Днями вони нам знову привезли допомогу. З Андрієм ми листуємося у Фейсбуці. Я завжди йому пишу: «Андрію, я ніколи не забуду, що все почалося з тебе», – зазначає Ірина Валентинівна.
«НАВІТЬ ДЯДЬКИ ДОРОСЛІ НАЗИВАЮТЬ МЕНЕ МАМОЮ ІРОЮ»
Наразі до об’єднання «Іринина родина» входять 130 херсонців вразливих категорій, серед яких – 24 дитини віком від 2 до 16 років.
«Це відповідно 130 обідів. Якщо я домовляюсь про допомогу, це все списки. У мене окремо діточки, люди з інвалідністю, маломобільні», – пояснює Ірина Прасько.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мадяру від херсонечок»: художниця з Херсона перетворює зброю на мистецтво – її твори є і в захисників
"Іринина родина".
Обіди, що готують херсонці, доставляють до штабу «Ірининої родини» щодня, крім неділі.
«Тому для мене неділя – це чорний день у календарі. Мені так сумно стає, бо я звикла до своєї родини. У нас тут така краса, чистота, діточки. Я роблю що тільки можу, я цим живу, я не можу жити інакше», – говорить пані Ірина.
.jpg)
Крім гарячих обідів, херсонці з «Ірининої родини» отримують й іншу допомогу. До прикладу, дітям організовують поїздки на відпочинок. Пані Ірина говорить, що проводить дуже багато часу в телефоні, переписуючись з різними організаціями та просто небайдужими людьми, які готові допомогти її родині.
«Багато мені доводиться писати. Постійно в телефоні. Я сама шукаю спонсорів, стукаю в усі двері та прошу про допомогу.
Я знаю англійську, турецьку, грецьку, не так досконало, але ж все ж таки. Поляки нам допомагають. А вони ще комусь про нас розповідають, а ті – іншим.
Є такі наші помічники «Кавунчики», вони нам багато допомагають: то тонометри, то ліки, то хімію побутову, то святкові подарунки діткам. На це вони збирають гроші й потім нам такі посилки великі відправляють.
Є в мене помічниця Тетяна Ільчук. Вона в усьому мені допомагає, я її всьому навчила», – каже Ірина Прасько.
Пані Ірина постійно шукає організації та людей, які готові допомогти її родині.
Завдяки дописам жінки в соцмережах про «Іринину родину» дізналася і місцева влада й почала підтримувати спільноту. Пані Ірина просила допомогти найменшому волонтеру – підлітку, який розносив обіди маломобільним херсонцям. Дитина не мала гаджета, щоб продовжувати навчання в школі.
«Відгукнувся наш Мрочко Роман, приїхав до нас. Це був перший такий серйозний (крок, – авт.), що про нас дізналися, хто така «Іринина родина». Каже: «І чим ви займаєтесь?». Я кажу: «Розповсюджуємо обіди». «А як же ви зимою будете?», – запитав. І він покликав сюди команду, і мені тут усе утеплили», – розповідає пані Ірина.
Хлопчик отримав ноутбук, а штаб утеплили, щоб і зимою було комфортно.
Херсонці з "Ірининої родини" стали справжньою сім'єю, ділячи одне з одним і біди, і моменти радості.
Та затишно й тепло в штабі насамперед через атмосферу довіри та взаємопідтримки, яка там панує. За час існування «Іринина родина» стала справжньою сім’єю, де кожен готовий стояти одне за одного.
«Якщо з кимось щось трапилося, ми всі допомагаємо. Людям тепло потрібне, розуміння, любов. А в мене тої любові ще багато! У мене немає дітей, онуків. І в мене такий запас цього тепла! І люди мені відповідають взаємністю, називають мене мамою Ірою, навіть дядьки дорослі. А бабусі наші кажуть мені Ірочка, а я їх називаю дівчатками», – усміхається мама Іра.
Загалом "Іринина родина" налічує 130 людей.
Пані Ірина каже, що навіть попри збільшення кількості російських обстрілів люди продовжують регулярно приходити до штабу за обідами.
Фото надані «Гривні» Іриною Прасько.
Тэги: