Тонкощі професії і таємничий новий витвір: історія скульптора з Білозерської громади

За останні 5 років скульптор Павло Жебровський створив близько сотні робіт. І хоча всі вони для митця, наче діти, є цінними і важливими, дві з них все ж вирізняються від решти.
Першу масштабну роботу – меморіал на честь визволителів рідного села скульптора, Надеждівки, – встановили при в’їзді в населений пункт ще минулого року. А от над другою великою скульптурою пан Павло саме зараз закінчує працювати. Розповісти про неї детальніше скульптор пообіцяв вже після її встановлення. Наразі ж лише уточнив, що її також, як і вищезгаданий меморіал, розмістять при в’їзді в Надеждівку.

«Гривна» обов’язково розкаже про нову роботу митця детальніше в одній з наступних публікацій, а поки що розповідаємо історію талановитого майстра Херсонщини, про його інші роботи, життя в окупації, джерела натхнення та незвичайні замовлення.

Павло Жебровський за роботою в майстерні.

І БУЛА ЦЕ НЕ ГЛИНА, А ГАЗОБЕТОН!

Павло Жебровський родом з Вінниччини. На Херсонщину він разом із сім’єю переїхав у віці трьох рочків. Однак з того часу і донині чоловік проживає в селі Надеждівка Білозерської громади. «Та я практично корінний житель», – посміхаючись, зауважує скульптор.
Форма та робота з нею цікавила майбутнього майстра ще з дитинства. Свої перші фігурки рицарів, коників та фортець тоді ще маленький хлопчик ліпив з пластиліну. Батько помітив здібності сина та віддав його до художньої школи. Проте довго відвідувати заняття хлопчик не зміг.

«Я проживав в селі, а художня школа була в місті. В часи радянські тяжко було їздити – не так часто ходили автобуси, щоб додому повертатись, деякі уроки доводилося пропускати. Тяжко було, тому ходити туди й перестав», – розповідає пан Павло.

Він також поділився ще одним дитячим спогадом – свого першого знайомства з глиною і роботами скульпторів з цього магічного матеріалу.
Якось батько запропонував малому Павлу повезти його роботу на виставку дитячих поробок. Була то красива і велика пластилінова фортеця. Однак прибувши на місце, батько з сином виявили, що виставка не працює. Тоді вони вирішили піти на екскурсію до тамтешнього Палацу піонерів. Там маленький Павло і побачив роботи дорослих скульпторів і вперше торкнувся глини.

«Нас поводили різними залами. І я зайшов в одну з них, а там ліплення з глини. Де скульптори ліпили свої роботи. І мені там дуже сподобалось. Бо пластилін це одне, а глина – зовсім інше», – поділився скульптор.

Пройшло багато років, перш ніж Павло Жебровський знову відкрив для себе радість улюбленої справи. Одначе матеріал для своїх скульптур він обрав зовсім інший. І була це не глина, а газобетон.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мадяру від херсонечок»: художниця з Херсона перетворює зброю на мистецтво – її твори є і в захисників

А ПОЧАЛОСЯ ВСЕ З МАВПОЧКИ ТОВАРИША

Наново відкрив для себе мистецтво скульптури Павло Жебровський відносно недавно – близько 5-6 років тому. Але з того часу у творчому доробку автора вже близько сотні робіт! Повернутись до улюбленого заняття допоміг товариш по армійській службі, а точніше – його мавпочка. Фігурка мавпочки з кокоса…

«В мене дома є така фігурка, я її з армії привіз – з кокосового горіха вирізана мавпочка. Це робота мого товариша по службі. І от якось мені захотілось спробувати й собі зробити таку статуетку. Я тоді працював у медовій компанії завскладом, і в мене було трошки вільного часу в той період. Почав думати, з якого ж мені матеріалу зробити цю мавпочку. Вирішив взяти м’який ракушняк. В мене майже вийшло. Тоді вирішив зробити ще одну – кращу. Підібрав ракушняк трошки міцніший. І результат мені сподобався.
А потім мені захотілось зробити ще щось. Але ракушняк купувати дорого, і не завжди він такий, як треба. І от якось я прогулювався по будівельному супермаркету, дивлюсь – газобетон. Я його торкнувся, бачу, що піддаватиметься обробці цей матеріал. Я купив, спробував, зробив тотем – вийшло. А потім зробив статуетку рицаря. І так воно закрутилось. Спочатку рицарів робив. Потім спробував робити звірів, пташок. А потім добрався і до людей
», – розповів пан Павло.

Дитяче захоплення лицарями переросло в справжнє мистецтво.

Готові роботи майстер покриває не лише фарбою найрізноманітніших кольорів, а й захисним клеєм і спеціальним лаком.

Скульптури можуть бути найрізноманітніших кольорів.

ЗРАНКУ Й ДО ВЕЧОРА, СІМ ДНІВ НА ТИЖДЕНЬ

Павло Жебровський зізнається, що скульптура – це скоріше хобі, аніж джерело стабільного заробітку. Та проте був в житті чоловіка період, коли нічим більше, окрім улюбленої справи, він не займався. Причому присвячував він їй буквально увесь свій час – сім днів на тиждень, з від ранку до вечора.

«Свого часу я пішов з роботи, тому що вже було тяжко по здоров’ю. І тоді я подумав, щоб зайнятись своєю улюбленою справою більш професійно. Я хотів би, щоб це було не лише хобі, а і джерело доходу.
І можливо, я б не ризикнув тоді, якби мене не підштовхнула близька мені людина. Це мій дядько. Я раніше до нього часто їздив в гості в Київ. І от він мені якось каже: «Що тобі треба, щоб ти почав свою справу?». А я відповів: «Чарівного стусана!». От він мені його і дав, –
посміхається. – Дядько мені десь рік допомагав, а я займався навчанням. Дома тренувався, брався за будь-яку ідею, яка мені цікава – що в інтернеті нарию, або щось побачу цікаве – іграшку дитячу чи фото яке. І брав їх за основу, масштабував і робив потім скульптуру без вихідних. З ранку до вечора.
І тоді потрошку люди почали цікавитись моїми роботами. Потім робили якісь рекламки в інтернеті, публікував фото в соцмережах, люди питали ціну. Тоді
 і почали надходити замовлення: то фонтани, то каміни, то якісь сувеніри.
Але на життя, якщо чесно, не дуже і заробиш. Донька виручає. Вона вже доросла, торік вийшла заміж. Але поки війна, то вона зі мною. Бо в місті небезпечно
», – розповів пан Павло.

«А МОЖЕТЕ ЗРОБИТИ ПО ФОТОГРАФІЇ ОДНУ ЖІНОЧКУ?»

За словами скульптора, кожна робота для нього по-своєму особлива, кожна – це певний виклик: «Чи зможу? Чи вийде?». Однак він пригадує декілька цікавих замовлень від клієнтів, і обидва стосувались жінок.

«В доньки товариш був по роботі, і він для своєї дівчини замовив Медузу Горгону. Погруддя Медузи на день народження дівчини і на день відкриття її салону. Воно повинно було стояти на колоні, чи при вході, чи в самому залі, не пам’ятаю вже. Одним словом – прикраса салону мала бути», – розказав скульптор.

Роботу він закінчив незадовго до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але ж віддати її замовнику так і не зміг.

«Почалась війна, і скульптура так в мене і залишилася. Люди пороз’їжджалися», – каже митець.

Ще одна цікава пропозиція також надійшла ще до початку великого вторгнення.

«Був один дзвінок. Чоловік каже: «А можете зробити по фотографії одну жіночку?». А я кажу: «Ну напевно, по фотографії ні, це треба дивитись вживу»,– посміхається. – І я ж не знаю, що він там мав на увазі. Бо я роблю й оголені фігури, і одягнені. Але цей чоловік мені так і не передзвонив», – розказав скульптор.

«Мені дорогі всі мої роботи. Але найбільш монументальна, це та, що замовив військовий,Сашко. Бо доводилось робити не лише з фотографії, а й з натури. Бо то рука в мене не виходила, то ще щось. То навіть Сашко позував», – пригадує процес створення цієї роботи, особливо символічної і важливої нині – меморіалу на честь визволителів Надеждівки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Збирає гроші для ЗСУ на рок-концертах та веде юридичний блог: історія адвоката-музиканта з Херсона

«НАШІ ПРИЙШЛИ!»

Весь час, поки Надеждівка перебувала в окупації російських загарбників, Павло Жебровський залишався вдома. Чоловік розповів, що до повномасштабного вторгнення і подумати не міг, що все буде настільки жахливо. А коли усвідомив це, було вже пізно кудись їхати – окупанти розстрілювали автівки цивільних на дорогах.
Заходили російські зайди й на подвір’я пана Павла, яке завжди рясно заставлене різноманітними скульптурами. Чоловік каже, що в час окупації довелось розібрати та заховати одну з робіт, аби не наражати на небезпеку сім’ю.

«В мене є композиція козак з гарматою. То я гармату залишив, а козака довелось розібрати й сховати серед інших робіт. Вони (російські військові – авт.) були зайняті іншим – шукали своїх втікачів і диверсантів наших», – розповів скульптор.

Та сама скульптурна композиція козака з гарматою.

На прохання пригадати свої відчуття, коли українські військові зайшли в село, пан Павло відповів: «Це словами не передати. Це потрібно пережити».
Він розказав, що в його селі серед місцевих є один звичай – люди мало не щовечора збираються на краю села і розмовляють. І в один з таких вечорів, коли російські військові вже відійшли з Надеждівки, а ЗСУ ще не зайшли, пан Павло разом зі своїм кумом стали першими свідками щасливої події.

«Люди вже розійшлися, а ми з кумом залишились. Стоїмо, говоримо. І я так вдалечінь вдивляюсь на дорогу і бачу щось під’їжджає – коробочки-машинки. Я зрозумів, що то наші, і одразу побіг туди.
У нас там дорога, яка в село йде, асфальтована, і там зупинка автобусна, туди я і побіг. І люди потихеньку почали сходитись, а я кажу: «Он уже наші!». А військові зупинились біля містка невеличкого. Скоріше за все, вони його оглядали – чи не замінований. А потім почали їхати до села. Перед селом також зупинилися так далеченько, може, метрів 300. Команда вийшла, попитали в нас, чи є хто чужий в селі. І отак група зайшла, селом пройшлися, і тут почалося – одні вірять, інші ще не можуть повірити, а ті вже кричать від радості, один одному дзвонять, у двори стукають: «Наші прийшли!»
» – згадує пан Павло.

Легендарний херсонський єнот.

ЧОТИРИ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ

Саме така ідея у меморіалу, розташованого при в’їзді в Надеждівку, – увіковічити єднання поколінь – українських воїнів від часів Русі, козацької доби, війни більшовицької росії проти Української Народної Республіки й до сьогоднішніх героїв-захисників України.

Меморіал на честь визволителів Надеждівки.

Павло Жебровський зауважує, що ідея композиції належить одному з військових, які звільняли Надеждівку, – Олександру. Хлопець родом з Волині, в часи нинішньої війни встиг побувати й на сході, і на півдні нашої країни. Саме на Донеччині він зробив фото муралів, на яких були зображені українські воїни. А на Херсонщині він і прийшов до Павла з ескізами, зробленими за фото, з пропозицією об’єднати всі образи в один скульптурний ансамбль.

«Я подивився й одразу погодився. Нас тільки звільнили, й руки чухались, щось хотілося так зробити, і тут така нагода. Сашко хотів, щоб там було чотири воїни – чотири покоління, а дзвін – це вже я додав. Не тільки для того щоб якийсь об’єм був, а ще для того, щоб ці скульптури були міцніші.
Скульптуру я зробив майже за два місяці. Але ще поки монтували, встановлювали, підготовлювали місце, то майже пів року пройшло. Встановлена вона була восени 2023 року перед морозами. Я зробив її літом, а монтували восени і допізна, бо треба ще було окультурити майданчик
», – розповів скульптор.

За його словами, фінансово в створення меморіалу вкладались і Олександр, і місцеві. Волонтери допомагали зі встановленням.
Нині скульптор Павло Жебровський працює над новою масштабною скульптурою. В мережі вже з’явились фото незакінченої роботи, і ми запитали майстра: яку ідею цього разу він втілює в життя? Однак пан Павло розкривати таємниці не став, зауваживши лише, що скульптуру встановлять при в’їзді в село і що робота на біблійну тематику.
Клопітка праця любить тишу, тож на прохання автора, розповімо про нову скульптуру в одній із наступних публікацій.

Світлини надав Павло Жебровський. Більше фото робіт талановитого скульптора – в галереї. 

Пов'язані записи

Із Одещини – до польської бібліотеки: як українка будує нове життя за кордоном

Попри наративи російської пропаганди про те, що українці нібито стали «тягарем» для Європи, реальність виглядає зовсім інакше. Тисячі українців, які були змушені залишити свої домівки через війну, не лише адаптуються…

Подробиці
«Громада жива, працює і бореться»: як Тягинська ТГ попри обстріли розвиває проєкти підтримки населення

Нині на території Тягинської громади залишається трохи більше ніж 500 людей – це приблизно 5,5% від довоєнної кількості. Та попри значний відтік населення, громада не лише живе далі, а й…

Подробиці