• 
• 
• 
• 

Нестримне шаленство музики в стилі рок та виважена зібраність юриспруденції – кардинально різні, але обидві – справи його життя. Херсонець Дмитро Ігнатов є солістом та автором пісень гурту «Роллікс», і водночас він – успішний практикуючий юрист. Нині обидві свої пристрасті він використовує і задля допомоги іншим. На концертах разом із гуртом збирає гроші для ЗСУ, а також веде рубрику «Юридичні консультації» у співпраці з благодійним фондом. Про ці та інші проєкти Дмитро Ігнатов розповів в інтерв’ю «Гривні».

- Уже більше двох років минуло з часу початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Для багатьох тодішні події стали шоком. Ви на той час перебували в Херсоні?

- Так, саме там. Перші дні були важкими. Важко вірилося, але це була реальність. Було дійсно страшно. Я переживав за сина, бо він перебував у Бучі тоді. Вони з мамою ховалися в підвалі. І їм дивом вдалося виїхати спершу з Бучі, потім – із Києва.

Тоді події розгорталися дуже швидко, ніхто не розумів, звідки вони заходитимуть. Спочатку сиділи й думали, що воно буде. А коли вже війна почалася, то було пізно кудись їхати, бо можна було нарватися на щось.

Коли на початку березня вони зайшли в місто, то всі сиділи по домівках і вичікували. А потім уже намагалися шукати якісь варіанти виїзду, тому що, звісно, перебування в Херсоні з цими – навіть не знаю, як їх назвати… з окупантами було просто неможливим. Абсолютно. Я навіть виїздив з такою думкою, що я ніколи туди не повернуся.

- Після звільнення міста ви вже були в Херсоні?

- Так, я був у грудні 2022 року. Ми влаштовували концерт, і я саме звідти, зі своєї квартири, записував запрошення на наш концерт у Києві. І ще вдруге приїздив у серпні минулого року.

- Як виїжджали з окупації?

- Це було 6 квітня, два роки тому. Через знайомих дізналися про можливість виїзду «коридором», який тоді ще існував, через Снігурівку. Ми довго не чекали – одразу зібралися. І це було найліпше рішення на ту мить. Тому що, як з’ясувалося, потім було виїхати значно складніше. Близько тисячі машин виїздило тоді. Ми в колону стали й поїхали. Цілий день їхали, через 10 блокпостів приблизно. І вже ввечері, десь о 20-тій, були в Миколаєві. Ну а потім переїхали в Одесу, а звідти зрештою в Київ.

- Що відчули, коли виїхали на підконтрольну Україні територію?

- Полегшення і радість непідкупну.

- За якими місцями в Херсоні ви найбільше сумуєте?

- Будь-яке місце – це для мене в першу чергу люди, це не зовсім про географію. Мої спогади дитинства й молодості в основному пов’язані з моїми друзями: як ми разом проводили час, куди їздили. А це було зазвичай на природі: тобто плавні, річка, море – те, що в нас росіяни забрали. За цим я сумую. А друзі всі роз’їхалися, там (у Херсоні, – авт.) практично вже нікого немає.

- Рок-гурт «Роллікс», в якому ви є солістом, був створений на початку 2000-х років у Херсоні. За цей час склад команди змінювався?

- Так, декілька разів. Уперше, якщо не помиляюсь, у 2018 чи 2019 році. Серед миколаївських музикантів, які до нас приєдналися, був Євген Гейко. Він із перших днів війни в Миколаєві пішов в армію і досі перебуває на службі. А при переїзді в Київ (після повномасштабного вторгнення, – авт.) у нас сформувався інший склад, теж із наших музикантів херсонських частково, а також із тих, хто раніше з нами грав. Тож ми зараз граємо саме в такому складі та збираємо кошти.

Виручку з кожного концерту ми передаємо на різні потреби для наших військових – принаймні для наших друзів, які служать. Не тільки для Євгена, а й для інших. Наприклад, мій колега-адвокат служить в армії, ми теж йому допомагали. Також друзям-військовим наших музикантів.

- Найближчий концерт відбудеться в Києві 27 квітня. І це знов-таки буде благодійний виступ?

- Так, усі кошти підуть на ЗСУ, за вирахуванням наших витрат. Це повністю благодійний концерт, ми на цьому грошей не заробляємо. У нас у кожного є свої справи, однак ми ще й музиканти – хочемо виступати, записувати музику, зустрічатися зі своїми фанами на концертах. Але це не наша основна діяльність, це не промисел для нас. Тому ми вирішили, що таким чином будемо збирати кошти. Наші громадяни донатять, і ми донатимо, але отаким чином. Збираємося, робимо репетиції, кудись їздимо, влаштовуємо концерт, збираємо кошти, аукціони проводимо. Передаємо зібрані гроші на ЗСУ – і так донатимо.  

- Чи підраховували, скільки вже вдалося зібрати?

- Так, близько 200 тисяч гривень. Зібрали й віддали. Та це небагато, порівняно з іншими гуртами.

- Тексти пісень для вашого гурту пишете ви?

- Так, усі тексти я пишу.

- Якщо взяти декілька останніх пісень, «Живи» та «Не будь байдужим», самі їхні назви – це спонукання до дії. У текстах також лунають заклики змінювати своє життя на краще. Дуже правильні посили закладені, особливо враховуючи, що рок-музику часто люблять і зовсім юні слухачі. Ви спеціально так робите – вкладаєте такі мотиваційні сенси, чи це процес мимовільний, і все залежить від натхнення?

- Річ у тім, що всі люди переживають певні складнощі, і музикантам, як особистостям, також доводиться вирішувати якісь свої проблеми: психологічні, життєві тощо. Звісно, це відбивається і на творчості. Якщо говорити про наші тексти, то можна сказати, що ми завжди шукаємо відповіді. Тобто коли ти стикаєшся з якимись складнощами, ти шукаєш відповіді та через вірші, через тексти, через музику це все ти доносиш.

Так що можна сказати, що й спеціально. Адже це не просто якийсь набір римованих слів, у текст завжди вкладається конкретний зміст, у кожну конкретну пісню. І коли люди кажуть тобі, що «твої пісні мені допомогли в певний період життя» – це найкраще, що може бути для музиканта.

Але в нас різні пісні є, зокрема й розважальні. Ми й кепкуємо там, і приколюємося.

- А як щодо іншого боку вашої особистості – як давно ви в юриспруденції?

- Я працюю юристом з 2001 року. Моїм шефом навіть колись був Володимир Сальдо. Це коли я починав у міськвиконкомі. Але я не думав, що він така сволота.

- Це в юридичному відділі міськради ви працювали?

- Так, у юридичному відділі. Його тоді вперше обрали мером, у 2002 році. Після цього я там ще трошки попрацював і перейшов на інше підприємство. Я підозрював, що він непростий, можливо, з якимось кримінальним минулим, але в очі це не кидалось. Та й особистого спілкування особливо й не було.

- Наскільки мені відомо, ви зараз ведете рубрику «Юридичні консультації» на сайті Фонду громади Херсона «Захист». Розкажіть, будь ласка, докладніше про цей проєкт.

- У вигляді блогу подаємо інформацію юридичного характеру для херсонців. Тому при виборі та написанні тем я стараюся брати якісь актуальні питання, зокрема з новин законодавчих. Тому що в нас постійно щось нове вводиться, особливо у військовій, мобілізаційній тематиці. Тому я підбираю саме такі релевантні зараз теми: і військові, і соціальні виплати.

Це виходить на постійній основі, і люди, які цікавляться певною темою, можуть її передивитися. Звісно, що така консультація не вирішить проблему, бо всі вони індивідуальні. Але принаймні людина буде знати, куди звернутися чи які документи й куди подати.

- Дуже цікава суміш: ви – соліст рок-гурту й водночас юрист. Як ці дві різні сфери у вас поєднуються?

- Музика з’явилася в моєму житті раніше, ніж юриспруденція – вона виникла тоді, коли мені довелося обирати, куди йти навчатися. Точні науки – це не для мене, тому я вирішив піти саме на юридичний. Це було моє виважене рішення, бо мені це подобається. В юридичній сфері насправді є певні рамки, формати, яких ти повинен дотримуватися і в суспільстві, і в соціальних мережах. Також це правила адвокатської етики. І треба це все узгоджувати і зі своєю музичною діяльністю. Але якось мені це вдається. Тим більше в юридичній сфері не вистачає таких моментів, де ти міг би розкритися, щось для душі зробити.

Я вирішив, що я буду і юристом, і адвокатом, і музикантом. Чому б ні? Просто хтось робить для себе певний вибір – от я буду тільки цим займатися і все. Але я так не можу. Юридична практика – це мій промисел життєвий, а музика – це для душі, воно є і все.

Фото Дмитра Ігнатова.

Тэги: