Дарина Лапіна
Від їхньої роботи буквально залежать життя людей, ба більше, їхня професія вимагає не лише якісних знань, а й чималого психологічного ресурсу. Йдеться про медиків, які продовжують працювати попри виклики повномасштабної війни, зокрема й у червоних зонах. «Гривна» поспілкувалася з лікаркою з Херсона про тяжкі будні медичного працівника у фронтовому місті та скарги, з якими звертаються пацієнти.
Ірина Скиданова вже на пенсії, але продовжує працювати лікаркою у постійно обстрілюваному росіянами Херсоні. Після навчання в Одеському медичному інституті імені Пирогова (нині Одеський державний медичний університет) Ірина Миколаївна повернулася до рідного Херсона. Із терапії, де працювала спочатку, перейшла в ультразвукову діагностику. Нині Ірина Скиданова – лікарка з УЗД у Херсонській міській клінічній лікарні ім. Є.Є.Карабелеша. Вона допомагає пацієнтам як у поліклініці, так і в стаціонарі.
Пані Ірина поділилася з «Гривною» спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення рф, період окупації та довгоочікуване звільнення міста, а також розповіла про нинішні умови роботи в зоні бойових дій.
Ірина Скиданова.
Токсичність окупації
Про початок великої війни Ірина Миколаївна дізналася від сусідів. Херсонка зізнається, що спочатку навіть не повірила цим страшним словам:
«Розум відмовлявся сприйняти це як дійсність. Я поїхала на роботу, а там мене зустріли питанням: «Навіщо ви прийшли? Війна почалась!».
За декілька днів Херсон заполонили російські загарбники. Період окупації лікарка характеризує терміном, що використовується і в медицині.
«Слово, яке першим спадає мені на думку, – токсичність. Токсини руйнують живий організм. Окупація – це дикість: той, кого не запрошували, вдирається до чужої країни та нав’язує свої правила, руйнує стале життя. Це варварство, навіть якби не сталося всіх подальших трагічних подій. Але ж, понад те, окупанти скоїли купу лиха, завдали незліченної шкоди людям та довкіллю. Мене особисто, дякувати Богу, негаразди окупації оминули, але поряд траплялося багато жахливих подій, про які я знала від знайомих: залякування, викрадення людей, зникнення, катування, вбивства… Постійний страх, гнітючі новини створювали атмосферу тотальної токсичності», – говорить пані Ірина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Навчання дітей та допомога фронту: як подружжя з Херсона після пережитого в окупації почало все з нуля на Одещині
Попри окупацію, лікарка разом із колегами продовжували виходити на роботу, аби допомагати пацієнтам. Перші місяці рашисти не лізли до медичного закладу, за словами Ірини Миколаївни, у дечому допоміг ковід:
«Тоді лікарня з ковіду одразу стрибнула у війну, адже у той період ми ще приймали ковідних пацієнтів. І це трішки стримувало окупантів. Вони до нашої установи приблизно через чотири місяці зайшли».
Зустрічі з окупантами пані Ірина уникала всіма можливими способами:
«Я дуже не хотіла з ними зустрічатися, тому ходила на роботу стежками, де їх начебто немає. Бо коли їздили в маршрутках, то завжди переживали, щоб телефони не перевіряли. Загалом було відчуття постійної напруги».
Буденні справи стали випробуванням
Про довгоочікуване звільнення Херсона від російських загарбників пані Ірина дізналася, проїжджаючи на маршрутці площу Свободи. Зв’язок у місті був поганий, тому вона не отримала радісного дзвінка від знайомих чи близьких. І спочатку, коли побачила наших захисників та українські прапори в центрі міста, навіть не повірила власним очам.
«Того дня я приготувала домашню випічку і поїхала до друзів. Чомусь дуже захотілося саме в той день і собі, і їм настрій підняти. Поверталася додому через площу Свободи, і тоді вже побачила – рідні прапори, наших військових, радісних людей – все наче у прекрасному сні. Вийшло, що я підсвідомо відчула час звільнення і відсвяткувала цей день випічкою та чаєм разом з друзями.
Деокупація принесла неймовірне полегшення. І хоча ми були без світла, без води, без тепла, але всі відчували піднесення. Ми були вільні душею, а тіло – то все ж можна перетерпіти. Ми тоді ще не знали, що цей настрій потрібно буде тримати й наступні роки», – говорить херсонка.
Після того як українські захисники витурили ворога з обласного центру, він почав тероризувати місто вже дистанційно. Постійні вибухи, цілодобова загроза з неба – РСЗВ, КАБи, рій ворожих дронів, що полюють на людей та розкидають міни – це страшна реальність, у якій нині живуть тисячі херсонців. В умовах цього жаху продовжують роботу й медики.
Поліклініка, де працює Ірина Скиданова, близько року тому була релокована у більш безпечний район міста – через посилення російських атак. Та пані Ірина приходить до пацієнтів і в стаціонар.
Колись звична справа – дістатися до роботи – нині, через систематичні російські атаки, перетворилася на щоденне випробування.
Колись буденна справа – дістатися зранку на роботу, нині стала випробуванням. Окупанти масштабували використання БпЛА, зокрема атакуючи й громадський транспорт, тому його кількість у місті значно скоротилася.
«Транспорту стає дедалі менше. Також і самі маршрути дуже скорочені. Все більшу частину маршруту потрібно пройти пішки, щоб сісти в автобус. Тим водіям, які ще працюють, ми безмежно вдячні та кожного разу бажаємо їм Божого захисту», – говорить пані Ірина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яку кількість громадського транспорту Херсона пошкодив ворог від моменту деокупації
Херсонка зізнається, що такі нелюдські умови змушують частіше довіряти власній інтуїції:
«Може, якось допомагає інтуїція, щоб не опинитися у тому місці, де щось може статися. Такі випадки були. Наприклад, якось я затрималася на роботі, хоча не планувала, а потім дізналася, що на тій зупинці, де я мала б чекати маршрутку, був приліт».
Лікарка також переповіла випадок, що стався з іншим медиком:
«Колега мій був у подібній ситуації. Сидів у своєму кабінеті на роботі, як раптом почався обстріл. Він залишався у кабінеті й рахував прильоти. Нарахував аж п’ять, а на шостий вирішив вискочити з кабінету. І от саме цей останній і міг завдати йому шкоди. У результаті прильоту в його кабінеті була купа уламків».
Пані Ірина переконана, що зрозуміти критичність нинішньої безпекової ситуації в Херсоні зможуть лише ті, хто перебував у схожих умовах:
«Стандартне питання людей з інших міст: чи є у вас якісь укриття, підвали, де ви можете сховатися? І доводиться пояснювати: навіть якщо підвал є, у ньому неможливо просидіти цілодобово 3,5 роки. А прилетіти може в будь-який час куди завгодно, безпечних місць немає. Якщо дрон ще можна почути, то снаряди прилітають майже миттєво».
Люди часто просять перевірити серце
Кількість пацієнтів, за словами Ірини Миколаївни, залишається досить великою. Зокрема, лише в поліклініці запис на ультразвукову діагностику за один-два дні може бути заповнений на місяць вперед. Серед затребуваних нині досліджень – УЗД серця.
«Але не завжди дослідження виявляє саме серцево-судинне захворювання. У херсонців дуже багато стресів, переживань, люди жаліються на біль у серці, тому йдуть до лікарів. Та найперше їм потрібно, щоб їх втішили, заспокоїли, сказали, що з ними все добре.
Починаю їх розпитувати, в якому районі вони живуть, які в них обставини. Людям іноді потрібно просто виговоритись. Я чула багато сумних історій: хтось втратив близьких, інші були свідками того, як загинули рідні, у третіх – сини загинули на війні. Також приходить багато літніх людей, які пережили підтоплення на лівому березі, а нині живуть у гуртожитках; багато самотніх. Тобто оцей біль серця – у кожного свій, і я намагаюсь їх хоч якось втішити», – ділиться Ірина Миколаївна.
Лікарка зауважує, що щоденні російські атаки на місто безпосередньо впливають на психологічний стан херсонців. Уже кілька років поспіль люди – без нормального сну, весь час у тривозі та очікуванні, закономірний наслідок цього – скарги на серце. Пані Ірина також наголошує, що безперервний стрес має серйозний негативний вплив на здоров’я.
«Я питаю в людей, чи виїжджали вони з Херсона хоча б ненадовго в інші міста, до родичів, друзів, щоб хоча б трошки відновитися. На жаль, не всі можуть це зробити через низку обставин: хтось доглядає за старенькими батьками, на комусь догляд за своїми та за сусідськими тваринами, яких господарі залишили.
Тому часто люди шукають альтернативного розвантаження психіки – саджають квіти чи городину або приходять на тематичні зустрічі в спеціально облаштованих безпечних місцях. Я, наприклад, читаю книжки – зараз перебираю батьківську бібліотеку», – розповідає пані Ірина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Значно зросла кількість онкохворих: як обстріли впливають на здоров’я жителів фронтових громад Херсонщини
Ще один біль усіх лікарів – пізня діагностика хвороб. Про це каже й лікарка з УЗД Ірина Скиданова:
«Особливо в стаціонарі ми бачимо таких пацієнтів. Через обстріли та дронові атаки деякі люди не звертаються вчасно до поліклініки, терплять до останнього, поки не припече. Тоді вже потрапляють до лікарні. Багато хто з них – самотні люди, про яких немає кому подбати. Війна відібрала у людей можливість своєчасно отримати медичну допомогу».
Попри систематичні атаки ворога, пані Ірина не планує покидати лікарську практику та виїжджати з Херсона:
«Багато хто був змушений виїхати – люди жили у небезпечному місці або втратили все. У мене, дякувати Богу, таких трагічних обставин немає. Так, залишатися зараз у місті морально дуже важко: і вибухи, і дрони, які полюють на людей, ми їх постійно чуємо… Проте я виїжджати не планую. І це зовсім не якесь геройство, просто в мене є внутрішнє відчуття, я навіть сказала б – глибоке переконання, що моє місце зараз саме тут».
Фото “Гривні” надала Ірина Скиданова.
Марина Поліщук
