Марина Поліщук
Бериславський район: за добу обстрілів немає. Евакуйовано 18 осіб, з них 2 маломобільні та 1 дитина.
***
Схоже, Олешки – це нова паляниця. Тільки паляниця – тест для мовного апарату росіян, а Олешки – маркер адекватності розуму.
Бо як інакше пояснити те, що росіяни і росЗМІ продовжують «альошкать» попри наявність публічних роз’яснень, що назва цього багатостраждального міста не має нічого спільного з цим словом?
Як зустрінете чергове «Альошки», просто розумійте, що це російський «новояз». І будьте обережні з таким контентом.
***
З початку повномасштабного вторгнення в Миколаєві зазнали пошкоджень 1562 багатоквартирні будинки. У багатьох з них вікна досі закриті тимчасовими ОСБ-плитами через брак бюджетного фінансування.
***
Я не військова і не політична експертка. Не маю доступу до розвідданих. І не збираюся видавати свої передчуття за факти.
Просто наша херсонська інтуїція випалена обстрілами й загартована окупацією, тому ми надто добре знаємо ціну «гуманізму» тих, хто спочатку топить, катує, руйнує, а потім показово, під камери міжнародних журналістів, дозволяє рятувати людей.
Я не вірю в раптову російську доброту.
І думаю: з якого дива окупанти погодилися на те, чого не дозволяли усі роки окупації? Не робили цього після підриву Каховської ГЕС? І головне – навіщо це їм?
Не стверджую, що знаю відповіді на всі запитання. Просто хочу поділитися своїми думками.
Якщо росія погодилася на це, то насамперед це потрібно саме їй.
***
Вже їдуть ті, хто цими днями приїжджав. Ми кайфонули від заторів під мостами, але хто зна, коли знов… І коли навіть ті, хто лишається, знов гулятимуть, дихаючи на повні груди, коли не стискається тіло у передчутті удару.
Я не злюся на тих, хто «о, диви, пофоткавася коло стели і поїхав». Я розумію сльози тих, хто побачив рідні стіни. Якщо вони ще стоять. Я не засуджую ейфорію і усмішки. Чи хтось впевнений, що тільки він розуміє, що може бути завтра? То й що? Сидіти в помиральній ямі чи шо? Дайте перепочити, якщо вже так. І від*єбіться одне від одного.
У нас з вами така менталка, що нам не байдуже. Круто. Але нам би ще до цього уміння не домахуватись до всіх, хто не такий. Не такий за нашою мірою. А то буває хтось, знаєте, пуеру понюхав, то тепер на всіх, хто з пакетика заварює, згори дивиться. Гурмани, блін. Ніша))) Це сарказм був. І типу метафора.
Серце трепоче від думки, що комусь пощастило обійнятися вперше за довгий час. І від розуміння, що ніхто не знає, коли ще. Дотик – це так важливо. Багато розмов про тих, хто виїхав з Олешків, а я уявляю, як чекають близькі, щоб нарешті доторкнутися.
***
Ось і підходить до кінця наша пʼятиденна херсонська відпустка від війни. Це в мене вперше за майже 5 років. Навіть не віриться, що таке можливо в нашому місті. Учора вперше за півроку виїхала у місто, їздили до супермаркету АТБ, що біля мостів, і знову враження від того різноманіття товарів, як колись перший раз після окупації ми в наше «Сільпо» пртрапили, а там і йогурти, і молочка усіляка, і ковбаси, і фрукти, і ми ходили, як зачаровані у якомусь трансі. Так і вчора. Накупилися смаколиків, без яких вже більше півроку, ще у квітні, як перед Великоднем були в супермаркеті. Бо базар, звісно, виручає, але ассортимент не той. За перемир’я чоловік і до дітей на дім встиг у червону зону зʼїздити, і на наш магазин (там від вибухів знову повиривало те, чим зимою забивав вікна, то все поправив), провідав і офіс і квартиру у цій же локації, тільки на острові не був, не знаєм чи цілий наш будинок, де квартира. Єдине, що не встигли, хотіла вчора на кладовище зʼїздить, але дощ періщив весь день, так що і сьогодні туди не прорватись.
Храбан Діана
Дарина Лапіна
