Українські захисники щодня борються за адміністративні кордони нашої держави і клаптик за клаптиком звільняють територію України. Віктор – нацгвардієць, один із тих, хто брав участь у звільненні Херсонщини. У Національній гвардії розповіли його історію, пише УП.
Віктор – спортсмен з дитинства. Він є кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики, а також має розряди з панкратіону та рукопашного бою. У Національній гвардії чоловік служить із 2016 року.
Спортивна кар'єра завершилася, коли він отримав серйозну травму. Віктор міг навіть отримати інвалідність, однак після проходження реабілітації він попросився на передову.
«Спортсмени-побратими Віктора теж пішли на фронт, тому що не могли вчинити інакше», – говорять у Нацгвардії.
Свій перший бойовий вихід Віктор здійснив у селі Новопавлівка, що на Дніпропетровщині.
«Від ранку і до вечора, з перервою у пів години, ворог гатив з чого тільки міг. Щоб виконати перше бойове завдання з розвідування позицій окупантів, треба було запастися неабиякою витримкою. Тоді спало на думку: якщо не впораєшся з емоціями, ти труп», – згадує гвардієць.
За відчуттями Віктора, після цього ще довгі місяці смерть чатувала його з побратимами на кожному кроці. Утім, він «знає, за що бореться».
Військовий разом із побратимами здійснював розвідувальні маневри, займався аеророзвідкою, евакуйовував поранених, передавав Червоному Хресту полонених окупантів.
Коментуючи мотивацію росіян воювати проти України, Віктор озвучив висновок, що ті намагаються заробити і бояться сісти за ґрати у своїй країні.
Українці ж, на відміну від них, хочуть звільнити свою Батьківщину від агресора. Згадує, що прості люди, які тривалий час жили в окупації загарбників, зустрічали українських військових з неймовірною радістю.
Віктор пригадав щемкий момент, коли він разом з побратимами звільнив один із населених пунктів Херсонщини:
«Ми зайшли до будинку, в якому проживала ціла родина: мама, тато, їх діти та 87-річна бабуся. За словами родичів, бабуся через обстріли увесь час окупації прожила у підвалі будинку. Коли ми спитали, чи можна її провідати (якраз був її день народження), родичі озирнулися на двері й сталася німа сцена: старенька, яка не могла ходити через інвалідність, почувши нашу українську мову, самотужки піднялася з підвалу та стояла у дверях зі сльозами на очах. Ми усі мовчки обнялися, наче рідня».
Додає, що в кожній родині на Херсонщині їх зустрічали як своїх визволителів.
Наостанок Віктор наголосив, що не хоче, аби його називали героєм. Найголовнішою нагородою для нього стане звільнення від російських окупантів усіх територій України та наша перемога.
Тэги: