На сайті провідного американського видання The Wall Street Journal опубліковано великий фоторепортаж, присвячений роботі Херсонської міської клінічної лікарні імені А. і О. Тропіних під час російської окупації. Назва статті – «Українська лікарня поставила росіян у глухий кут зухвалими лікарями та фейковим спалахом Covid».
Далі – адаптований переклад цієї публікації та світлини, використані виданням у матеріалі.
***
ХЕРСОН, Україна. Коли російські військові вперше прийшли до лікарні «Тропінка», вони сказали головному лікарю Леоніду Ремизі зняти жовто-блакитний український прапор, який висів над головним входом. Він відмовився.
«Ви можете застрелити мене, якщо хочете, – згадує 68-річний лікар Ремига, – але я не збираюся цього робити».
Леонід Ремига, головний лікар Херсонської міської клінічної лікарні імені А. і О. Тропіних
Росіяни пішли, не наполягаючи. Але та зустріч 7 березня, через кілька днів після того, як Росія захопила це південне місто, стала початком битви за контроль над лікарнею, яка точилася протягом усієї окупації. Росіяни затримали двох лікарів, заборонили українську символіку та поставили в керівництво підібраних людей. Щоб перешкодити їм, співробітники імітували спалах Covid-19, ховали обладнання та шпигували на користь українських військових.
Опір медиків був частиною восьмимісячної переважно беззбройної кампанії херсонців, спрямованої на те, щоб якомога довше зберегти місто українським – поза повним контролем Москви. Тисячі людей приєдналися до антиросійських протестів на центральній площі міста. А коли демонстрації були жорстоко придушені, перетворили дрібні акти опору на частину повсякденного життя – навіть під загрозою бути затриманими чи підданими тортурам.
Херсон був єдиною регіональною столицею, яку Москва захопила під час цьогорічного вторгнення, що зробило його стратегічною нагородою. Боротьба Росії за контроль над містом виявила критичний прорахунок під час вторгнення Путіна: він очікував, що захоплення Херсона буде сприйняте як звільнення або принаймні мовчки терпітиметься в російськомовних регіонах.
«В їхній уяві була така віра, що всі українці їх підтримають, – сказав Ярослав Янушевич, губернатор Херсонської області. – Те, що вони виявили, було навпаки».
У лікарні «Тропінка» між персоналом і російською окупаційною владою спалахнула боротьба волі. Фото: Вірджіні Нгуєн Хоанг для Wall Street Journal
Лікарня «Тропінка», заснована в 1914 році, є відображенням браку інвестицій в інфраструктуру України з моменту проголошення незалежності від Радянського Союзу в 1991 році. Її п’ятиповерхова головна будівля без прикрас оточена кількома кабінетами-супутниками з кам’яною підлогою та люмінесцентними лампами. Автоматичних дверей немає. Собаки іноді відпочивають у під’їзді, щоб уникнути холоду.
Проте Леонід Ремига, який обіймає посаду головного лікаря з 1995 року, був відданий лікарні та Україні. Колишній депутат міської ради та член політичної партії «Європейська солідарність», він вірить, що майбутнє країни – із Заходом, і не відчуває ностальгії за радянськими часами. Коли почалося вторгнення, лікар Ремига планував, як уберегти лікарню від росіян.
Через кілька днів після того, як він відмовився зняти прапор, на бронетранспортері знову прибули російські солдати, які мали намір перетворити «Тропінку» на військовий госпіталь. Лікар Ремига, усе ще жвавий чоловік із сивою борідкою, зустрів їх у повному захисному спорядженні, включаючи комбінезон і чохли, і сказав військовим, що вони не можуть увійти до лікарні через спалах Covid. Персонал обліпив стіни попередженнями про розгул інфекцій. Хитрість спрацювала, і солдати пішли.
Лікарі та медсестри імітували спалах Covid, щоб не перетворити будівлю на госпіталь для російських військ
Протягом наступних тижнів лікарі надавали допомогу деяким пораненим російським військовим і мирним жителям із прифронтових сіл. Близько 200 місцевих жителів сховалися в підвалі під час обстрілу міста.
У квітні дружина, син і онуки Леоніда Ремиги виїхали на підконтрольну Україні територію. Він вирішив залишитися.
«Наша лікарня не могла стати російською лікарнею, – каже лікар Ремига. – Усі співробітники відчували це... Я не міг їх залишити».
Росіяни намагалися схилити на свій бік лікаря Ремигу. Час від часу з’являлися двоє чоловіків у чорному й запитували, чи йому щось потрібно. Він припускає, що вони з ФСБ, служби безпеки Росії. Оскільки запаси ліків, що відпускалися за рецептом, закінчувалися, у «Тропінці» майже не залишилося інсуліну. Лікар Ремига попросив допомоги в людей у чорному. Незабаром інсулін привезли.
Тим часом місто охопили антиросійські протести. Тисячі людей юрбилися на центральній площі, розмахуючи українськими прапорами, стрибаючи на танки та вигукуючи росіянам, щоб вони забиралися геть. Леонід Ремига каже, що він був присутній на кількох демонстраціях і закликав персонал приєднатися. Деякі співробітники пішли далі, таємно повідомляючи про рух росіян контактним особам в українській розвідці.
Медичні працівники «Тропінки» доглядають за літнім пацієнтом
Невдовзі в лікарні почали з’являтися цивільні з випаленими сльозогінним газом очима та синцями від побоїв палицями. До травня вони прибували з кульовими пораненнями ніг від рикошетів, коли росіяни стріляли в землю, щоб розігнати натовп.
«Вони стали жорстокішими, – каже лікар Ремига. – Період після 8 травня, коли відбувся останній великий протест, був періодом депресії».
Російські військові почали оббивати двері мешканців і запитувати про пости у соцмережах «Херсон – це Україна». Обраного мера міста заарештували в червні, і з того часу він не з’являвся на публіці. Встановлена Росією адміністрація Херсонської області не відповіла нашому виданню на запит про коментар.
7 червня лікаря Ремигу викликали на засідання. Навпроти нього сиділи двоє місцевих і один росіянин. За ними стояли кілька озброєних російських солдатів. Камера була спрямована на Леоніда Ремигу.
Один із місцевих жителів, Вадим Ільмієв, представився міністром охорони здоров’я області. Потім почав кричати на лікаря Ремигу, мовляв, той поширює серед персоналу лікарні антиросійські настрої і його потрібно позбутися. Лікар розповідає, що підвівся і сказав, що вони в його кабінеті. Солдат вдарив його прикладом пістолета по спині.
Тоді викликали головну медсестру лікарні Ларису Малету та кількох інших працівників. Ільмієв сказав, що головного лікаря Ремигу звільнено. Він показав на пані Малету й повідомив, що тепер вона буде головним лікарем.
Леонід Ремига та Лариса Малета змовилися, щоб зірвати російські ініціативи під час окупації
Пані Малета, похмура на вигляд 51-річна жінка, каже, що протестувала проти того, що вона не лікар. Ільмієв наполягав, що ця посада тепер її.
«Їм було байдуже, – розповідає жінка. – Вони просто хотіли почати контролювати лікарню».
У пана Ільмієва, який, за словами працівників лікарні, покинув Херсон разом із російськими військами, отримати коментар виданню не вдалося.
Лікар Ремига розповідає, що росіяни збиралися відвезти його до в'язниці. Йому стало погано. Коли вони вийшли з офісу, він зрозумів, що не може говорити. У нього був інсульт.
Його колеги переконали росіян, що лікар може померти, якщо не залишиться в лікарні. Тож його все-таки відправили на лікування. Наступного дня Лариса Малета пішла поговорити з Леонідом Ремигою, який добре одужував. Вона сказала йому, що збирається звільнятися. Вона не хотіла працювати на росіян.
«Ні, ти повинна залишитися, – сказав він їй. – Краще ти, ніж хтось із їхніх людей».
Вони уклали угоду: вона не піде, а він допоможе їй керувати лікарнею зі свого ліжка.
Тієї ночі, за словами пані Малети, вона також зателефонувала українським службам безпеки, щоб повідомити їм, що трапилося, і дати зрозуміти, що вона не переходить на інший бік.
«Це було важко. 80% персоналу [лікарні] зрозуміли, що я роблю щось корисне. 20% вважали мене колабораціоністом», – каже пані Малета.
Одним із перших її вчинків було зняття українського прапора з лікарні. Пані Малета каже, що вона погодилася на це лише для того, щоб не дати росіянам задоволення самим його зняти. Проте, за її словами, вона неохоче виконувала інші завдання.
Лариса Малета та Леонід Ремига розповідають, що їхня стратегія полягала в тому, щоб виглядати так, ніби вони підкоряються вимогам росіян, але уникати підписання контрактів. Після розклеювання плакатів росіяни зробили фотографії, щоб показати Ільмієву. Пані Малета каже, що персонал зняв їх. Вона попередила Ільмієва, що лікарі звільняться, якщо він спробує змусити їх підписати контракти з російським урядом, що порушило б українське антиколабораціоністське законодавство. Він відступив, каже вона.
Увесь цей час лікар Ремига залишався в лікарні. Провівши перші два тижні в ліжку, він почав виходити на прогулянку. Його заступники порадилися з ним і попросили підписати документи, щоб і надалі отримувати зарплату від українського уряду. Раз на тиждень, увечері, персонал відвозив лікаря додому, щоб переодягнутися та погодувати котів.
Леонід Ремига поновив свою посаду після виходу росіян із Херсона
Ільмієв та його заступники весь час цікавилися лікарем Ремигою, розповідає Лариса Малета. Вони часто запитували, чи не турбує він її.
«Ні, він лікується. Ось і все», – згадує вона, що казала у відповідь.
За словами жінки, Ільмієв поступово намагався змусити її тісніше співпрацювати з російською адміністрацією. Наприкінці липня вона вирішила, що з неї досить. Зранку 1 серпня пані Малета вирушила на підконтрольну Україні територію, залишивши чоловіка, дочку та онука.
Коли того ранку вона не вийшла на роботу, лікаря Ремигу прийшли шукати росіяни. Він був на прогулянці, коли вони підійшли до його лікарняного ліжка. Вони перейшли в іншу частину лікарні, коли він повернувся за кілька хвилин. Попереджений медсестрами, лікар зібрав речі, а потім вислизнув з будівлі маловідомим шляхом через відділення інтенсивної терапії. Один із водіїв лікарні відвіз його до далекого родича в місто.
На той момент тривав масовий виїзд людей із Херсона на тлі російських репресій проти всього українського. Пожежників допитували на дільницях. Батьків попередили, що якщо восени вони не віддадуть своїх дітей до російських шкіл, то дітей у них можуть забрати. Херсонців затримували за передачу гуманітарної допомоги. Навколо Херсона встановили білборди в біло-синьо-червоному кольорі, які обіцяли безкоштовну медицину та проголошували: «Росія тут навіки».
Під час частих відключень електроенергії це крило лікарні «Тропінка» світлом забезпечує генератор
Приблизно в той же час Україна почала наносити удари по російських базах і лініях постачання в регіоні ракетними системами далекого радіусу виробництва США, намагаючись відрізати російські війська в місті. До серпня російські солдати масово з’являлися в госпіталях, скаржачись на головні болі чи болі в спині, сподіваючись, що їх відправлять додому.
«Один хлопець сказав, що в нього проблеми з колінами», – розповідає завідувач травматологічного відділення «Тропінки» Андрій Кокшаров.
Сканування показало, що нічого страшного, але солдат попросив лікаря Кокшарова підробити діагноз. Лікар написав, що в нього артрит і йому потрібно покинути фронт.
«Чим менше їх, тим краще, – розповідає лікар. – Я був готовий підписати це для всієї армії».
Звільнення працівників у «Тропінці» прискорилося після того, як росіяни призначили нового головного лікаря – місцевого кардіолога Ірину Свиридову. Своїм заступником вона взяла Павла Новікова, колишнього лікаря «Тропінки», і вони почали інтегрувати лікарню в російську систему охорони здоров’я.
У серпні працівники лікарні вперше отримали зарплату в рублях, їм заборонили вносити дані в базу охорони здоров'я України. Виданню не вдалося отримати коментар у лікарки Свиридової.
Згодом завідувач травматологічного відділення Андрій Кокшаров став єдиним лікарем у своєму відділенні після того, як троє його колег виїхали. Штат відділення анестезіології скоротили з дев'яти до трьох лікарів.
Зранку 17 серпня четверо солдатів постукали в кабінет лікаря Кокшарова. Незабаром він опинився в машині з мішком на голові.
Завідувача травматологічного відділення Андрія Кокшарова затримали на кілька днів
Його дружина, медсестра лікарні Олександра Кокшарова, прибігла до Ірини Свиридової в кабінет і попросила допомоги. Але та відповіла, що лікарнею фактично керує ФСБ Росії.
«Я просто сиджу в кріслі», – згадує її слова пані Кокшарова.
55-річний лікар Андрій Кокшаров розповідає, що його забрали до СІЗО, але через кілька днів випустили неушкодженим.
Леонід Ремига тим часом переховувався, залишаючись на кілька днів у одного товариша, потім кілька днів у іншого. Він залишився в місті й продовжив зустрічі з персоналом лікарні. Іноді заходив до квартири, де жив один із його заступників. Іншим разом вони зустрічалися на автобусних станціях чи вуличному ринку, де могли загубитися в натовпі.
20 вересня Леонід Ремига прямував на зустріч до депутата. Під'їжджаючи, побачив Павла Новікова, заступника Ірини Свиридової, який сидів в одній із лікарняних машин. Він не звернув на це особливої уваги. Коли лікар Ремига вийшов з машини, його оточили четверо солдатів зі зброєю, а також двоє чоловіків у чорному, які, на його думку, були представниками ФСБ. Лікар розповідає, що бачив, як Новіков підійшов і розмовляв із солдатами. Потім йому на голову вдягли мішок.
«Я припускаю, що Новіков був там, щоб упізнати мене», – каже Леонід Ремига.
У коментарі The Wall Street Journal Павло Новіков сказав, що Ірина Свиридова відправила його на доручення, і він не знав, що лікар Ремига буде там. Але він зізнався, що впізнав його солдатам.
Працівники лікарні «Тропінка» тримають пляшки з водою, подаровані Міжнародним Червоним Хрестом
Леонід Ремига розповідає, що його кинули в камеру на чотирьох осіб, де утримувалося 8 людей. Кожного ранку, коли заходила охорона, в'язні повинні були стояти пліч-о-пліч і говорити «Слава Росії. Слава Путіну». За його словами, тих, хто відмовлявся це казати, жорстоко били. Вони також повинні були вивчити російський гімн, а охоронці вказували на окремих в’язнів, які потім повинні були його співати.
Лікар Ремига каже, що його значною мірою позбавили від покарань через його похилий вік. Приблизно за тиждень його відпустили за умови, що він буде триматися подалі від лікарні.
За відсутності лікаря Ремиги «Тропінка» трансформувався.
По коридорах бродили російські люди в чорному, яких співробітники ідентифікували як ФСБ. Наказ від 22 вересня вимагав прибрати всю українську символіку з території лікарні. Усі документи мали бути оформлені російською мовою.
35-річний Павло Новіков, сидячи з однорічною дитиною вдома, передавав накази завідувачам відділень. Потім він пройшов коридорами з посадовцем, який був встановлений Росією, показуючи йому, що прапори та університетські дипломи з тризубами, українським національним символом, були зняті. Однак у жовтні лікар Новіков, за його словами, почав нехтувати або ігнорувати накази Ірини Свиридової.
18 жовтня посадовці, встановлені Росією, оголосили, що вони залишають місто на територію, яка більш міцно контролюється Кремлем. Через два дні вони наказали лікарні призупинити госпіталізацію, виписати пацієнтів і підготуватися до евакуації.
Лікар Новіков та ще один співробітник розповідають, що вони сказали завідувачам відділень, що порушать наказ. Як і багато місцевих жителів, які співпрацювали з росіянами, Ірина Свиридова покинула Херсон наприкінці жовтня, за словами кількох співробітників. Через кілька днів вона зателефонувала Павлу Новікову.
«Ти отримав наказ і, здається, не збираєшся його виконувати», – згадує її слова Новіков. Він каже, що відповів їй, що це правильно.
Онкологічне відділення в «Тропінці»
В останні дні перед повним виведенням російських військ із Херсона до лікарні прибули чиновники, шукаючи обладнання для крадіжки. Співробітники забрали комп’ютери додому, щоб росіяни не змогли їх вивезти. Один лікар сховав пульт до комп’ютерного томографа й повідомив росіянам, що прилад не працюватиме, якщо вони його заберуть. Зрештою росіяни взяли лише мікроскоп і центрифугу. 10 листопада вони пішли з Херсона, а наступного дня прибули українські війська.
Співробітники обговорюють роль лікаря Павла Новікова. Більшість називає його колаборантом. Деякі кажуть, що він також урятував лікарню. За словами лікаря, Служба безпеки України, яка в основному відповідає за розслідування звинувачень у колабораціонізмі, не зв’язувалася з ним. 12 листопада лікар Новіков з'явився в лікарні. Леонід Ремига запитав, що він тут робить, а потім сказав йому залишити ключі охоронцям.
Із 460 співробітників «Тропінки» на початок вторгнення до моменту, коли росіяни покинули Херсон, залишилися лише 70, каже Леонід Ремига. Багато з тих, хто виїхав, тепер повертаються до міста. Над «Тропінкою» знову майорять українські прапори. По місту зносять російські пропагандистські білборди. Ще в жовтні росіяни почали зчищати синьо-жовту фарбу з паркану біля лікарні. Вони так і не завершили цю роботу.
На російському білборді з написом «Наші пріоритети – охорона здоров’я» наклеєна листівка «Херсон – це Україна»
Тэги: