Ще у квітні місцеві херсонські пабліки повідомляли, що в окупованому селі Правдине (колишній Білозерський район) було виявлено тіла вбитих росіянами кількох чоловіків та однієї жінки. Подробиць трагедії тоді, звісно, не було, але дещо стало відомо сьогодні – після деокупації цієї території Херсонщини.
Невелике село Правдине входить до Білозерської селищної громади Херсонського району. Знаходиться воно в степах між Херсоном та Миколаєвом, приблизно за 40 кілометрів від обласного центру. Ще на початку повномасштабного вторгнення ця місцина стала пристанищем для російських військових – вони зупинилися в цих краях, коли ЗСУ відбили їхній наступ на Миколаїв. Відтоді окупанти тероризували нечисленне місцеве населення.
Що саме трапилося 12 квітня 2022 року, розповідає американська газета The New York Times. Репортаж із Правдиного під назвою «Відступ Росії виявив ознаки жорстокості в українському селі» опублікований на сайті видання 29 листопада. Далі – адаптований переклад статті та світлини, використані газетою в публікації.
***
На півдні Херсонської області повторюється картина, що спостерігалася на сході України: виведення російських військ дає докази можливих військових злочинів.
Жителі села Правдине на півдні України допомогли поліції та слідчим воєнних злочинів ексгумувати тіло дівчини-підлітка, яку, як кажуть, стратили російські війська. Фото: Фінбарр О'Райлі для The New York Times
ПРАВДИНЕ, Україна. Спочатку з’явилися невеликі шматки кісток. Потім пара рук, зв’язаних на зап’ястях мотузкою. А потім лопата відкопала череп із кульовою дірою, роззявленим ротом, зубами, вкритими густим чорним брудом.
Незважаючи на те, що подібні сцени повторюються по всій Україні, куди б не відступали росіяни, у понеділок група селян і поліцейських здавалися приголомшеними, коли стояли на краю братської могили в Правдиному, селі неподалік від Херсона.
Холодний дощ лив на їхні спини, але вони не рухалися, коли могилу розкопували. Ніхто із селян навіть не знав прізвищ шести чоловіків, яких розстріляли, а потім поховали тут, але це не мало значення.
«Вони були українцями», — каже Костянтин Подоляк, прокурор, який прибув для розслідування.
І тепер їхні останки лежать у неглибокій могилі.
Шість тіл було виявлено в братській могилі в Правдиному, що поблизу міста Херсона. Є ознаки того, що всіх шістьох було страчено. 28 листопада 2022 р.
Херсон та навколишні села на півдні України були звільнені більше двох тижнів тому - після 8 місяців жорстокої окупації, коли російські війська, які до того вели бойові дії, раптово вийшли звідти. Жителі вибігли на вулиці, розмахуючи прапорами, обіймаючи солдатів і цокаючи чарками коньяку.
Але з часом це піднесення поступилося місцем зростаючим доказам звірств і тверезій реальності побитих, ледве придатних для життя громад. Більшість цивільних людей виїхали звідти кілька місяців тому і можуть не повернутися найближчим часом. Їдучи звідти, росіяни підірвали електростанції, позбавивши електрики, води, опалення та телефонного зв’язку та повернувши мешканців у часи понад століття тому.
І хоча росіян пішли, вони продовжують вбивати людей у Херсоні та його околицях, місті, де до війни проживало близько 280 000 людей. Майже щоранку місто стрясає гуркіт російських артилерійських снарядів, випущених з відстані кількох кілометрів через Дніпро. Минулого тижня було вбито понад десяток мирних жителів, у тому числі четверо чоловіків, фатальною помилкою яких, за словами мешканців, було те, що вони разом стояли на вулиці та пили каву.
Уздовж херсонських берегів люди ховаються за стіни. Офіційні особи кажуть, що російські снайпери, які знаходяться за кілька кілометрів, стріляють по цивільних, які черпають воду з річки, щоб помитися.
«Нас намагаються тероризувати, – заявив політик, голова Херсонської облради Олександр Самойленко. – І поки ми не звільнимо територію навколо Херсона, сам Херсон не буде по-справжньому звільнений».
Поліція та криміналіст виносять мішок із трупами з могили в Правдиному. 28 листопада 2022 р.
Уночі ще одне жорстоке нагадування, що росіяни ще поруч. Херсон стоїть майже в повній темряві, але тільки за річкою, на тому березі світяться вогні. Міста по той бік Дніпра набагато менші за Херсон і настільки менш важливі для економіки та країни. Але росіяни контролюють їх, тож у тих містечках досі є електрика.
Як і майже всі підконтрольні Україні міста та села поблизу Херсона, Правдине, де до війни жили 1222 особи, за словами сільського голови, не має ні світла, ні води. Село стало безлюдною сценою безлистих дерев, покинутих будинків і довгих брудних доріг.
Невелика група розслідувачів воєнних злочинів проїхала однією з цих доріг у понеділок, дізнавшись про смерть кількох охоронців. Чоловіки приїхали з міста та працювали на сільськогосподарську компанію, жили в селі в блідо-блакитному будинку.
За словами селян, один охоронець, доброзичливий чоловік на ім’я Влад, зав’язав стосунки з дівчиною-підлітком, над якою жорстоко знущався її вітчим. За словами місцевих жителів, вітчим переживав, що в нього можуть бути проблеми, тому він почав співпрацювати з росіянами та вигадав історію, що Влад та інші охоронці шпигують за ними.
Одного ранку в середині квітня сусід Анатолій Сікоза почув вибух у будинку. Коли він підбіг, виявив, що дім зруйнований. На землі під уламками лежали тіла шести із семи охоронців та дівчини-підлітка. Сікоза каже, що він мисливець і розуміється в обставинах смерті.
«Я можу сказати, що їх убив не вибух», — каже він.
Він підійшов ближче. Побачив, що руки кількох чоловіків були зв’язані за спиною та зав’язані очі. Дівчина, за його словами, виглядала так, ніби її задушили.
Подібні відкриття постійно жахають в Україні. У квітні, після того як росіяни відступили з передмістя Києва, влада знайшла сотні тіл мирних жителів, зокрема в місті Буча, і жителі казали, що російські солдати стратили багатьох із них, найчастіше без причини. На сході подібні знахідки були в Ізюмі у вересні та в Лимані у жовтні після відступу росіян під час українського наступу.
Братська могила в Правдиному стала однією з перших, знайдених після звільнення Херсона від російських військ цього місяця
У Правдиному Анатолій Сікоза розповів, що благав російських солдатів дозволити йому поховати загиблих. Вони відмовили. Із села виїхало стільки людей, що дорогами бродили покинуті собаки. Вони знайшли тіла й почали їх розтягувати.
Сусід знову просив дозволу про поховання. Нарешті, через п'ять тижнів, солдати дозволили йому підготувати могилу для шістьох охоронців. Він не зміг знайти тіло сьомого чоловіка. Родина дівчини поховала її окремо.
Наступні пів року росіяни окопувалися в Правдиному. Прорубували траншеї вздовж зрошувальних каналів. При дорозі зробили лисячі нори. Вони побудували залізобетонні бункери, які перетворили це маленьке село на фортецю.
Мотузки та останки, знайдені в могилі в Правдиному, вказують на те, що шестеро чоловіків, чиї тіла були знайдені там, були страчені
Українські командири кажуть, що втратили сотні людей, намагаючись взяти Правдине. Село знаходиться на відлюдді, приблизно на півдорозі між Херсоном, одним із найбільших міст, захоплених росіянами, та Миколаєвом, який вони не змогли захопити.
На початку листопада росіяни почали відступати. Українські війська увійшли в село через кілька днів. Невдовзі прибули криміналісти воєнних злочинів, гуманітарні працівники та інші. Підказка журналіста, який спілкувався з селянами, привела слідчих до братської могили. Криміналісти вилучають тіла, щоб встановити причину смерті та спробувати використати докази для судового переслідування російських військових за воєнні злочини.
«Я знав, що буде важко, але не був до цього готовий, – каже Сергій Ребіженко, різноробочий, якого долучили до розкопування братської могили. – Я знав цих людей. Я просто жартував з ними. А тепер подивіться на них».
Здавалося, навіть ветерани поліції були приголомшені. Вони каталогізували частини тіла, ледве кажучи якісь слова. Їхні очі затримувалися на черепах.
Поліцейські підписують мішок для трупів, коли слідчі дістали кілька тіл. 28 листопада 2022 р.
Судмедексперт із 28-річним стажем Сергій Мотрич бачив багато мертвих. У понеділок, витягнувши розкладені останки з могили та поклавши їх на листи прозорого пластику, він сів на переднє сидіння свого автомобіля, дивлячись прямо перед собою.
«Я роблю це так довго, що не відчуваю жодних емоцій», — сказав він.
Але потім чоловік зробив паузу. Його губи почали тремтіти. Він відвернувся.
«Мого племінника щойно вбили на передовій, — сказав він, і його голос був сповнений болю. — Ця війна…» — вимовив він, дивлячись на дорогу.
Він так і не закінчив речення.
Репортаж Евеліни Рябенко та Олександра Миколишина
Тэги: