Сповідь лікарки з окупованого Херсона

Журналістка телеканалу СТБ Тетяна Висоцька, яка народилася на Херсонщині, збирає розповіді земляків #ХерсонськіГолоси. Днями на своїй сторінці у Фейсбуці вона опублікувала емоційну сповідь херсонської лікарки, яка працює в окупації:

– Тань, я хочу, щоб всі знали, що лікарі і медсестри в Херсоні тримаються, ми чекаємо! Я хочу, щоб ніхто не думав, що ми здалися! – з таких емоційних слів почалося моє спілкування з колишньою одногрупницею з медучилища (так, я до філфаку Херсонського універу закінчила медучилище))
Отже, наступна історія із циклу #ХерсонськіГолоси

***
У нас тут тотальні 90-ті, Тань. Всі все продають на розкладках. Уяви, 20 штук якихось радянських прокладок за 120 гривень! Я вже не кажу про продукти. І вуха, вуха навколо!

Ми всі все розуміємо, Тань. З ким можна спілкуватися, з ким не треба. Я живу на острові (район Херсону, куди можна потрапили лише через міст), ти собі не уявляєш, як мене задовбав блокпост на мосту! Щоранку їду на роботу, росіяни виводять з автобусів хлопців і тупо п..здять! А ми нічого не можемо зробити, бо в них автомати( Забирають телефони, стоїть воно, і видно, що в кишенях уже по 4-5 телефонів!
У нас до останнього була точка інтернету на Суворова (центральна «прогулочна» вулиця), так приїхали ці, всіх розігнали, а тих, хто тримав точку, побили. Немає тепер в нас зв‘язку, Таня! За паспортами стоять лише пенсіонери, в яких вже просто нема за що виживати, діти виїхали, а тут в них нема нічого! Але більшість херсонців, що лишилася, чекають.

Ми доньку відправили звідси, а у нас із чоловіком старенькі батьки, ну, як ми їх кинемо, на що і як вони будуть жити, Тань?
Ми лишаємося тут, але ви там не думайте, що ми здалися! Ми українці, ми теж чекаємо! Як оце вдарили по Антонівському мосту, ми всі в лікарні повиходили на балкони, до вікон, ми так раділи! Ми відчули, що нас не кинули!
В лікарні дуже важко. Ще з березня повиїжджало багато лікарів, медсестер лишилося більше. А тепер ці лікарі з безпечних міст пишуть, як вони тут страждали під обстрілами! Та не було такого! Не треба брехати!

У нас немає медичного постачання, максимум, що можемо зараз прооперувати – щитовидку, якусь просту онкологію, провести елементарні маніпуляції. Зарплати немає, але ми щодня ходимо на роботу, Тань. Ми не здалися, скажи всім, будь ласка!
До нас лише на початку привезли трьох росіян, важких, але вони померли. Потім ще один був, наступного дня його забрали. Куди вони дівають своїх поранених – не зрозуміло. Усім керівникам лікарень і їхнім родинам заборонили виїжджати, Тань. Люди тримаються під важезним тиском. Але зараз росіяни перекинули увагу на вчителів, ото пекло.

Ви там просто не уявляєте, як все це важко. Але ми не зрадники, ми просто у себе вдома і просто чекаємо на своїх! І ми не здалися, Тань!
– Це була дуже важка розмова, з відчаєм і сльозами. Але важлива, для всіх нас, – резюмує Тетяна Висоцька.