До повномасштабного вторгнення російських окупантів Олександр професійно займався фото- та відеозйомкою на рідній Херсонщині. Паралельно працював в аграрному секторі з портативними метеостанціями. Але світанок 24 лютого 2022 року змінив його життя докорінно.
Чоловік устиг виїхати – але не для того, щоби втекти за кордон. Евакуювавши родину, прибув в Ужгородський ОТЦК та СП, де мобілізувався в 128-му Окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. В її лавах – і донині.
Як воно, цивільній людині, не просто служити в армії, а на війні пройти шлях від солдата до офіцера?
Його рідне місто знаходиться приблизно за 70 кілометрів від Перекопського перешийка, що сполучає Крим із материковою Україною. Російські війська окупували його в перші ж години вторгнення...
«Над ранок я прокинувся від вибухів і побачив у вікно грибоподібні стовпи диму. Було зрозуміло, що почалася війна. За кілька хвилин ми з дружиною покидали в машину найнеобхідніші речі, забрали доньку, собаку, кішку й виїхали на захід України. Наша сім’я ще вчасно встигла, бо о 10-й ранку росіяни маршем зайшли в місто, і тим, хто намагався виїхати після обіду, було набагато важче», – розповідає Олександр.
Так почалися жорстокі реалії війни…
Родина доїхала до Ужгорода, поселилася в хостелі, після чого Олександр пішов у військкомат. Його хотіли мобілізувати одразу, та чоловік попросив кілька днів, щоб відправити рідних за кордон (згодом вони повернулися в Україну). А далі прибув в ТЦК та СП й потрапив у зенітно-ракетний артилерійський підрозділ 128-ї Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Свого часу Олександр, який отримав позивний Моряк, відслужив строкову службу, що дало певну основу військової підготовки. У 2009-2010 роках він був матросом на флагмані Чорноморського флоту – фрегаті «Гетьман Сагайдачний». Тож після флоту йому було доволі незвично в «сухопутці». Однак чоловік швидко призвичаївся.
А вже в березні 2022 року підрозділ вибув у зону бойових дій. Моряка призначили командиром ЗРК «Стріла-10» (зенітно-ракетний комплекс радянського зразка на базі гусеничного тягача). Водночас він уже отримав можливість застосовувати вітчизняні ракети, здатні вражати ворожу ціль на відстані до 10 км. Досвідченіші побратими показали, як працює цей ЗРК, дещо Олександр сам знайшов і вивчив.
А далі були бойові чергування на позиціях. Розрахунок ЗРК під командуванням Олександра знищив не одну ворожу повітряну ціль. Однак найбільш пам’ятним став перший жирний трофей – російський розвідувальний дрон «Орлан».
«Якщо в небі все спокійно, розрахунок просто чергує на позиції. Однак у мене своя тактика. Я зробив невеликий окоп, ліг і спостерігав між кронами дерев за окремим сектором неба (повністю небо візуально контролювати неможливо). І побачив “Орлана”, що летів на висоті орієнтовно 1 кілометр. Зачепив його поглядом, показав товаришу, щоб він його супроводжував, а сам стрибнув у машину на операторське місце, навів ракету й зробив пуск. Перша ракета вибухнула біля дрона, але не пошкодила його. Зате друга влучила чітко в ціль. Обгорілий “Орлан”, крутячись навколо осі, вертикально полетів униз і гепнувся в полі, є відео його падіння», – розповідає Моряк.
Згодом ЗРК вразив й інші російські повітряні шуліки, зокрема, розвідувальні дрони Zala та SuperCam. Олександрова «Стріла-10» неодноразово працювала й по ворожій авіації – літаках і гелікоптерах. Знищити їх не вдалося, однак після ракетних пусків російські пілоти боялися підлітати близько, тому закарпатська піхота отримувала умовний перепочинок.
Через певний час Олександр пішов на підвищення: спочатку став командиром відділення, а далі пройшов офіцерські курси. Зараз він командує підрозділом у складі свого дивізіону.
«Як мені, цивільній людині, в армії на війні? Я втягнувся. Якби не пішов у Збройні сили України, то просто не поважав би сам себе. Як так – хлопці, що не мали навіть строкової служби, йшли, а я ні?! У мене хоч якісь знання були. Моя дружина це теж розуміла, хоч і не хотіла відпускати. Тому коли я добровільно пішов у ТЦК та СП, то видихнув із полегшенням. Звичайно, не думав, що все це затягнеться на такий період. Ніхто не думав. Але про те своє рішення я точно не шкодую», – наголошує військовослужбовець.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби в цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128-й ОГШБр –контактний номер телефону: +38 (068) 645-62-24.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Троє внуків не дають мені права сидіти вдома»: історія бійця, який захищає Херсонщину
За інформацією відділу зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід»
Фото: відділення комунікацій 128-ї ОГШБр та порталу «Мілітарний»
.jpg "Серійний винищувач російських дронів: історія захисника з Херсонщини, який пройшов шлях від солдата до офіцера")
Тэги: