Пограбовані селяни, зруйнована школа і залиті кров’ю катівні. Що лишили по собі окупанти у Калинівському на Херсонщині

Автор: ОЛЕГ БАТУРІН, Центр Журналістських Розслідувань

Ініціатором встановлення меморіалу жертвам окупантів у Калинівському став Дмитро Квецько, голова місцевої релігійної громади Архистратига Михаїла Православної церкви України. Каже, що місце для інсталяції вибране не випадково.

«Ми не випадково поставили її біля російської церкви, прихожани якої – великі прибічники «русского міра». А це їм буде нагадуванням, що приніс їхній «русскій мір» у наше селище. Бо горя російські загарбники принесли нам дуже багато. Навіть описати словами те, що вони творили, дуже важко. Коли у вашій хаті п’ять п’яних мавп з автоматами роблять «обшук», ти їм нічого не можеш протиставити крім молитви. Щось пояснити їм теж було абсолютно неможливо», – говорить Квецько.

У центрі Калинівського людно і гамірно: десятки людей зібралися в очікуванні продуктових і насіннєвих наборів, які доставила одна з міжнародних гуманітарних місій. Через пекуче сонце більшість людей чекають у затінку. Підійшовши до них ближче, одразу відчуваю напругу між присутніми.

У першої ж жінки питаю, як вона пережила окупацію. «Важко, – відповідає Наталя Мініна. – Ховались у погребі, особливо не виходили з двору. Страшно згадувать. Росіяни заходили, просили їсти. Я їм закатку давала, а вони дітям щось давали взамін. Що було, те було, брехати не буду».

Нашу розмову уважно слухають інші присутні і за кілька хвилин не витримують.

«Що ви її слухаєте? Бреше вона, бо допомагала оркам і забирала все майно у людей. І не вона одна по хатах чужих лазила. Я змушена була виїхати з окупації, а як повернулася додому – там пустота. Все повигрібали, за участі цих Мініних! Їх тут знають усі. Безсовісні вони!», – зі сльозами на очах розповіли двоє жінок.

Мешканці Калинівського кажуть, що тут, як і в інших тимчасово окупованих громадах багато горя наробили місцеві колаборанти. Через активні бойові дії і лінію фронту, що проходила якраз по території цієї громади, окупанти не встигли призначити тут гауляйтера. Не встигли вони провести тут і свій «референдум» з так званого приєднання Херсонщини до Росії. Росіяни навіть не намагались відкрити тут школу чи хоча б одне банківське відділення. Не встигли «засіяти» громаду й своїми пропагандистськими газетами.

Найактивнішим колаборантом у Калинівському виявився Павло Молявко, директор місцевого опорного закладу загальної середньої освіти. За словами людей, він допомагав розселяти російських військових у селищі, а потім перебрався до Херсона, де очолив одну з окупаційних виборчих комісій з проведення незаконного «референдуму» у вересні 2022 року. Також Молявко став «директором» Херсонської школи №34, яка «поглинула» три херсонські гімназії та одшу школу. За співпрацю з окупантами Павло Молявко отримав від Національної поліції повідомлення про підозру в колабораційній діяльності.

Незадовго до звільнення правобережної Херсонщини Молявко втік до окупованого Криму. Однак зараз, як стверджують у Калинівському, він переховується від українського слідства в Канаді.

Є у місцевих мешканців питання й до голови селищної територіальної громади Валерія Явтушенка. Він виїхав з окупації, як вони розповідають, лише в жовтні і весь час ні з ким не контактував. Чим він тут займався – теж не відомо. Зараз він знаходиться в одній із західних областей України.

Калинівська громада з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну опинилась практично в повній ізоляції. Окупанти в березні 2022 року одразу ж «поклали» всі навколишні вишки мобільного зв’язку, тож, що тут відбувається, стало достеменно відомо лише після її повного звільнення 11 листопада.

З самого початку окупації через Калинівську громаду проходила лінія фронту. Перші два місяці загарбники не дозволяли місцевим виїжджати на більш безпечну територію, одразу почалися проблеми з постачанням продуктів. Бодай якісь харчі можна було придбати лише в сусідніх громадах, однак туди нікого не пропускали.

«Я переконаний, що росіяни робили це спеціально, аби подавити протестні настрої проти окупантів. Їсти тут не було що досить довгий час. Пізніше продукти почали з’являтися, окупанти стали, нарешті, випускати людей. Але все одно тут було дуже важко. Через відсутність комунікації з іншими громадами люди в Калинівському перебували ніби в вакуумі. Однак спротив окупантам тут був. Приміром, у Благодатівці місцеві хлопці примудрились викрасти військову техніку у росіян», – каже Максим Кожем’яка, начальник Калинівської селищної військової адміністрації.

Сильні бої точилися не лише в Благодатівці, а й у Новогреднєвому, Андріївці, Сухому Ставку і Лозовому. Після звільнення ЗСУ Благодатівського старостату 3 вересня 2022 року лінія фронту перемістилася між Малою Сейдеминухою і Калинівським. Останній старостат, Бобровокутський, разом із Калинівським були звільнені разом із всією правобережною частиною Херсонщини 11 листопада.

Вщент пограбованою і частково зруйнованою залишили після себе російські «освободітєлі» школу в Калинівському, в якій на початок повномасштабної війни навчалась 251 дитина. Підвал шкільної спортивної зали окупанти перетворили на катівню. Місцеві розповідають, що коли зайшли до нього після звільнення, побачили повсюди кров і залишки якоїсь кислоти, відра, ланцюги, протигази і матраци, на яких спали жертви.

«Наш край – це велика кількість катівень. Досі до нас звертаються місцеві, які кажуть, що в їхніх підвалах були катівні. Загалом через них пройшли близько 30 осіб. Переважно, чоловіки за проукраїнську позицію. Були там вчителі і ті, хто просто не хотіли отримувати російський паспорт», – говорить Максим Кожем’яка.

За словами в. о. директора Калинівського опорного закладу загальної середньої освіти Ігоря Лутюка, окупанти витягли звідси всю техніку, а частину знищили просто на місці. Незадовго до повномасштабної війни для школи закупили багато обладнання і ноутбуків. Через ковід і війну більшістю з них тут так і не встигли скористатися.

«Поки ми на простої, а наші учні дистанційно навчаються в інших школах. Але батьки з дітьми продовжують повертатися додому, тож ми думаємо над тим, як відновити навчання», – запевняє Ігор Лутюк.

У Калинівській громаді вціліла лише одна школа в Бобровому Куті. Вона могла б уже й зараз приймати дітей, однак у ній необхідно обладнати укриття, а ще потрібен шкільний автобус, який міг би підвозити туди учнів. Один автобус вкрали окупанти, а другий вдалося розібрати і сховати. Зараз його намагаються відремонтувати і ще один місцева влада просить у Херсонської обласної військової адміністрації.

Електроенергію в громаді подали біля двох місяців тому. Днями воно з’явилося в Новополтавці і Малій Сейдеминусі. Без світла залишається ще три села. До Благодатівки і Новогреднєвого його вже тягнуть, а в Зеленому Гаю його відновлять пізніше. Енергетики продовжують роботи, але цьому заважає велика кількість мін на полях і в лісосмугах. Лише за останній місяць тут підірвалися чотири сапери. Особливо складна ситуація з замінуванням між Калинівським і Малою Сейдеминухою, де проходила одна з ліній фронту.

«Ця ділянка важка через невеличкі ліски і посадки. Вибухотехніки кажуть, що там багато складних місць, до того ж саме там окупанти спеціально мінували все так, щоб нанести якомога більше шкоди. Поки у нас розміновано близько 3,5 тисячі га сільгоспземель – близько 15% від їхньої загальної кількості. Ми щотижня збираємося з фермерами і просимо їх негайно ділитися інформацією про небезпечні знахідки. Потім туди надсилають саперів для підриву. Таким чином нам вдалося розмінувати ділянку поблизу села Сухий Ставок. Там, у принципі, була невелика кількість мінувань, але тим не менш виявлено десять авіабомб та інших снарядів. Як тільки їх знешкодять, сподіваюсь, люди зможуть працювати в полі», – пояснює Максим Кожем’яка.

За його словами, в громаді розмінували всі кладовища, навіть у тих селах, де зараз не має жодного мешканця. Поспішали зробити це до поминальних днів, щоб нікого не наражати на небезпеку.

Багатьом із місцевих повертатися нікуди. Через сильні бої повністю зруйновані села Сухий Ставок, Андріївка – їх окупанти стерли з лиця землі. Дуже багато руйнувань в Благодатівці (більше 70% пошкоджених будинків), Новогреднєвому і Лозовому. Частина будинків у цих селах знищені російськими авіабомбами.

У Калинівській громаді вже нарахували близько 500 пошкоджених і зруйнованих будинків. Для обстежень і видачі актів для отримання компенсацій до селищної військової адміністрації звернулося 237 чоловік. Ускладнює цей процес відсутність у багатьох людей документів про право власності на нерухомість. Тому тут дуже чекають на відновлення роботи у Великій Олександрівці районного суду і бюро технічної інвентаризації, що може значно пришвидшити процес отримання необхідних для компенсацій документів. Поки ж людям доводиться звертатися до Біляївського районного суду Одеської області. Попри те, що цей суд намагається не зволікати з розглядом подібних справ від мешканців Калинівської громади, листування і поїздки до Одещини віднімають чимало дорогоцінного часу.

Інша проблема, яка стоїть перед керівництвом селищної військової адміністрації – повернення підопічних місцевого територіального центру соціального обслуговування, яких окупанти за тиждень до звільнення громади вивезли за межі Херсонської області.

«В цьому центрі були лежачі літні люди. Сам він знаходився в приміщенні селищної амбулаторії при в’їзді до Калинівського. Ще на початку окупанти цю будівлю зруйнували, тому підопічних терцентру перевезли спочатку до Калинівської спеціалізованої школи-інтернату, а приблизно 11 жовтня 2022 року їх фактично викрали і вивезли спочатку до Херсона. Ми почали шукати, де вони можуть зараз бути. З’ясувалось, що з Херсона їх спочатку перевезли до Голої Пристані, що на лівобережній частині області, а вже звідти до російського Ростова-на-Дону. Зараз п’ятеро з тринадцяти підопічних терцентру насильно утримують в селищі Алєксандровка Ростовської області. Ми знайшли з ними контакт і шукаємо можливість допомогти їм повернутися на Батьківщину. Ще одна жінка з терцентру померла в Ростові-на-Дону. А де зараз перебувають інші сім осіб ми не знаємо. Намагаються їх розшукати і їхні рідні», – каже Максим Кожем’яка.

Після звільнення Калинівської громади найважче, за його словами, було зібрати колектив селищної ради. Сам начальник військової адміністрації приїхав сюди вже через день після деокупації. Поступово на роботу повернулись біля 80% апарату ради, тож тут є потреба в спеціалістах, які б могли працювати над відновленням мирного життя в громаді.

Жахи окупації і злочини місцевих колаборантів ще довго нагадуватимуть про себе в Калинівському – впевнений ініціатор встановлення меморіалу жертвам загарбників Дмитро Квецько. Постраждали від росіян і його рідні. 42-річного сина Сергія окупанти побили так, що на ньому не було жодного живого місця. Він з трудом доповз до будинку своїх батьків, які почули його ледь чутне шкрябання по хвіртці. Два місяці Сергій не міг встати з ліжка і загоював свої рани.

За словами Дмитра Квецька, загалом від окупантів постраждало чимало місцевих. Когось росіяни відправляли «на підвал» і вже там катували, а когось били просто на вулиці. Частина людей не витримали і пішли на співпрацю з ворогом.

«Дісталось і мені. Але то був майже анекдот. Уночі росіяни вибили нам двері, вдерлися до хати і робили шмон. Питали: кого ми ховаємо, хто до нас припливає на човнах з підконтрольної української території? Жінка з сестрою тихо молилися, а мене окупанти все розпитували і погрожували. Потім один із росіян побачив комору і спитав у дружини: «Что у вас там?» Вона відповіла: «Та таке-сяке». Що тут почалося! Росіянин почав питати, хто це такий, де ми його ховаємо і почали всюди шукати того «таке-сяке». Я не знаю, чи вони до цього курили, чи пили, але той цирк тривав хвилин сорок, поки я не здогадався сказати їм, що російською «таке-сяке» означає «кое-что». Вони спочатку не зрозуміли: «А зачем «кое-что» вообще прятать?» Я пояснюю, що для того комора і призначена, аби поставити там всілякий дріб’язок типу швабри з ганчіркою для підлоги. Не будеш же їх посеред кімнати тримати! Але зрозуміти це росіянам було дуже важко», – згадує Дмитро Квецько.

Дісталося від окупантів й настоятелю церкви Московського патріархату Віталію Бекеру. Як розповів Дмитро Квецько, цей священик допоміг виїхати і врятуватися багатьом місцевим мешканцям. Невдовзі росіяни його схопили і тримали під домашнім арештом, виводячи під прицілами автоматів до церкви на службу. Трохи згодом йому вдалося втекти, виїхавши з окупованого селища на велосипеді.

В Калинівському стверджують, що пережите настільки вплинуло на Віталія Бекера, що він вибачався перед людьми і визнав, що всі 13 років брехав своїй пастві, проводячи служби в російській церкві. За словами Дмитра Квецька, священик планує повернутися до селища і нібито хоче перейти разом із релігійною громадою місцевої Свято-Михайлівської парафії до Православної церкви України.

«Ви знаєте, – додає Дмитро Квецько, – після окупації ми всі ніби прокинулися з летаргічного сну. Бо люди побачили, що «русский мир» не несе з собою нічого крім смерті, руйнувань і великого горя. Приміром, перед війною в Калинівському зробили гарний міст, а як прийшли росіяни, вони його одразу підірвали. Навіщо – вони й самі не знали. Як сюди повернулися наші, вони першим ділом почали ставити понтонну переправу і відновлювати міст. Але, на жаль, для колаборантів це не аргумент. Вони все одно сидять і чекають, коли «русский мир» сюди повернеться. Але я сподіваюсь, що цього вже ніколи не станеться і що всі його прибічники рано чи пізно будуть покарані».